Ілона твердо вирішила, що відбере чоловіка у Марії. Ну, не зовсім, звичайно. Назавжди він їй не потрібен, принаймні, не зараз. Але обов’язково організує невеликий романчик, щоб ця занудна курка нарешті зрозуміла, що чоловікові потрібна жінка-особистість, а не грілка з чайника.
***
З Маріє вона познайомилася в університеті, і вони навіть стали подружками. Звичайно, Марія була не зовсім її рівня – «пролетаріат», батьки-інженери… Але вона була начитана, з головою, і поговорити з нею було цікаво.
З Марком Марія познайомилася на третьому курсі. Ілона його стримано схвалила – трохи старший за Марію, невисокий, але спортивний, спритний, м’язистий, і на вигляд дуже навіть.
Правда, теж не зрозуміло, звідки родом і чий син, ну та Марії це саме те.
Сама Ілона вже тоді до життя ставилася тверезо. Невеликі інтрижки для задоволення – само собою, але ні про який шлюб і мови не було. Вона повинна була спершу відбутися, набути статусу, і батьки (не олігархи, але все ж люди не без впливу) вже нащупували шляхи для цього.
Марія вийшла заміж незадовго до отримання диплома, а потім відразу поїхала з Марком в якусь глушину. Марк працював десь системним адміністратором, а Марія не працювала взагалі – у неї відразу з’явилися діти.
Спочатку вони з Ілоною ще телефонували одна одній, обмінювалися новинами. Але потім спільних тем майже не залишилося – у Марії все зводилося до дому і дітей.
Ілона ж почала працювати в апараті уряду області, поки що на найнижчій посаді, справ було по горло, а ще треба було не забувати стежити за собою і підтримувати відповідне коло знайомств, інакше про просування в цьому вовчому лігві годі й думати.
І контакти з колишньою однокурсницею якось самі собою зникли. У Марії навіть соцмереж не було, вона взагалі дотримувалася абсолютно печерних поглядів на спілкування.
Так, за п’ятнадцять років могло і повинно було змінитися багато чого. Зрештою, сама Ілона за цей час стала відповідальним секретарем губернатора, а це вже щось.
Іноді вона згадувала студентські роки, і їй ставало цікаво, якими стали колишні однокурсники. Але на зустрічі не ходила і навіть не знала, чи були вони. Не до того.
Що стосується Марії, Ілона була впевнена, що та нині важить під сотню кіло і вічно бігає з гаманцями по своїй глушині. А Марк з підтягнутого красеня напевно став або худим очкариком, або лисим дядечком з пузиком. Ну так кожному своє.
І ось вона зустріла їх на вулиці, причому недалеко від власного будинку (квартирка була, треба визнати, невелика, але іпотека вже виплачена). І таки була здивована.
Марія була як Марія. Ні, в ній не було центнера ваги, вона взагалі ніби як не погладшала. Але вбрання було абсолютно в її стилі – светр червоний саморобний обтислий з візерунком з якихось запліток, сіра спідниця, чорна сумочка і чорні туфлі-човники з неодмінними у таких осіб підборами.Загалом, Одрі Хепберн, 1950-й рік.
Точніше, гірше. У Марії взагалі не було ніякого макіяжу, і личко явно не знало, що таке лазерний пілінг і глибоке чищення. А на голові… Ілона навіть своїм очам не відразу повірила – там була довжелезна коса, закручена на потилиці якоюсь подобою кренделя і закріплена шпилькою-автоматом зі стразиками! Ой! Інакше не скажеш.
Зате Марк… Там теж було «ой!», але зовсім в іншому сенсі. За минулі роки він немов дозрів, розкрився. Нині це був не хлопчик, а чоловік – ставний, плечистий, з впевненим зрілим обличчям. Біла щільна футболка сиділа на ньому божественно, а простенькі джинси тільки підкреслювали юнацьку стрункість талії.
Звичайно, послідували охи і ахи, навіть сама Ілона не втрималася. Дійсно, все вийшло дуже несподівано.
– Ми тут вже третій рік живемо, але у тебе ж телефон змінився! – базікала Марія. Цілком у її дусі – забути про існування електронної пошти.
– Марк тепер у головному офісі, і Ярику так подобається в математичному ліцеї! Ми взяли тут іпотеку, а ту квартиру, в якій жили раніше, здаємо, так легше виплачувати! А Іра пішла в секцію карате, мені часом навіть страшно!
З цим все було зрозуміло. Але розповідь Ілони про успіхи теж була зустрінута захоплено:
– Всі завжди знали, що ти у нас великим начальником станеш! А я в архіві працюю…
Ну так, де ж іще, з таким дрес-кодом. Ілона уявила собі Марію серед запилених полиць, і там вона у своїх туфельках і з косою виглядала зовсім непогано.
