Те, як Інга вчинила з Ігорем, багато хто досі вважає чимось надзвичайним.
— Ні, ну, ми, звичайно, все розуміємо, — як один дивувалися всі, хто співчував Ігорю, які опинилися в епіцентрі подій або якось інакше дізналися про те, що сталося.
— Він обдурив дружину, їй прикро, вона розлютилася, вирішила помститися. Але щоб так?! Адже вона все-таки жінка. І мати! Адже у них двоє дітей!
Старший цього року йде до школи, молодша недавно вперше вимовила «мама». І ми його не виправдовуємо, ні! Ми визнаємо, що так, Ігор повівся огидно. І вчинок, який він скоїв, — мерзенний.
І Ігор, безумовно, заслуговував покарання. Але не такого ж! Зрештою, ми ж люди, а не звірі! Живемо не в барлогах. І в своїх вчинках хіба ми керуємося законами джунглів?
Ні, звичайно. Ми живемо за зовсім іншими законами. І має бути відповідність між злочином і покаранням.
Погано, коли одне, розумієте, не відповідає іншому. А, на наше тверде розуміння, помста Інги своєму чоловікові надто перевищує його проступок.
Ті, хто співчував Ігорю, втішали його. Просили триматися, не падати духом, не думати, що життя на цьому закінчилося.
Ігор дякував співчуваючим за підтримку і зі свого боку хотів хоч якось пояснитися з тими, хто був на його боці.
— Я не очікував, присягаюся! — тремтячими губами вимовив Ігор.
— Чесне слово. Адже ми 8 років разом. Двоє дітей. І за весь цей час я жодного разу, розумієте, жодного разу не попався. А тут! Я не знімаю з себе провини. Ні.
Так, я був неправий. Хоча, якщо вдуматися, то в чому мене звинувачують? У чому я був неправий? Що привів додому іншу? Але я ж не знав, що Інга повернеться додому раніше. Ну, чесне слово, не знав. Ну ви ж мені вірите?
— Ми віримо, віримо, — відповіли співчуваючі.
— Якби я тільки знав, що Інга з’явиться раніше і виявиться такою мстивою. Якби я тільки знав.
— І що б ти зробив тоді? — поцікавилися співчуваючі.
— Я був би обережнішим, — відповів Ігор. — Я не приводив би Діну до себе. Ми б поїхали до неї. А тепер? Навіть не знаю, що робити. Але найприкріше, знаєте, що?
— Що?
— Що всі ці роки, що ми разом, Інга прикидалася нешкідливою тихою дівчинкою. Хочете, вірте, хочете, ні, але я жодного разу не чув від неї грубого слова.
За весь час. Навіть коли я ображав її незаслужено, вона терпіла. Ви розумієте, до чого це призвело?
— До чого?
— До того, що вона тим самим ввела мене в оману. І я вирішив, що мені дозволено все. Я був упевнений, що Інга стерпить будь-який мій проступок. Навіть якщо дізнається, що я зустрічаюся з іншими.
Можна сказати, що це вона в усьому винна. Своїм всепрощенням вона мене провокувала на постійний обман!
— Вона просто хитра і підступна жінка, — наполягали співчуваючі. — І добре, що ти тепер знаєш про це.
— Та мені-то тепер що з того, що я знаю? — злився на них Ігор. — Якби я раніше знав — інша справа. Я б тоді не був таким сміливим і самовпевненим, коли запрошував до себе Діну.
— А Діна-то як?
— Що як?
— Тримається?
— А що їй буде. Весь удар припав на мене. Діна взагалі залишилася осторонь. Знати мене тепер не хоче. На дзвінки не відповідає. Поняття не маю, що з нею, і мені це зовсім не цікаво. Не до Діни мені зараз, розумієте?
— Значить, ця твоя Діна — теж хитра і підступна інтриганка.
— Може, й так, — сумно погодився Ігор. — Тільки Діна, між іншим, як відчувала. Попереджала мене. Побоювалася, що раптом дружина раніше часу повернеться.
Мені б до її слів прислухатися, а я, навпаки, ще сміливішим став. Сказав, що мені плювати на дружину.
— Загалом, — погодилися співчуваючі, — ти мав право так говорити. Це твоя квартира. А Інга не працює. Сидить разом з дітьми у тебе на шиї. Вдома — цілими днями.
А ти — господар. Тому що єдиний в родині годувальник.
— Ось! І я так думав. Квартира моя! Єдиний годувальник теж я! До того ж вона мало не щодня говорила мені, що кохає мене.
Пилинки з мене здувала. Виконувала будь-яку мою забаганку. І ось тепер ви бачите, що це було за кохання.
— Хитра, підступна, лицемірна інтриганка, — хитаючи головами, вимовили співчуваючі.
