Того року початок лютого видався напрочуд теплим. Вночі підморожувало, а вдень повітря нагадувало весняне. І тільки надвечір знову відчувалося, що зима ще верховодить. Бабуся наполягала, щоб взути валянки. 19-річна Нюра в той момент вже натягувала улюблені чоботи і не чула бабусиних слів.
Навіть легкий вітерець дув у спину, немов допомагаючи їй бігти на побачення. Вона вискочила за ворота і пішла у напрямку клубу, на ходу ховаючи кінці хустки в пальто. Дівчині перегородив дорогу Сашко, якого знали у селі як веселого, насмішкуватого хлопця.
Нюра спробувала відштовхнути хлопця, але послизнулася і мало не впала, якби не Сашко, який підхопив її на руки. Дівчина притихла, помітивши, що справді на цій стежці суцільний лід, та й вирватися не було жодної можливості.
Але тільки-но він зробив лише кілька кроків, як з провулку з’явився Пашка, до якого вона так поспішала на побачення. То був той самий Пашка, з яким вона вечорами «пританцьовувала», як казала бабуся, біля будинку. Ногам було холодно, а йти не хотілося, бо Пашка це не те, що Сашко.
Паша – це той, про який вона разів сто на день згадувала. Одним словом, Павла вважала своїм нареченим. Побачивши Нюру на руках у Сашка, вихори якого виглядали з-під шапки, а кожушок був розстебнутий, хлопець зупинився, а Нюра напружилася, намагаючись вирватися з рук хлопця.
Сашко, побачивши Павла, поставив дівчину на місце. Нюра зневажливо глянула на Сашка і побігла назустріч Павлові. Вона майже зіткнулася з ним, уткнувшись йому в плече. Відштовхнувши дівчину, Павло суворо запитав: «Це як розуміти?»
В очах Павла з’явився злісний вогник, який через ревнощі розгорявся дедалі більше. Здавалося, що й самого його б’є від злості. Пашка з ненавистю плюнув на сніг і, запахнувши кожушок, пішов у зворотний бік. Нюра намагалася наздогнати його, але улюблені сапожки зрадили на слизькій дорозі.
«Не треба за мною ходити», – крізь зуби промовив Пашка за тиждень. І скільки Нюра не бігала за ним, Павло продовжував плекати свою образу. Коли дівчина наступного разу зустріла Сашка, то накинулася на нього з криками, бо це ж через нього її коханий Паша не хоче з нею говорити.
Минув тиждень, минув місяць, а Пашка з Нюрою так і не помирився. При кожній їхній зустрічі він нагадував про Сашку, називаючи його бабником. А потім він зник. Виїхав швидко, не попрощавшись. І тільки від батьків дізналася, що поїхав працювати за кордон, а коли повернеться, невідомо.
Сашко вже більше не чіплявся до Нюри, а тільки співчутливо дивився в її бік. Він навіть намагався знайти Павла, щоб переконати, що це був лише дурний жарт, і Нюра тут зовсім не винна. Павло переступав з ноги на ногу, і, здавалося, майже повірив.
В цей момент на вулицю вискочила невисока дівчина у світлій хустці та робочій курточці та покликала Павла на обід. Цю розмову Сашко не наважився передати Нюрі, яка й без того ходила сумна. З того часу пройшло півроку, коли Сашко наважився зізнатися, що Нюра йому подобається.
Дівчина лише посміхнулася і пішла додому. Восени Нюра з Сашком зіграли весілля. Хлопець на весіллі сяяв, як нова копійка, роздаючи «усмішки» всім гостям. І лише бабуся Нюри не схвалювала рішення онуки. І навіть поява доньки не переконало бабусю, що молода сім’я матиме щасливе життя.
Натомість Сашко радів донечці галасливо, сповістивши всю рідню та друзів. Він і вдома не спускав Маринку з рук, брався за прання пелюшок і з гордістю тримав пляшечку з молоком. Через п’ять років, коли Нюра майже забула, як несправедливо вчинив з нею Пашка, вона мало не зіткнулася з ним на вулиці.
Павло стояв перед нею і майже не змінився, – сірі очі сумно дивилися на Нюру. В селі він бував вкрай рідко. Після повернення з-за кордону в місті роботу знайшов. Виявилося, що він вже й розлучитися встиг. Нюра відразу згадала їх нескінченні з Пашкою вечора, коли кожен крок від нього у бік будинку здавався неможливим.
І вона, знову зачарована його словами, його диханням і спогадами, що нахлинули, обм’якла, готова ось-ось розтанути від цих слів і, головне, від самого Павла. Здавалося, ось вона справедливість – все можна повернути, хоч і минув час… а кохання…. Кохання не минає.
Павло призначив їй зустріч ввечері біля річки і ця пропозиція немов холодною водою ї обдала. Нюра одразу відмовилася від такої зустрічі, бо в неї ж сім’я. Вона ж не дівча, щоб бігати на зустрічі до хлопців тихцем. Нюра додала кроку, а потім і зовсім побігла.
Пашкові слова, всі до одного, чулися їй, як луна. «Нічого ж не буде, якщо я поговорю з ним, ще раз побачуся», – думала Нюра. Пекуче бажання засіло, як скалка, – знову побачити Пашку… Нюра бігла і думала про завтрашню зустріч з ним, як раптом поспіхом не помітила лід на стежці і, смішно змахнувши руками, не втрималася і впала навзнак.
Здалося навіть, в очах потемніло від удару. Вона навіть не намагалася підвестися, а тільки лежала, не рухаючись і вдивляючись у вечірнє лютневе небо. Потім поворухнулася, перевіряючи, чи цілі руки, чи ноги. Вставши, і обтрусивши, відчула, що болить лікоть і ниє спина.
Вона побачила те місце, на якому впала, і згадала, що шість років тому, коли вона ще була нареченою Павла, на цьому місці Сашко зустрів її і, підхопивши на руки, обережно проніс по льоду. Нюра згадала це так, ніби її падіння повернуло їй пам’ять і нагадала про п’ять років життя з Сашком.
І раптом ніби всередині її голос пролунав: «Та навіщо тобі цей ревнивець?» Вона зупинилася, прислухаючись до самої себе: «Та й справді, чого це я? Пашка, і справді, ревнивець …» Вона застала Сашка в гаражі, де тьмяно горіла лампочка, а сам він копався в якихось гайках, шурупах, роблячи це старанно. Нюра вперше бачила його таким серйозним.
Вона дивилася на чоловіка, ніби вперше бачила його, розглядаючи кожну рисочку його обличчя, його вихори, його вимазані мазутом руки, – і все це здавалося їй рідним настільки, що зустріч з Пашкою вже більше не хвилювала її.
Сашко нарешті відклав убік свої гайки та глянув на дружину: «Що це у тебе на лікті?» Вона посміхнулася і розповіла, що поспішала додому і впала на льоду.
Сашко підійшов до неї: «Нюр, ну обережніше треба, торопига ти моя, був би поруч, не дав би впасти». Вона припала до його грудей, боячись злякати ці хвилини, коли її серце впевнено підказувало, що любить вона тільки Сашка.
