Галина Семенівна, огрядна жінка за шістдесят, вся в милі й поті, червона від напруги та жаху, бігала слідом за невісткою по двору, намагаючись врятувати від руйнування своє господарство. Вже було вибито вікно в будинку, висмикнуті з корінням кущики помідорів та перцю.
Катастрофа набувала все більшого масштабу. Невідомо, що ще можна було чекати від розлюченої жінки. «Я вам покажу, як займатися звідництвом!» – Надька кинула вбік перелякану курку. Птах з диким криком відлетів за паркан. Тільки пір’я полетіло в різні боки.
– Літня жінка, ні сорому, ні совісті! – не заспокоювалася невістка Надія. – Ні, щоб на шлях істинний сина наставити, а вона навпаки заохочує розпусту і гульбу! Це як? У голові просто не вкладається! Та на вас хреста нема! Ганьба на все село. Кому скажи – не повірять, що рідна мати сприяє такому…
Надія зупинилася перед кущами троянд, які тільки-но викинули ніжні бутони. Троянди вона любила з самого дитинства. Вважала їх незвичайними квітами. Та й шипи зупиняли спритність фурії, що розбушувалася. Надія кричала свекрусі, що знає, що свекруха її незлюбила з першого дня.
Вона витягла з голови куряче пір’я, зібрала розтріпане волосся в хвіст і пішла до хвіртки. Там обернулася і з задоволенням оглянула двір та город. Більше громити нема чого, можна йти. А справа була в тому, що застала вона свого благовірного чоловіка Єгора в обіймах сусідки Маруськи.
Її чоловік давно поїхав і забув про дружину. Люди казали, що Маруська навіть розлучилася з ним, але Надя документа не бачила, тому цього факту не знала. А за кілька днів до цього Надя, заскочивши до свекрухи за якоюсь потребою, застала дивну картину.
Вона дуже здивувалася тому факту, що за накритим незрозуміло з якої нагоди столом, окрім свекра та свекрухи, сиділа Маруська та… її чоловік Єгор. Минулого разу вона себе стримала, тим більше, що Єгор, побачивши її здивоване обличчя, поспішив звідти дружину відвести.
Маруську Надія не любила. Вона знала, що у неї з Єгором у школі було кохання, а доки Єгор служив в армії, вона вискочила заміж за іншого. І ось тепер знову поклала око на колишнього коханого. Коли з ранку Єгор, озираючись, пробирався до будинку Маруськи, Надія все зрозуміла.
Схопивши качалку, перше, що потрапило під руку, Надька рішуче попрямувала до будинку суперниці. Увійшовши до будинку, побачила дуже неприємну і зовсім недвозначну картину. Голубки обіймалися і милувалися. Кров закипіла в жилах ошуканої жінки.
Вона скористалася тим знаряддям, що було в руках. Не розбираючи, вона почала лупити качалкою спочатку Єгора з Маруською, а потім дісталося і накритому столу. Уламки посуду, розбиті чарки, їжа – все перетворилося на місиво.
Якось вгамувавши дружину, яка в стані афекту могла зараз навіть убити, Єгор повів її додому, але образа, що кипіла в грудях, не давала дихати. Вона вимагала виходу. І Надька помчала до свекрухи, де й дала вихід своїм емоціям. Повернулась додому вона втомлена та спустошена.
Сіла й заплакала. Вдома нікого не було. Діти на річку, напевно, втекли, а Єгор стукав-лагодив щось у сараї. Вона чула, що він там. Додому боїться йти. Поплакавши, вона почала готувати обід. Що б не трапилося, а обід завжди має бути. Так її вчила мати.
А ще вона казала, що сім’ю треба берегти, незважаючи ні на що. “Всяке буде, донька, і біль, і образа, навіть зрада, але збережи родину.” Вона вийшла до Єгора. Дуже йому дісталося. Весь у синцях і саднах. Мабуть, і та гадюка теж прикрашена… Та й чорт із нею! Чоловік ховав очі, мовчав.
– У нас дітей повний будинок. Про них треба думати. Ми вже тепер з тобою не рахуємося… Але гуляти я тобі, Єгоре, не дам. Не дозволю принижувати мене. До міста поїдемо. Мене тітка самотня давно вже кличе. Помре, квартира нам залишиться. Ось тобі моя оповідь.
Єгор погодився. Через місяць вони вже обживалися на новому місці, у місті. І вірно. А то так і до біди недалеко. Вбила б колись Надія зі своїм гарячим темпераментом суперницю і у в’язницю потрапила, а у них дітей повний будинок. Не можна. А Галина Семенівна дуже зраділа рішенню сина та невістки. Таку рідню краще подалі від себе тримати. Для особистої безпеки.