— І що тепер робити? — ледь не плачучи, запитав Ігор.
— Поняття не маємо, — відповіли співчуваючі. — Але одне ми знаємо точно, Ігорю. Що не хотіли б опинитися на твоєму місці. Ворогу б не побажали.
— Так, це зрозуміло, — погодився Ігор, згадуючи той злощасний день, коли він просто неуважно слухав дружину.
*****
Місяць тому, в п’ятницю, Ігор прокинувся рано вранці, побачив, що дружини поруч немає, і вирішив, що вона вже поїхала з дітьми на дачу.
Чому він так вирішив? Тому що в четвер увечері Інга повідомила йому, що збирається їхати рано вранці в суботу до своєї мами на дачу.
Ось про суботу Ігор і не почув. І подумав, що вже завтра рано вранці Інга з дітьми поїде. І немає нічого дивного, що прокинувшись вранці і не побачивши поруч дружини, він подумав, що вона поїхала.
— А раз така справа, — сказав собі Ігор, — то і на роботу я сьогодні не піду. Зараз подзвоню своєму заступнику і скажу, що погано себе почуваю.
Поговоривши із заступником, Ігор зателефонував Діні.
— Моя до понеділка буде на дачі, — повідомив він. — І якщо ти мене по-справжньому кохаєш, то доведи це.
— Як? — не зрозуміла Діна.
— Приїжджай зараз до мене.
Діна не відразу погодилася. Виправдовувалася поганим передчуттям. Але Ігор наполіг на її приїзді. Сказав, що якщо вона не приїде, він серйозно замислиться про щирість її почуттів до нього.
І Діна приїхала. А що їй залишалося робити? Як іще вона могла довести, що кохає Ігоря.
— Я ще навіть не снідала, — зізналася Діна, коли приїхала.
— То зараз і поснідаємо, — радісно вимовив Ігор.
Він показав гості, де кухня та інше необхідне для приготування смачного сніданку. Сказав, що чекатиме сніданок у спальні.
Через півгодини сніданок був готовий, а вже через дві години Інга з дітьми, як ні в чому не бувало, повернулася додому.
А чому вона не повинна була повертатися додому? Адже на дачу з дітьми вона повинна була поїхати завтра. А сьогодні, оскільки ніч була спекотною і задушливою, вона просто вирішила раніше встати і піти з ними гуляти.
Погуляла і повернулася. І повернулася в самий невідповідний момент.
Ігор і Діна були так зайняті, що, звичайно ж, не чули, як відчинилися двері, і в кімнату увійшла Інга. І Інзі навіть довелося вимовити кілька слів, щоб привернути до себе увагу.
— Ви чого розгулялися? — суворо запитала Інга. — На сходах чутно.
Ігор і Діна одночасно подивилися на Інгу. Ігорю для цього довелося озирнутися назад.
— Тихіше можна? — пошепки сказала Інга. — Дітей налякали.
Діна просто відразу злякалася і сховалася під ковдрою. А Ігор — ні. Не злякався. Навпаки. Сміливо зажадав від дружини пояснення її негідної поведінки.
Намагався зрозуміти, з якої причини вона з’явилася додому раніше часу. Нагадав, що її чекали тільки в понеділок. Не розумів, чому вона не подзвонила і не попередила.
До всього іншого, не забув додати, що йому плювати на все. І нічого пояснювати, а тим більше виправдовуватися, він не збирається.
— А якщо тобі щось не подобається, — додав він наостанок, — то можеш йти. Я не збираюся тебе утримувати. Обійдуся і без тебе. Забирай дітей і їдь до своєї мами. Вона зрадіє.
Ігор говорив довго і впевнено. А коли він, нарешті, замовк, Інга вирішила сказати кілька слів.
— Я піду, Ігорю, — спокійно відповіла Інга, уважно оглядаючи кімнату, — але врахуй. Я тобі помщуся.
— Так мсти скільки завгодно, якщо тобі стане легше, — сказав Ігор, радіючи тому, що все так швидко, а головне, легко закінчилося.
— Знайшла чим лякати. Помститься вона. Та ти можеш хоч вся на свою помсту вийти, мені начхати. Зрозуміла?
— Зрозуміла, — спокійно відповіла Інга.
— Ну ось і добре, — теж спокійно вимовив Ігор.
Вислухавши чоловіка, Інга вийшла зі спальні і закрила двері.
У той момент Ігор ще ні про що таке не думав. І тільки, коли вони з Діною захотіли вийти, стало зрозуміло, що це не так просто, як вони думали. Одягу не було. А двері були зачинені на замок.
Звичайно ж, Ігор і Діна почали вимагати негайно повернути їм одяг і випустити їх.
— Випущу, — відповіла їм Інга. — Але не зараз. Доведеться потерпіти.
