Моєму синові нещодавно виповнилося три роки. Коли йому було два з половиною, я віддала його в приватний дитячий садок. Мені потрібно було працювати, і іншого варіанту просто не знайшлося.
Йому подобалося в садку, він ніколи не вередував і часом навіть йти звідти не хотів, але не так давно все змінилося. Син почав влаштовувати ранкові істерики. Навідріз відмовлявся йти в садок.
Причину пояснити не міг, просто плакав і просив мене, щоб я залишила його вдома. Перша думка – звернутися до нашого сімейного лікаря. Ми сходили до нього, він провів огляд, про все мене розпитав.
У фізичному плані сина все було просто чудово. Я змирилася з цією думкою і продовжила водити сина в садок. Кожен день був буквально тортурами для нас обох. Я бачила, що йому не стає краще.
Тоді я вирішила поговорити з вихователькою і дізнатися, як моя дитина поводиться в садку. Вихователька впевнено заявила, що мій поводиться нормально. Мовляв, вона не помітила за ним жодних змін.
Але це мене анітрохи не заспокоїло. Я вирішила навідатися в садочок раптово і подивитися, що там відбувається в обідній час. Чи то материнське чуття підказало, що потрібно вчинити саме так, чи то це просто збіг.
Те, що я побачила, коли прийшла в їдальню, шокувало мене. Річ у тім, що батькам взагалі заборонено перебувати в самому садку вдень. Я можу прийти і забрати дитину, але заходити в ігрові кімнати або їдальню не можна.
Я ніколи не оскаржувала цього правила, бо й сама б не хотіла, щоб незрозуміло хто шастав біля мого сина. Але я прийшла і впевненим кроком попрямувала в бік їдальні. Від коридору кімнату відділяє величезна скляна стіна.
Тож я легко змогла відшукати серед дітей свого сина. Він сидів за столом, схрестивши руки, а вихователька – ще й якась мені не знайома – кричала на нього і намагалася засунути в нього їжу. Було видно, що він не хоче їсти.
Але ця жінка не вгамовувалася. Вона почала кричати на мого хлопчика ще більше, ніж раніше, а він лише просто заплакав. У цей момент я не витримала і увірвалася в їдальню. Взяла сина на руки і почала його заспокоювати.
Він дуже зрадів тому, що я прийшла. Син не очікував мене побачити. Потім була серйозна розмова з нашою вихователькою. По-перше, я не розуміла, чому мого сина годує незнайома мені людина. Так бути не повинно.
По-друге, я хотіла, щоб мені пояснили, чому мою дитину насильно змушують їсти та ще й кричать на неї! Дитина не хоче ходити в дитячий садок не просто так. Тепер у моїй голові все стало на свої місця.
Наша вихователька дуже довго вибачалася і обіцяла, що візьме ситуацію під свій контроль. Пізніше виявилося, що це вже не перша скарга на ту жінку. У результаті її просто звільнили, а мій син повернувся до звичного ритму життя в садочку.
