“Та що ж таке? Звідки така страшна втома?”- думала про себе Тамара.
Це відрядження виявилося набагато важчим за всі попередні. Вона й сама не могла зрозуміти, у чому причина. Начебто, навантаження були, як завжди. Але звідки взялося це відчуття катастрофічної вимотаності?
Тамара намагалася розібратися і зрозуміла, що протягом усієї поїздки її постійно переслідувало незрозуміле почуття тривоги. Жінка гадки не мала, звідки воно могло взятися, проте почуття було нав’язливим, що витягує всі соки.
Протягом усього відрядження вона постійно була на зв’язку з чоловіком, і Максим запевняв, що вдома все гаразд.
— Я страшенно скучив, — запевняв він дружину. – Не можу дочекатися твого повернення!
Голос чоловіка звучав так затишно та заспокійливо, що Тамара відчувала, як усередині розливається тепло. Але варто їм завершити розмову, як тривога поверталася з новою силою.
Жінка насилу дочекалася завершення відрядження і поспішила додому. Чоловікові дзвонити не стала. Максим ще напередодні попередив, що збирається у вихідні із друзями на рибалку. Він знав, як Тамара любить рибу.
— Якраз на твоє повернення посмажу тобі рибку, — пообіцяв Максим.
Тамара поверталася додому у передчутті чудового короткого відпочинку, який їй завжди надавало керівництво після відряджень. Три дні в компанії чоловіка та в рідних, улюблених стінах. Нікуди не треба поспішати, ні про що не треба думати.
Тамара вийшла з таксі, увійшла в під’їзд і попрямувала до ліфта. Незабаром кабінка приїхала на перший поверх, звідти вийшла сусідка Тамари та Максима Вікторія Павлівна.
Привітавшись з нею, Тамара хотіла було ввійти в ліфт, але сусідка її зупинила.
— Тамаро , тут така справа, — жінка явно намагалася підібрати потрібні слова, оскільки з Тамарою вони завжди перебували у добрих стосунках, а тема для розмови була дуже неприємною. — Я зробила все, що могла, щоб у тебе неприємностей не було.Але в такій ситуації…
– Господи, що трапилося? – злякано запитала Тамара, і те саме, вже трохи призабуте, почуття тривоги знову охопило її нутро.
Вікторія Павлівна кинула погляд на дорожню валізу в руках сусідки.
— Ой, ти приїхала, чи що? – Схаменулась вона, – А я не знала …
— То що сталося? – З тривогою повторила своє питання Тамара.
Вікторія Павлівна завагалася.
— Навіть не знаю, як тобі сказати…
— Та кажіть уже! – Почала втрачати терпіння жінка.
— Учора такий шум у тебе був, — обережно почала сусідка. — Крики, стуки… Сусіди хотіли викликати поліцію, та я втрутилася. То ви з Максом спокійні завжди. Але, мало… У сім’ях всяке буває…
— Макса теж удома немає, — сказала Тамара. – Він ще в п’ятницю поїхав.
На погляд Вікторії Павлівни вона зрозуміла, що справа серйозна і потерла пальцями віскі.
– Гаразд, я розберуся!
Тамара нарешті увійшла до ліфта і натиснула кнопку свого поверху. Їй здавалося, що кабінка повзе вгору болісно повільно.
Нарешті жінка підійшла до дверей своєї квартири і тремтячими від хвилювання руками вставила ключ у замкову щілину і спробувала відчинити. Але замок не піддався.Тамара придивилася і, нарешті, помітила, що у двері вставлено інший замок.
– Що за таке?
Подумавши, господиня зателефонувала у двері. Їй здалося, що всередині квартири почулася легка метушня. Наче чиїсь ноги швидко пробігли коридором. Тамарі стало ніяково, вона навіть захотіла перехреститися. Але швидко взяла себе до рук і постукала. На цей раз ніяких звуків усередині вже не було.
— Негайно відкрийте, чи я покличу поліцію! – прокричала вона.
Тамарі довелося повторити кілька разів, після чого відчинилися двері сусідньої квартири, і на порозі з’явився сонний Павло, син Вікторії Павлівни.
— Томо, ти чого кричиш ? – Запитав він. — Я тільки зі зміни повернувся, заснув абияк…
— Пробач, Пашо, — винно сказала сусідка. — Я тільки з відрядження приїхала, не можу додому потрапити.