Ігорю не хотілося чекати. І він навіть намагався виламати двері. Але у нього нічого не вийшло.
— Змиріться, — сказала Інга. — І сидіть там тихо, якщо хочете сьогодні звідси вийти. Не кричіть і не стукайте, а то дітей лякаєте.
Сказала, випущу, значить, випущу. А стукати і кричати безглуздо. Можете поки телевізор подивитися.
І Ігор змирився.
— Гаразд, — сказав він Діні. — Подивимося телевізор. Нічого вона нам не зробить. І рано чи пізно вона нас випустить. І тоді я їй влаштую.
І Ігор з Діною стали дивитися телевізор. А що їм ще робити? У них навіть телефонів при собі не було.
*****
— Звичайно, я розумів, — розповів пізніше Ігор, коли вже все було далеко позаду, — що Інга захоче мені помститися.
Адже жінки всі мстиві. Як кішки. Тим більше, що Інга сама мене про це попередила. Але я ж міркував: коли це ще буде?! Так?
Мине час, і вона охолоне. Ну, я не знав, що мститися вона почне відразу. Ось відразу. І все тут. Не знав. А найголовніше, що мені й на думку не могло спасти, що її помста виявиться настільки безжальною.
Чесно кажу, до всього був готовий. Тільки не до такого. Навіть припускав, що вона помститься мені з іншим, і був до цього готовий. А вона… І як мені тепер жити?
Що зробила Інга? Зачинивши двері спальні на замок, вона відразу зателефонувала своїм батькам і батькам Ігоря. І попросила їх терміново приїхати до неї у важливій справі.
— Що саме сталося, не скажу, — відповідала на їхні запитання Інга. — Приїжджайте, самі все побачите. Без вас мені з цим не впоратися.
Чому вона так зробила? Тільки з однієї простої причини. Справа в тому, що і батьки Ігоря, і її власні батьки Ігоря обожнювали. І любили його більше, ніж її.
Навіть коли Інга скаржилася комусь із них на Ігоря (його батькам чи своїм) на грубість або на те, що Ігор часто не ночує вдома, ніхто з них на це не звертав уваги.
І її рідні мама з татом, і свекруха зі свекром, всі, як один, переконували Інгу в тому, що з Ігорем їй просто пощастило, що вона повинна молитися на нього невтомно весь день і в ногах у нього валятися.
— Та Ігор твій мало того, що чесний і зразковий чоловік, — говорили вони, — так ще й успішний підприємець, і грошей багато заробляє. Знаєш, скільки у нього рахунків у різних банках?
А нерухомості скільки! В одному тільки Харкові у нього три квартири, які він здає. І наша тобі порада, дівчинко, не буди лихо, а зверни спочатку увагу на колоду у своєму оці.
Кому ти потрібна з двома дітьми? Подумаєш, сказав грубе слово! А ти терпи. Тому що він правильно сказав. Сама винна. І що вдома твій чоловік не ночує, теж ти винна.
У хорошої дружини чоловіки завжди ночують тільки вдома. Копайся в собі, а не в нашому улюбленому і дорогому синові та зятю.
Ось Інга і терпіла, і копалася в собі, і вважала себе винною.
А тут така подія! Ну як було не подзвонити батькам?
Можливо, якби справа обмежилася тільки родичами Інги та Ігоря, нічого особливо страшного б не сталося. І улюбленого сина та зятя, напевно, зрозуміли б і пробачили. І на цьому справа закінчилася б.
Але Інга зателефонувала ще комусь.
Справа в тому, що коли вона виходила зі спальні, вона прихопила не тільки одяг Ігоря і Діни, але і сумочку Діни.
У сумочці знайшла її телефон. І виявилося, що Діна заміжня. І у неї, і у її чоловіка теж є батьки. Ось їх Інга і запросила в гості, у терміновій справі, що стосується Діни.
І вже за годину в квартирі зібралося багато народу. І всі чекали пояснення.
Інга впускала їх у квартиру, обіцяла сюрприз і просила поводитися дуже тихо.
— Зараз ви все дізнаєтеся, — шепотіла вона. — Зараз ви все зрозумієте. Тільки тихо. Проходьте на кухню і чекайте.
— Чого чекати? — дивувалися ті, хто приїхав раніше.
— Коли зберуться всі, — відповіла їм Інга. — Не хвилюйтеся. Залишилося недовго. Повірте, буде весело. Вам сподобається.
А коли всі запрошені зібралися, Інга підвела їх до дверей спальні і відчинила їх.
— Прошу, — сказала вона, відчиняючи двері.
Сама Інга вирішила в спальню не заходити. Навіщо? Там і без неї нудно не було. Інга просто забрала дітей і поїхала з ними на дачу.
Спеціально для сайту Stories
