Оленка закохалася ще в школі, в випускному класі. Однокласник, який завжди їй подобався, після літніх канікул подорослішав, змінився – здався їй принцом. І коли він сів за її парту на початку вересня, Оленка відчула себе на сьомому небі від щастя.
І вона теж змінилася. З дівчинки Олена перетворилася на дівчину з тонкою талією і стрункими ніжками. Волосся, зібране на маківці, відкривало її лебедину шию.
Антон критичним поглядом оцінивши достоїнства Олени, вирішив, що йому не буде соромно сидіти поруч з нею. Тим більше, що дівчина добре вчилася, і можна було списати контрольну в разі чого. Оленка була доброю і чуйною.
Але шкільні дружні почуття у Олени стрімко переросли в кохання: перше, гаряче, все затьмарююче, таке невчасне…
Потрібно було готуватися до іспитів, сидіти за квитками, багато читати. А Антон і Оленка гуляли після уроків, цілувалися на лавці в парку, часто ходили взимку на ковзанку.
Батьки Антона були незадоволені. Хлопцеві належало вступити до військового училища, а він захопився однокласницею, мало приділяв уваги навчанню. Раннє кохання не обіцяло нічого хорошого. Антону треба було вчитися далі. А Оленка, до того ж – з неблагополучної сім’ї…
Так навіював хлопчикові батько. Мати, шкодуючи сина, підтакувала.
А Оленка дійсно жила з бабусею. Її мати пішла з життя, коли дівчинці було п’ять років. У свідоцтві про народження, в графі батько чорною смугою стояв жирний прочерк…
– І в кого ти у мене така? – засмучено примовляла бабуся Олени. – Ах, так… У матір.
Коли розмова стосувалася матері Оленки, вона відразу ж обривалася. Бабуся, гірко стиснувши губи, замовкала, ніби дивлячись у себе, у своє минуле, і тихо зітхала.
А Оленка поспішала на чергове побачення з Антоном. Рідко коли вони не були разом після школи. Навчання у обох почало «кульгати», занепокоїлися вчителі, батьки Антона стали частіше лаяти сина і поставили йому ультиматум – не спілкуватися з дівчиною до кращих часів, принаймні – до повноліття.
Антон кисло посміхався. Йому не хотілося розривати стосунки з Оленою. Вони вперше обоє були близькі. Це нове почуття захопило і Антона. Однак на тему серйозних стосунків він навіть боявся думати. Що скажуть батьки – йому було зрозуміло.
Коли Олена, через три місяці після їхньої першої близькості, переконалася, що при надії, вона впала у відчай. Наближалися іспити, за вікном співали птахи, дзюрчали струмки. А Оленка ночами ридала в подушку, намагаючись не розбудити бабусю. Але бабуся, бачачи змінений настрій онуки, якимось жіночим чуттям зрозуміла, що сталося.
З Антоном Олена бачилася тепер тільки в школі. Суворий батько Антона категорично став на заваді спілкуванню сина з Оленою. Якби вони знали… Бабуся Олени одного вечора підійшла до ліжка онуки і спокійним голосом запитала:
– Народити надумала? Тільки не треба мені брехати. Одного разу я вже це проходила з твоєю матір’ю. – Жінка сіла на край ліжка і заплакала, а Оленка обійняла її і винувато сховалася в худеньке рідне плече.
– Що робити, бабусю? – тихо сказала вона. – Його батьки категорично проти. Але вони нічого не знають.
– А він? Він знає? – запитала бабуся.
– Ні. Не можу змусити себе сказати, боюся, що він відразу кине… – Оленка вперше сказала те, про що навіть боялася думати.
– Так він тебе фактично і так вже кинув, – підтвердила побоювання Олени бабуся. – Але сказати йому все ж треба. Це твій обов’язок. Якщо вже втече після цього, то гріш йому ціна – такому чоловіку. Тоді і не жалій. І вигляду не показуй, що любиш. Гордість май. Впораємося . Я працювати піду.
– Що ти, ба… Працювати. Ти ж на пенсії.
– Двірником, в наш ЖЕК. А що? Поки жива за мітлу триматися буду, а допоможу. Як же так… Дівчинка ти моя.
