Віра Віталіївна намагалася розлучити Настю з Сергієм з самого початку їхнього спільного життя – їй не подобалася обраниця сина.
Причин її неприязні Настя не розуміла. Начебто вони ніколи не сварилися, не грубіянили, не робили один одному нічого поганого – а ось вона не така, як треба, і все тут. Причому, якою бути треба, Віра Віталіївна не говорила, просто презирливо стискала губи при зустрічі.
Спочатку Настя ще робила якісь спроби налагодити стосунки, але потім плюнула на цю затію. Ну не хоче свекруха йти на контакт, і що ж, кістками перед нею лягти?
Ні, у неї теж була гордість, ховати в кишеню яку Настя не збиралася. Тому так і сказала чоловікові: мовляв, спілкуватися твоя мама не хоче, а я наполягати не буду.
— Та у неї завжди характер такий був, — відмахнувся Сергій. — Жодна моя дівчина їй не подобалася. То волосся не таке, то характер поганий, то дивиться не так. Не звертай уваги. Звикне.
Про те, що мати ще з юності хотіла одружити його на дочці своєї подруги, він тактовно промовчав.
На весілля Віра Віталіївна все-таки прийшла і навіть подарувала подарунок — чайний сервіз. Настя з посмішкою подякувала, запросила сісти за стіл. Свекруха окинула її презирливим поглядом.
— Дякую, люба, відмовлюся. Я ненадовго. Просто заскочила сина привітати… Він, як не як, одружився. Нехай і невдало.
— Чому ви вирішили, що невдало? — щиро здивувалася Настя.
Віра Віталіївна холодно розсміялася, дивлячись їй прямо в очі.
— Тому що прожила життя і дещо розумію.
— Не буду сперечатися, бо бачу, що це марно.
— Саме так.
Настя довго крутила в голові її слова, намагаючись зрозуміти, що ж з нею не так. Потім махнула рукою. Все з нею так! Не так щось з Вірою Віталіївною, раз вона дозволяє собі такі висловлювання, та ще й таким тоном, ніби Настя їй заборгувала. У будь-якому випадку, жити разом вони не будуть, бачитися часто не доведеться — а значить, можна просто не звертати уваги на її зарозумілість.
Але залишати молоду сім’ю в спокої Віра Віталіївна не збиралася. Через тиждень після весілля вона раптом з’явилася в гості «на чай», навіть тортик прихопила. Прискіпливо оглянула квартиру, заглянула мало не в кожен куток, гидливо наморщила свій довгий цікавий ніс.
— Скільки пилу у вас! Я так і припускала, Анастасія, що господиня з вас — так собі.
Настя незворушно подивилася на неї.
— Ви мене, звичайно, вибачте, але квартира ця — моя. Чисто в ній чи брудно, вирішую я. Не ви. — І перейшла на іншу тему: — Ви чай який будете чорний чи зелений?
— Ви знаєте, я, напевно, пити у вас нічого не буду. Боюся, чашки у вас брудні.
Настя байдуже знизала плечима, хоча всередині все кипіло від обурення.
— Як забажаєте. Торт, до речі, можете забрати, я такий їсти не буду. Я тільки в хороших кондитерських купую.
Віра Віталіївна спалахнула, хотіла щось сказати, але передумала. Схопила прозору пластикову коробку і з видом ображеної королеви пройшла до передпокою.
— Квартиркою хизуєтеся, так? — прошипіла вона, одягаючи босоніжки. — Заробітком своїм хизуєтеся? – Похитала головою: – Фу, яка невихованість.
– Ви хочете поговорити про те, що таке виховання? – рівним тоном запитала Настя. – Що ж, давайте. В першу чергу, вихована людина не суне свого носа в чуже життя і не коментує чуже житло, як це десять хвилин тому зробили ви.
— Не вам мене вчити! — пирхнула Віра Віталіївна. — Я більше за вас прожила і більше побачила. І я дуже сподіваюся, що Сергій незабаром зрозуміє, на якій кобрі одружився, і не забариться подати на розлучення.
— А я, у свою чергу, сподіваюся, що ви перестанете втручатися в життя двох дорослих людей, — не залишилася в боргу Настя.
— Один з яких, прошу зауважити, мій син.
— А також прошу зауважити, що цей син давно виріс і повинен жити своїм життям без ваших підказок.
Віра Віталіївна не відповіла, вийшла, голосно грюкнувши дверима. Настя захихикала. Їх навмисно ввічлива розмова неймовірно підняла їй настрій — мабуть, свекруха думала, що вона, як покірна овечка, опустить очі і буде боятися і слова сказати. Але ні, не на ту, як то кажуть, нарвалася – в образу себе Настя не дасть.
***
Тим, що в свої двадцять шість заробила на трикімнатну квартиру в хорошому районі, Настя і справді пишалася – далеко не всі могли похвалитися таким професійним успіхом.