Просте запитання, в якій залі вона підтримує форму, Марія спочатку не зрозуміла. А коли до неї дійшло, тільки засміялася та рукою махнула:
– Сніданок, обід, вечеря, прибирання, магазини, робота, прання, прасування, батьки… Тут не до фітнесу, тут би поспати. Але зате два в одному, як то кажуть: і справи зроблені, і пузо не росте! А ще ми з Марком іноді в походи ходимо. І цього літа теж збираємося!
Загалом, на перший погляд зустріч закінчилася обміном телефонами, і тільки. Але це на перший погляд.
Бо Ілона звикла помічати, як реагують на неї співрозмовники – робота така. І ось що помітила – Марія і близько не оцінила її бездоганний сучасний брючний костюм з футболкою, новенькі «челсі» з хорошої шкіри, чітку стрижку і відмінний денний макіяж.
А Ілона точно знала, що виглядає не те що на всі сто – на двісті! З її роботою просто не можна було обманюватися в таких речах.
Вона зовсім не заздрила щастю Марії– у неї на себе були зовсім інші плани, і змінювати їх вона не збиралася. Але їй здалося абсолютно неприйнятним, що цей свій відсталий благополучний світ Марія будувала навколо такого чоловіка, як Марк.
О так – він-то виріс! Це тепер був не юний комп’ютерник з палаючими очима, готовий творити чудеса за спасибі, а сформований чоловік з становищем і авторитетом. Це вона теж вміла оцінювати, і не помилялася.
Товариство такого чоловіка, як цей, могло потішити навіть таку жінку, як вона. А тут Марія з архівом, коса і Ярик з Ірочкою!
***
Ось так і дозріло рішення. Зрештою, Марк теж мав право знати, яких жінок він гідний.
Що ж – нічого складного. Він буде не першим, кого їй вдасться «здобути», вона досить досвідчена мисливиця.
Крім іншого, тут потрібен досить скромний результат, так, легка короткострокова інтрижка. А одружені чоловіки ласі на це всі без винятку, особливо якщо розуміють, що партнерка зовсім не налаштована розлучати їх і одружувати на собі. Вона вже мала можливість в цьому переконатися, була у неї парочка таких.
Ілона знайшла час на салон, зробила тонування волосся, поправила брови, оновила манікюр. Звичайно, нічого кричущого – і робота не дозволяє, і чоловіки такого не люблять.
Вбрання теж вибрала простеньке, але з натяком – короткий прямий джемпер найпростішого модного в’язання, коротку просту чорну спідницю і ті ж «челсі». Не дарма ж вона тричі на тиждень бігає в зал – фігура у неї все ще хоч куди, а ноги, як у двадцятирічної.
А далі вона просто прилаштувалася біля вітрини магазину, звідки відкривався прекрасний огляд на двері того самого головного офісу компанії, що займалася забезпеченням зв’язку. Марк же сказав, де працює! І «випадкова зустріч» склалася.
– Привіт! Треба ж, я й забула, що ти тут працюєш! Я тобі якраз дзвонити збиралася, поради запитати хочу. Давай в кафешку зайдемо, не на вулиці ж розмовляти! Кілька хвилин у тебе ж є?
Марк завжди був джентльменом – звичайно, у нього був час для дами. У кафе Ілона відразу ж сама замовила каву з міцним, сіла так, щоб Марк бачив її з оптимального ракурсу, уважно вдивлялася в його обличчя…
– Знаєш, а ти за ці роки змінився на краще. Я навіть не очікувала. Зараз жінки повинні від тебе масово втрачати голови, – сказано було з натяком, але натяк містився навіть не в інтонації, а в тембрі її голосу.
Марк посміхнувся їй з доброзичливістю і ніби навіть зніяковів. Ілона нахилилася до нього трішки ближче, збираючись перейти до обговорення складнощів у його особистому житті. І тут у нього задзвонив телефон.
– Так, Галина Петрівна! Ну ви ж знаєте, як у них в архіві зв’язок ловить! Звичайно, але не зараз. Ви переплутали – заняття закінчуються тільки через два тижні, а потім у Іри ще змагання. Так, через три тижні починайте чекати.
А ось тоді подивимося, наскільки. Я не знаю, чи зможу звільнити тиждень, а так ми з Маріє давно збиралися в гори. Так, передзвонимо. До побачення!
Він поклав телефон і, вибачаючись, знизав плечима:
– Теща. Онуків не може дочекатися, і геть забула, коли навчальний рік закінчується. А у Марії в її архівних бункерах зв’язок постійно відсутній.
Ілона співчутливо кивнула, акуратно відпила кави, поставила чашку, трохи нахилила голову і довгим поглядом пройшлася по обличчю Марка. Через цю тещу доводилося починати процес спочатку. І тут знову задзвонив телефон.