Подумавши, Павло попросив Тамару почекати кілька хвилин і скрився за дверима своєї квартири.
Двері ліфта відчинилися, і звідти вийшла мати Тамари, Ольга Семенівна.
— Дочко, ти вже повернулася? – ласкаво заспівала вона. – Як добре.
— Мамо, вибач, мені зараз не до тебе, — стомлено сказала та.
Між жінками завжди були дещо напружені стосунки, на то були свої причини. Тамара чудово знала, коли мати починає ось так солодко співати, значить їй щось знову потрібно.
— Ходімо до мене, поп’ємо чаю! – як і раніше, ласкаво, але наполегливо запропонувала Ольга Семенівна. – Я пирогів напекла.
— Мамо, залиш мене, будь ласка. Я просто хочу додому потрапити.
Зрештою, з’явився Павло, тримаючи в руках набір інструментів.
— Ну, що відчинити? – сусід кивнув на двері.
І на цей момент несподівано в ситуацію втрутилася Ольга Семенівна.
— Ти чого вигадав? – Накинулася вона на Павла. — Це зять мій замки поміняв, бо старий хтось зіпсував.Мабуть, хотіли влізти. Може, ти й надумав?
— Збожеволіли? – здивувався Павло.
— Мамо, що за маячня? – Тамара здивувалася заяві матері не менше, ніж сусід.
— Нема чого замок псувати. Максим приїде та відкриє! Тома, а ти в мене його почекай.
Не чекаючи на відповідь від дочки, Ольга Семенівна схопила її за руку і потягла до ліфта.
— Мамо, годі!
Тамара вирвала руку і глянула на Павла.
— Пашо, відчиняй!
— Але… — спробувала знову втрутитися Ольга Семенівна.
— Це моя квартира, і я вирішуватиму тут! – твердо промовила Тамара. – Пашо…
– Зрозумів!
Павло взявся до справи. Через п’ять хвилин господиня увійшла до своєї квартири і пішла
обстежити кімнати. Довго шукати не довелося… Світ жінки був зламан…
— Мамо, тобі не набридло бути завжди Іркіним посередником?
Тамара говорила по телефону, швидко крокуючи коридором у бік зали нарад. Вона явно запізнювалася, тому що занадто довго працювала зі звітом про роботу свого відділу, і тому нервувала. Ольга Семенівна мала рідкісний талант дзвонити завжди не вчасно, але при цьому наполегливо.
— Томо, не можна думати тільки про себе, — тараторила мати. — У Ірочки дуже важке становище…
— Мамо, воно в неї таке завжди, — різко сказала Тамара. – Труднощі та проблеми, судячи з усього, передбачені у Ірки в заводських налаштуваннях!
— Але ж вона твоя сестра! – цією банальною фразою Ольга Семенівна щоразу з маніакальною наполегливістю намагалася достукатися до старшої доньки.
І щоразу марно, але надії Ольга Семенівна не втрачала.
— На жаль, моя сестра, — відповіла Тамара. — Упродовж останніх 32 років мені ні на день не дають про це забути. Мамо, я тобі все сказала. Вибач, у мене нарада.
Завершивши розмову, Тамара увійшла до зали засідань, попередньо поставивши телефон у режим польоту.
Коли вона повернулася до свого кабінету, то з подивом виявила на своєму столі контейнери із теплою їжею. Тамара посміхнулася і взялася за телефон.
— Максе, ти знову мучив кур’єрів? – зі сміхом спитала Тамара.
— Я просто знав, що ти знову забудеш пообідати, — пролунав у слухавці голос чоловіка. – Томко, ти себе заженеш! Тобі давно час у відпустку.
– Не хвилюйся, до наступного кар’єрного етапу залишилося зовсім небагато, – запевнила його дружина, – Як отримаю підвищення, одразу кудись махнемо.
— Домовилися, — відповів Максим. — Але спочатку пропоную після роботи махнути в наш улюблений ресторанчик і повечеряти.
– Згодна.
– Тоді я бронюю столик на 7, – відповів Макс і відключався від розмови.
Однак повечеряти подружжю не вдалося. Перед виходом з офісу Тамару перехопив її начальник і завантажив невідкладними справами. Як на зло, у жінки розрядився телефон, а зарядка була в машині.
Додому вона повернулася близько 10-ї вечора і застала роздратованого чоловіка.
— Я чекав на тебе майже дві години, — невдоволено сказав Максим. – Чому ти не подзвонила?