Оленка вже плакала щосили, бабуся теж. Але незабаром жінка схаменулася.
– Досить ридати. Не можна тобі тепер. Спи. – Бабуся підвелася і суворо сказала:
– Тільки обіцянку мені дай, що школу закінчиш. Обов’язково. Хай там що.
Оленка заспокоїлася. Вона вирішила при першій же нагоді сказати Антону про дитину. Вона розуміла, що навряд чи хлопець буде радий, і була до всього готова. Але всередині неї з’явилася маленька істота, яку вона вже любила. Що їй буде відмова Антона? Вона скоро буде мамою, а це ж найбільше щастя…
Антон вже пересів за іншу парту. У класі шепотілися про їхню сварку, хтось засуджував Олену, хтось звинувачував у розриві Антона, але всі сходилися на думці, що треба спочатку закінчити школу, потім вчитися десь на спеціальність, а вже потім думати про сім’ю.
Але ніхто не говорив про кохання. Про те, що відчувала Олена, мало хто здогадувався. Не випробуєш – не зрозумієш.
Олена розповіла Антону про свою ваг..ність наступного дня після розмови з бабусею. Вони стояли на алеї за школою. Хлопець зблід, похитнувся, немов ошелешений, і не в силах щось сказати, повернувся і побрів додому. Олена залишилася стояти на алеї, думаючи, що ось-ось – і Антон повернеться і підбіжить до неї, ось-ось – і він обійме її, як раніше…
Але Антон йшов геть, не озираючись, немов тікав від марення, що охопило його, і хотів сховатися з головою десь і все забути…
Оленка закінчила школу. Відразу влаштувалася на роботу в їдальню, де раніше працювала її бабуся. Звідти і пішла в декрет восени. Незважаючи на свою молодість і тендітну статуру, вона народила міцного синочка.
Бабуся працювала двірником, отримувала невелику пенсію. Олена, коли синочок підріс, віддала його в ясла і вийшла знову на роботу в їдальню. Треба було на щось жити.
«Мати-одиначка». Так її за очі називали на вулиці, в їхньому будинку. А в колективі любили за хороший характер, доброту, працьовитість і скромність.
Незабаром Олена закінчила курси і стала кухарем. Вона відмінно готувала, підвищувала з року в рік свій розряд.
Бабуся на той час вже не працювала. Вона няньчила правнука і була щаслива успіхами Олени.
А Олену любили не тільки в колективі їдальні. Постійні клієнти нахвалювали нові страви і різноманітне меню, пишну випічку і вишукані салати. Шанувальники її тістечок випрошували рецепти.
Одного разу до них прийшов працювати хлопець. Його звали Ігор, він був випускником кулінарного училища.
Попрацювавши три місяці поруч з Оленою, він закохався в неї і зробив їй пропозицію. Олена не відразу відповіла Ігорю.
Вона не приховувала від нього, що вона – мати-одиначка. Ігор, здавалося, навіть був радий, що в Олени такий чудовий хлопчик. Закоханий приходив до вікон Олени з квітами та дитячими іграшками. Не соромлячись цікавих поглядів сусідів, він чекав її виходу біля під’їзду, обіймав маленького Сергія, цілував Олену, і вони втрьох йшли гуляти в парк.
Бабуся, яка дивилася з вікна, молилася, хрестила їх навздогін і йшла до ікон.
– Оленко, ти тепер не нароби дурниць, – говорила ввечері бабуся.
– Ба, я вже доросла… – посміхалася Олена, – Що ти, бабусю. Я вчена на все життя… Але ні про що не шкодую. Ну, яка я мати-одиначка? Адже ти у мене є, Сергій у мене є! А тепер і Ігор. До того ж, ми подали заяву. Я полюбила його. Він хороший. Правда. Відкритий і простий.
Обидві жінки знову сиділи на ліжку, обійнявшись, і плакали. Тепер від щастя.
Весілля відсвяткували через місяць у їдальні. Був запрошений весь колектив і сусідки-подружки бабусі, а також рідні та друзі Ігоря.
Малюка Сергія Ігор усиновив. Олена перестала бути самотньою. Вона раділа новому життю в ролі дружини. Коханої і бажаної. І тепер – найщасливішої…
Спеціально для сайту Stories