Вона працювала художником-оформлювачем у великій івент-компанії і отримувала зарплату більшу за чоловіка, який працював рядовим адвокатом.
Свекруху така ситуація, судячи з усього, не влаштовувала: вона не раз говорила Сергію, що дружина не може заробляти більше за чоловіка.
— Інакше стане главою сім’ї, — повчала вона. — Буде тобою командувати.
— У нас рівноправні стосунки, — відповів Сергій. — Ієрархії немає.
— А ось і погано! Погано! Хтось повинен бути головним, і добре, якщо ним буде чоловік.
— Мамо, я сам вирішу, як жити і що робити, добре?
Віра Віталіївна образилася, підвела підборіддя.
— Краще б послухав матір. Я тобі що, ворог? Погане пораджу?
— Давай почнемо з того, що поради мені зовсім не потрібні. Я цілком в змозі і сам розібратися, як чинити.
— Ну добре. Живіть, як хочете, звичайно. Але краще б ти, Сергію, на Оксаночці одружився. Ти її бачив взагалі? Чудова дівчина. Вихована, розумна, начитана. Сім’я інтелігентна. А яка красуня, очей не відвести! А ти цю Настю вибрав… на рибу схожу…
Сергій помовчав. Він знав, що сперечатися з матір’ю марно – аргументів, навіть залізних, вона не сприймала, і якщо вже щось вбила собі в голову, то переконати її було неможливо.
— Мамо, ми не в п’ятнадцятому столітті живемо, — пробурмотів він, встаючи з дивана. — Я цілком можу вибрати собі дружину сам.
— Та вибирай, вибирай! Я що, проти? Просто намагаюся вберегти тебе від помилок, щоб ти не набив собі ґуль.
— Я давно не хлопчик, мамо. — Сергій нахилився, поцілував її в суху зморшкувату щоку і посміхнувся куточками губ. — Не переживай, ґулі набивати потрібно для досвіду. Все, я побіг, бувай. Не сумуй.
Увечері він переказав розмову Насті. Та засміялася:
— Що, прямо ось така чудова ця ваша хвалена Оксаночка?
Сергій знизав плечима і теж засміявся.
— Та дівчина як дівчина, нічого примітного. Не знаю, що мама в ній такого особливого бачить. Вона мені ніколи не подобалася.
— А ти їй? — тихо запитала Настя і подивилася чоловікові прямо в очі. — Подобався?
— Напевно. У всякому разі, вона намагалася щось там…
Через кілька днів Віра Віталіївна почала активно бомбардувати месенджер сина повідомленнями з фото — все намагалася переконати його, що Оксана набагато краще йому підходить, ніж Настя. Нахвалювала її, захоплювалася, співала оди і дифірамби, не перестаючи. Кілька разів навіть пропонувала спільну прогулянку.
«Ми з Оксаночкою хочемо сходити в кафе, — писала вона. — Сергію, ти як? Складеш компанію?» Або: «Сьогодні йдемо на шопінг у торговий центр, потрібен чоловічий погляд, а у тебе чудовий смак». Або: «Плануємо відвідати виставку модної художниці, не хочеш з нами? Ти ж завжди любив мистецтво!»
Сергій щоразу відмовлявся, але Віра Віталіївна невтомно знову і знову пропонувала якийсь захід.
Зрештою Сергій втратив терпіння.
— Мамо, я можу прийти і скласти вам компанію, але тільки з дружиною. Ти хіба не знала, що я одружений? Чому я повинен ходити на якісь виставки з якимись Оксанками?
— З якимись? — ображено вигукнула Віра Віталіївна. — Чому ти так про неї говориш?
— Тому що у мене є дружина! — гримнув Сергій і кинув слухавку.
З роздратуванням кинув смартфон на стіл, розтріпав усією п’ятірнею своє густе темне волосся. Очі його гнівно блищали.
— Якби вона щось гірше не придумала, — простягнула Настя. — Наприклад, ніби випадково зачинити вас в одній квартирі.
Сергій скривився.
— Це буде можливо тільки якщо я погоджуся кудись з ними піти.
— Не обов’язково. Ти можеш приїхати до матері в гості, а там сидить Оксаночка. У повній бойовій готовності.
Ця ситуація одночасно і нервувала, і смішила її. Вона ніколи й подумати не могла, що свекруха буде намагатися одружити її чоловіка з іншою — це навіть звучало, як повний абсурд. Але в житті, як то кажуть, чого тільки не трапляється.
***
Все сталося точно так, як і передбачала Настя: Віра Віталіївна покликала Сергія в гості, причому відразу поставила умову:
— Дружину свою не бери. Мені просто чоловіча допомога потрібна, потрібно посуд на антресолях розібрати. Настя твоя тут ні до чого.