— Вибач…
Тамара обійняла Максима та розповіла про ситуацію з начальником та телефоном.
— Максе, я сама засмутилася, чесно, — жінка поклала голову чоловікові на плече. – Ти голодний? Давай щось замовимо?
Максим знизав плечима, а дружина схопилася за телефон.
Тамарі було 35, а Максиму 37, одружені вони були лише два роки.
Переконані кар’єристи, свою зустріч вони вважали надзвичайним успіхом. Подружжя розуміло одне одного з півслова і навіть напівпогляду. Обидва були успішними і досить заможними.
Молодша сестра Тамари, Ірина, була повною протилежністю. Про заміжжя Ірина почала думати ще з випускного класу школи і замість підручників вивчяла зовсім іншу літературу: всілякі посібники зі спокуси чоловіків. Звичайно, представники пролетаріату її не цікавили.Проте знайти багатого чоловіка їй так і не вдалося.
Досягнувши 30-річного віку та набивши безліч шишок, Ірина повернулася до матері. І з того часу пресинг у бік Тамари набув регулярного характеру. Мати намагалася просити грошей для себе, скаржучись на маленьку пенсію, але старша дочка її швидко розкусила і почала рішуче відмовляти, постійно нариваючись на докори.
– Нехай працювати йде! – рішуче говорила Тамара на адресу сестри.
Про свої успіхи вона намагалася рідним не доповідати, проте Ірина постійно моніторила сайт їхньої компанії, де Тамара значилася серед провідних співробітників. І влаштовувала матері істерики.
На жаль, це був той самий класичний випадок, коли в сім’ї недолуга дитина ходить в улюбленцях, а успішна щось постійно повинна.
Зрозумівши, що від Тамари чогось складно досягти, Ольга Семенівна перейшла на Максима.
— Він мій зять, хіба я не маю права поспілкуватися? – обурювалася мати на претензії Тамари.
Максим запевняв дружину, що тримає ситуацію під контролем.
Рік тому подружжя нарешті виплатили іпотеку за двокімнатну квартиру в центрі міста, що все-таки не вдалося приховати від рідні. І почали замислюватись про дитину.
Тамара все ж таки відтягувала цей момент в надії домогтися чергового підвищення. Максим виявляв розуміння і всіляко підтримував дружину. Принаймні Тамарі так здавалося. Тому коли вона побачила свого чоловіка в компанії Ірини, у жінки ніби земля пішла з-під ніг.
І вигляд обох, і ситуація не залишали простору для фантазій.
— Нема чого було ключами від нової квартири хвалитися! Тепер отримуй, що заслужила! – Спробувала наїхати на неї Ірина, але Максим злосно шикнув в її бік, звелів заткнутися.
— Максим Ірці завжди подобався, — намагалася виправдовуватися Ольга Семенівна. — Він єдиний шанс. А ти й так сильна, не пропадеш…
– Господи, мамо, що ти несеш? – не витримала Тамара та зірвалася. — Пішли звідси обидві!
Не давши сестрі до ладу одягнутися, Тамара буквально викинула її на сходовий майданчик. Застосовувати силу щодо матері не стала, але та поспішно втекла сама.
— Томо, це просо задоволення фізичної потреби, як поїсти – ти ж не ревнуватимеш до їжі, — намагався виправдатися Максим. — Ірка — божевільна істеричка. Але мене це заводило, розумієш? Нічого серйозного, люба. Я тебе кохаю…
Але Тамара нічого не хотіла чути.
Вона подала на розлучення, яке виявилося досить болючим і довгим. Парі було, що ділити.
Відносини з матір’ю та сестрою Тамара порвала остаточно.
Жінка повністю зосередилася на кар’єрі, залишаючись в офісі навіть після закінчення робочого дня, скільки треба. А за рік вийшла заміж за свого начальника, який виявився вдівцем.
Незабаром мати все ж таки зателефонувала Тамарі і повідомила, що Максим та Ірина потрапили в аварію. Вони продовжували іноді бурхливо зустрічатися, а того дня після гучної сварки Максим роздратований сів за кермо, Ірка сиділа поруч.
– Томо, я не знаю, що мені робити! – плакала Ольга Семенівна. — У мене грошей немає,щоб поставити на ноги твою сестру.
– Скільки треба? – сухо спитала дочка.
Вислухавши відповідь, перевела матері потрібну суму. І попросила більше ніколи їй не телефонувати.