– Привіт, вікінг! Що? А ти уроки вже зробив, хочеш сказати? Точно чи точно? Гаразд, якщо точно, то біжи. Вітьку скажи, що його комп я тільки у вихідні подивитися зможу. Так, давай. Двері зачини як слід і кишеню з ключами застебни, а то знаю я тебе!
Ілону це вже почало якось вибивати з колії. Як в таких умовах пропонуєте створювати у чоловіка потрібний настрій?
Марк відключив телефон, відклав його і винувато подивився на Ілону:
– Вибач. Самого часом дратує. Але все ж я за звітність і контроль. Так про що ти хотіла порадитися?
Ілона сперлася підборіддям на кисть і посміхнулася йому з точно вивіреною дозою інтригуючого заклику. Процес слід було форсувати, а то такими темпами вона до підсумку і післязавтра не дістанеться!
Задзвонив телефон.
– Що, кошеня? З якою Катею? А, з Катею! А хто з вами піде? Так, добре. Я мамі скажу, бабуся теж не змогла їй зараз додзвонитися. Але ти ж до вечері повернешся? Добре. Цілую!
Коли Марк в черговий раз дав відбій, Ілона ледь встигла змінити роздратовано-незадоволений вираз обличчя на загадково-спокусливий. Він ковтнув кави.
– Слухай, мені прямо незручно. Може, краще до нас зайдеш, там хоч Марія частину навантаження на себе візьме?
Нічого собі, пропозиція! І організовувати милу інтрижку з ним вона теж там буде, поки Марія борщ варить і носи дітям витирає? Хоча ні, носи вони, мабуть, вже самі витирають, великі виросли. У нього з особистим життям як взагалі? Невже з Марією?
Ілона облизала губи напоказ, акуратно, трохи прикрила очі:
– Я розумію… Всі ці нескінченні клопоти – жити через них ніколи, радіти, отримувати задоволення від існування. Адже за ідеєю всі мають на це право, – вона знизила голос до задумливого муркотіння. Текст виходив так собі, але тут головне не літературні характеристики, а чуттєвий посил.
Задзвонив телефон.
– Привіт, кохана! Так, від твоєї мами я відбився без втрат. Так, фактично вільний. Я тут Ілону зустрів, у неї до мене якась справа, але мама і діти ніяк не дають поговорити. Ми в кафе сидимо. Зараз домовимося, і все.
Звичайно, почекай, я недовго. У магазин можеш поки зайти, а там я підбіжу. У мене від цього офісу в грудях свербить, якщо не провітритися, там гриби рости почнуть. Чекай! Цілую, ластівко!
Ілона сиділа, як громом вражена. Ні, добре теща, добре діти. Взагалі нічого, дзвінки, у неї теж таке бувало, що телефон у найвідповідальніші моменти просто не замовкає. Але це!
Він сидить у кафе з шикарною жінкою – тільки що з салону краси, одягненою як годиться, незалежною, статусною і явно демонструє йому свій інтерес. І ось так запросто розповідає про це своїй дружині! Марії з її косою і спідничкою а-ля Одрі Хепберн в 1950-му році!
Він кого в ній, Ілоні, взагалі бачить – Вітька з його компом? Він серйозно повірив у необхідність «порадитися»? Така жінка, як вона, на його думку, потребує чиїхось порад?
У нього з очима щось не так, чи це життя з Марією і спиногризами так непоправно спотворило його розум і особистість?
А Марк посміхнувся, ніби нічого не сталося, одним ковтком допив каву і запропонував:
– Ходімо все-таки до нас! Марія чекає тут неподалік, прогуляємося, і ти заразом розповіси, яка там у тебе справа. Пляшечку купимо, ми ж ще зустріч не відсвяткували. А діти якраз гуляють…
Ілона кілька разів ошелешено відкрила і закрила рот – як карась на прилавку «жива риба». І нарешті видала, навіть не намагаючись приховати роздратування:
– Та я з цими твоїми дзвінками вже й забула, що хотіла сказати! Ні, мені в гості ніколи, справи у мене, так що я побігла!
І побігла, та швидше. У зручних м’яких «челсі» це неважко.
Ні, панове, досить з неї цієї сімейки і таких пригод! Скільки разів собі казала – спілкуватися треба з рівними! Полізеш вище – недовго зірватися, а нижче опускатися – себе не поважати.
Спробувала? Сподобалося? Можна вивезти… в даному випадку чоловіка з провінції, але не виведеш провінцію з чоловіка. Треба забути це все, як страшний сон. Зрештою, чоловік – не найголовніше в житті жінки. Якщо це справжня жінка – сформована і самодостатня.
Ні-ні, дорога, задумайся ти про подальше кар’єрне зростання – це те, що дає реальний результат і справжній успіх.
А чоловіків можна скільки завгодно знайти, вони в Червону книгу поки що не вписані. Тим більше, що у Марка, схоже, щось з головою не так. Нормальні себе так не поводять.
