Я навіть не можу сама розібратися, як так вийшло, що у свої 57 років я не можу вийти заміж? При живому нареченому, будинку і навіть деяких заощадженнях. Навіщо мені було потрібно робити стільки роботи, витрачати стільки сил і часу, щоб у моєму віці мені щось забороняли?
Але поки я диву даюся, час іде і нічого не змінюється. Не життя, а дурдом якийсь. Хоч вовком вий. Близько 17 років тому, коли ми з донькою ще жили в місті, у нас практично нічого не було. Тільки однокімнатна хрущовка на околиці й потреба щось змінити в житті.
Донька тоді ще вчилася, і я чудово розуміла, що заради того, щоб утекти від усієї цієї безвиході, вона вискочить заміж за першого зустрічного. Скільки я бачила таких прикладів – не злічити, а потім нещасливий шлюб, питущий чоловік, оберемок дітей, які вічно голодні. Кому таке життя потрібне?
Тому я наважилася, позичила грошей, у кого тільки могла, і поїхала за кордон на роботу. Оскільки дочка була вже дорослою і доволі самостійною, я не хвилювалася ні за неї, ні за квартиру. Притону вона не влаштує, але дорослішою стане: дізнається, як це тримати чистоту в домі й готувати щодня.
Звісно, якісь кошти я їй висилала, але на покоївку їх точно б не вистачило. Так, більшу частину зарплати я тримала в себе, але не для того, щоб банально її проїсти або купити якісь непотрібні речі. У мене була мрія: гарний будинок, нехай навіть і за містом. І, може, недороге авто теж стане в нагоді.
Приблизна сума для всіх моїх “хотєлок” міцно трималася в голові, тож для повного щастя потрібно було запастися терпінням і силами. І працювати, працювати, працювати. І вийшла я з цього режиму, лише коли донька розповіла мені про те, що збирається виходити заміж.
З її голосу я зрозуміла, що справа серйозна. Ми навіть поспілкувалися з моїм майбутнім зятем, і я вирішила, що потрібно взяти невелику перерву, а вже вдома я віддала частину грошей, які в мене були, щоб молоді побудували будинок. Великий приватний будинок, у якому ми б усі вмістилися.
Донька була в захваті від моєї ідеї, а її чоловік сказав, що у нього є кілька приятелів у будівельній сфері, які могли б нам стати в пригоді. Загалом, справи йшли в гору. Я знову поїхала працювати, залишивши доньку і зятя на господарстві, але попри мою постійну зайнятість, одна новина у мене була.
Ось тільки я не знала, як би правильніше нею поділитися. Річ у тім, що я познайомилася з чоловіком. Нашим співвітчизником, який працював за кордоном теж досить давно, але ось біда, вже в чужій країні йому довелося розлучитися: дружина знайшла собі іншого, місцевого.
Забрала попутно більшу частину їхніх спільних заощаджень, але цей чоловік як людина дуже хороша. Я це відразу побачила. Спочатку ми були просто друзями, потім вирішили якось зустрітися, відзначити щось. Я вже не пам’ятаю, одне зі свят, які існують тільки на папері, але є приводом для походу в бар.
Загалом, наші стосунки почалися як у якихось студентів. Саме ця ситуація допомогла нам обом розкритися як дорослим людям. Нічого не приховуючи і не залишаючи якихось вигідних недомовок. І, врешті-решт, я розповіла доньці про свою закоханість, вирішивши, що вона має мене підтримати.
Але серйозно в той момент дочка мене не сприйняла. Її більше турбувала інша новина: будинок був практично добудований, залишалися тільки внутрішні чистові роботи і купівля меблів. І можна в’їжджати, без проблем. І я, звісно, була цьому дуже рада.
Мені хотілося сказати їй дещо ще, але тоді я подумала, що тем для розмови і без цього вийшло занадто багато. І промовчала. Повертатися додому, тим паче назавжди, було дуже приємно. Не треба нікуди поспішати, ні про що думати. Навіть дрібні негаразди викликали лише посмішку.
Я їхала додому зі світлими думками, великими надіями і людиною, яку мені подарувала сама доля. Так, коханий був зі мною, і я була цьому дуже рада. Ми обоє не заробили якихось величезних грошей, але дещо в нас було припасено. А що ще потрібно двом закоханим людям у нашому віці?
Однак донька мене зовсім не підтримала. Коли побачила супутника, її усмішка зникла, а обличчя набуло запитального виразу. Такий варіант її не влаштовував. Донька влаштувала скандал, назвавши мого обранця випадковим пасажиром. Напевно, забула, що мій зять прийшов на все готове.
Незважаючи на мою правоту, дочка досі так і не вгамувалася. Вона всерйоз вважає, що мій обранець – не більше ніж аферист. Просто хоче скористатися моїм “сліпим коханням”, щоб поправити свої власні фінансові проблеми. Дочка наполягає на тому, щоб ми уклали шлюбний контракт.
Хоча я свого часу їй виходити заміж жодного разу не забороняла, а інакше вона вимагає, щоб ми йшли жити в нашу стару квартиру на околиці міста, яка здається всяким студентам, – більше в ній жити ніхто не бажає. А все чому, як ви думаєте? Річ у тім, що коханому “всього” 43 роки.
Дорослий чоловік, який бачив життя, але зі мною він, бачте, одружитися при своєму розумі не може. І якби не проблеми з документами на будинок, адже я дочці довірила всю цю справу, наша з нею розмова була б короткою.
А так, проблема набагато серйозніша, ніж можна було очікувати. Пробую виплутатися, але поки нічого не виходить. І за що мені все це, коли я так втомилася за всі ці роки?!