Взагалі-то, Сергій завжди їздив до матері без Насті — щоб не провокувати зайві конфлікти, та й та в гості особливо не рвалася. Бачити свекруху їй не хотілося зовсім. Але того дня інтуїція просто оскаженіла: кричала, що щось тут не зовсім чисто.
— Сергію, дай мені ключі від квартири про всяк випадок, — попросила вона. — Я поїду з тобою, але заходити не буду.
— Настю, вона ж нас не зачинятиме, — спробував заперечити Сергій. — Вона ж не зовсім з розуму з’їхала. Та й Оксани там не буде.
— Сергію, для мого спокою, — повторила прохання Настя і простягнула руку долонею вгору. — Будь ласка.
— Ну добре. Тільки прошу тебе, не треба сварок, якщо що. Ти знаєш, що я люблю тільки тебе і на Оксаночку навіть не подивлюся.
– Знаю, знаю. Давай вже ключі.
Вона довго сиділа на лавці у дворі будинку Віри Віталіївни, стискаючи в пальцях смартфон і щохвилини чекаючи дзвінка або повідомлення, але той мовчав. Долоні пітніли, по спині знову і знову бігли неприємні великі мурашки. Треба б води…
Настя підвелася на ноги і пішла було в бік магазину, який помітила по дорозі сюди, як телефон задзвонив. На екрані висвітилося: «Коханий чоловік».
Настя схопила трубку.
— Ти була права, — здивовано зареготав Сергій. — Як ти дізналася?
— Тебе зачинили з Оксаночкою? — Настя завмерла, дивлячись в одну точку.
— Так точно. Можеш прийти і врятувати мене?
— Зараз.
Ноги раптом стали ніби ватяними. Якось Настя досягла під’їзду, приклала магнітний ключ і потягнула на себе важкі, оббиті дерев’яними рейками металеві двері.
Піднялася вузькими бетонними сходами на другий поверх і зіткнулася зі свекрухою. Та сиділа на сходах, підклавши під себе подушечку.
— Настя? — здивувалася вона. — Що ти тут робиш?
Ту раптово накрила хвиля киплячого, бурхливого обурення.
— Це ви що робите? — викрикнула вона і загрозливо насунулася на Віру Віталіївну. — Мені Сергій розповів, що ви творите?
Свекруха злякано відсахнулася, округлила і без того надмірно опуклі очі.
— Що я роблю?
Настя потрясла перед її носом ключами і почала відмикати двері.
— А ну не лізь! — скрикнула Віра Віталіївна і кинулася на невістку. — Це чужа власність! Я поліцію викличу!
— Та мені все одно! — огризнулася Настя. — Ви проти волі зачинили людину в квартирі! А це злочин, якщо ви не знали!
Вона відштовхнула її і рішуче провернула ключ у замковій щілині. Сергій стояв на порозі, за його спиною в напівтемряві передпокою маячила яскраво нафарбована і відверто одягнена Оксаночка. Настя схопила Сергія за руку і буквально висмикнула в під’їзд. Віра Віталіївна щось істерично викрикувала, відлуння її голосу витало під стелею.
— Не лізь! Це не твоя справа! У них з Оксаною кохання, а ти зруйнувала їхні стосунки! Відпусти негайно мого сина!
Настя тільки посміхнулася. Сергій потягнув її за собою вниз по сходах.
— Навіть говорити нічого не хочу, — бурчав він. — Це просто якась дикість!
Додому вони їхали мовчки. Настя стискала кермо так, що побіліли кісточки пальців, щосили зціпила зуби. З усього лексикону в голові залишилася тільки нецензурна лайка, знову і знову прокручувався список слів, якими хотілося обізвати свекруху.
— Як ти дізналася? — запитав Сергій, коли вона звернула у двір їхнього будинку.
— Це було передбачувано, — процідила Настя.
— Для мене — ні. Але… я в шоці, чесно кажучи.
— Не ти один.
Віра Віталіївна дзвонила на телефон Сергія, не перестаючи, поки той її просто не заблокував.
— Через тиждень витягну з чорного списку, — зітхнув він. — Та вже… не очікував такого.
— А що Оксаночка робила, поки ви були самі? — раптом для себе зацікавилася Настя. — Якісь наміри були?
Сергій знизав плечима.
— Та ні. Сиділа, червоніла, як дівчина на виданні, мукала щось, двох слів зв’язати не могла.
— Слід було очікувати, — кивнула Настя і раптом розсміялася: — Невже твоя мати думала, що цей план спрацює?
— Ну, раз вона втілила його в життя, значить, думала.
Потім вони не раз згадували цю безглузду ситуацію і щоразу сміялися, підколюючи одне одного. Спілкування з матір’ю Сергій тепер суворо дозував, не звертаючи уваги на образи, і Настя повністю його підтримувала.
Спеціально для сайту Stories
