Робочий день добігав кінця і Лариса Андріївна вже почала збиратися додому. І раптом пролунав телефонний дзвінок, дзвонила її приятелька по дачі Антоніна
– Ларочко, привіт, ти не на дачі? Ні? Та мій молодший із друзями вчора їздив на дачу шашлики смажити. Каже бачив світло у твоєму домі! Хто ж там у тебе господарює?
– Тоня, дякую що подзвонила, але може здалося? У нас, коли сонце сідає, іноді вікна так відсвічують, наче й справді світло в будинку горить.
– Ну не знаю, люба, я тебе попередила. Самі коли приїдете? – уточнила Тоня.
– Тонечко, ну як завжди, через пару тижнів у вихідні, ти ж пам’ятаєш, що я тебе на свій день народження запрошувала? Чекаємо в суботу до трьох вас із Володею, ну бувай , – Лариса вимкнула мобільник і відчула хвилювання.
А раптом і справді хтось чужий заліз на її дачу? Ні, тепер вона точно спокійно не засне, треба поїхати та подивитися, що там таке відбувається.
Своїм це Лариса Андріївна вирішила не говорити, а просто попередила доньку, що зайде до своєї старої подруги та вдома буде пізніше.
А сама пішла на автобусну зупинку, до дачі їхати всього хвилин сорок. Вона тільки перевірить все і відразу повернеться назад.
Поки автобусом доїхала, поки дійшла до дачного селища, вже стало темніти.
І Лариса Андріївна здалеку побачила, що справді світло горить у вікнах другого поверху її будиночка. Дивно, можливо забули вимкнути? Хоча зять зазвичай, коли вони їдуть, вирубує все.
Але тут світло на другому поверсі згасло, а спалахнуло на першому. Значить, точно там хтось є!
Лариса Андріївна відчула обурення . Це хто ж насмілився тут без неї господарювати?
Біля паркану її ділянки стояв старенький позашляховик.
Вона підбігла до хвіртки, відчинила її, і ледве носа не зіткнулася з чоловіком. Він тримав у руках ліхтарик і вигляд у нього був трохи збентежений.
– Ларисо Андріївно, добрий вечір! Відразу хочу попередити, що я не шахрай. Мені зараз ваш зять Максим подзвонив, вони із вашою донькою хвилюються. Бажали вам сюрприз зробити до дня народження. А ви вчасно не повернулися з роботи, сказали, що у подруги. Ну вони мені про всяк випадок і зателефонували, раптом ви на дачу поїдете та злякаєтеся, що чужий чоловік у домі?
– Сюрприз? Який ще сюрприз, а ви хто такий? – Випалила Лариса Андріївна, – Ану відійшов убік, у мене балончик є, якщо що. Ось я зараз подивлюся, що це за сюрприз! – І вона швидко увійшла до будинку.
Чоловік винувато слідом за нею пішов, посміхаючись у вуса і шепотів собі під ніс, – Ось жінка ж відчайдушна, одна примчала!
А потім уже голосніше він їй крикнув:
– Ларисо Андріївно, та я ж із вашим зятем працюю разом, мене звуть Георгій Васильович, а зазвичай всі просто Жорой звуть, ну так усі звикли, може, чули?
Лариса Андріївна від зятя справді чула про якогось Жору з роботи. Але це зовсім не означає, що цього Жору без дозволу можна на дачу її пускати.
Вигадали теж дурницю якусь, нічого собі сюрприз!
Вона увійшла на терасу , кругом порядок, потім у кімнати — наче все на місцях, тільки запах якийсь дивний.
– Адже я по господарству все можу робити, ну якось і обмовився, а Максим мене й попросив. Скоро, каже, холоди прийдуть, а теща любить і взимку на дачу їздити. А піч , мовляв, у нас зовсім нікудишня, цегла сипеться. Обкласти її новою термоплиткою під цеглу, ти Жора зможеш? Ну а я чого, мені Максим теж багато допомагав. А так я мужик вільний, сам собі господар, от і поїхав. Все готово, господиня, тільки топити поки що не можна, нехай обсохне. Трохи ще термоклеєм пахне, провітрити треба. Ех, шкода, що сюрприз не вийшов!
Тільки зараз Лариса Андріївна зауважила, що їхня піч, що на дві кімнатки, тепер набагато краще стала. Навіть нова вона така гарна не була.
– Та невже це ви один зробили? – Лариса Андріївна погладила рукою піч. – Це ж яка краса! Ось це піч! Ви вже вибачте, що накричала на вас, це мені сусідка Тоня зателефонувала, що хтось у домі!
– Та я зрозумів, шкода сюрприз не вийшов, – усміхнувся Георгій Васильович.
– Ну, чому не вийшов? А ми й не скажемо нікому, що я тут була. Адже я доньці дзвонила, що в подруги затримаюся, піду-но я краще на автобус.
Георгій Васильович глянув на годинник.
– Здається автобус уже поїхав, а давайте я вас відвезу. Мені теж додому настав час, я тут все вже доробив.
Він обережно зібрав пакети та інструменти, навколо ні порошинки.
Покрутив у руках термос і теж у рюкзак прибрав.
Зловив її погляд і посміхнувся:
– Та ось чаю з бутербродами так і не встиг попити, тільки дістав. Не обідав навіть, поспішав доробити, та додому. Вдома все одно нічого іншого немає!
Вигляд у чоловіка був голодний, він з таким жалем за термосом прибрав пакетик з бутербродами.
І раптом запропонував:
– А може ми разом чайку поп’ємо з бутербродами? У мене з шинкою, смачні!
І Лариса Андріївна раптом зненацька зрозуміла, що вона теж їсти хоче, адже не вечеряла.
– А давайте, раз автобус уже пішов!
Георгій Васильович зрадів, тут же дістав термос, розгорнув бутерброди, налив гарячий чай.
Давно Лариса Андріївна так романтично не вечеряла. Та ще так смачно, не поскупився Георгій Васильович. Товсті скибки м’якого хліба маслом намазав і зверху ще шинка. Шматки незвично товсті, але смачно неймовірно!
– Як відчував, більше зробив, – радісно підливав їй ще чайку Георгій Васильович.- Ну ось, а тепер і їхати можна. Може, на ти перейдемо, ми ж наче ровесники?
– Я не проти, – усміхнулася у відповідь Лариса.
Вона давно з чоловіком розлучилася. Після цього чоловіків і розмови з ними ,не дуже любила, зовсім у них розчарувалася. А тут сама себе не впізнавала.
Поки вони їхали додому , весело розмовляли. І Ларисі вже здавалося, що вона давно знає цього Георгія, а просто – Жору, як його друзі звуть.
– Ну от і ваш будинок! – Жора з жалем подивився на неї, – Ларисо, мені так не хочеться розлучатися! А може, ми завтра зустрінемося після роботи?
Лариса спочатку хотіла відмовитись, у неї в житті все йде звично. Але потім на глянула на Жору, – А давай і справді зустрінемось!
Вона побачила непідробну радість у його очах і раптом Георгій простяг їй… букетик айстр, – Вибач, зірвав у сусідів перед парканом, інших не було, а мені так захотілося тобі квіти подарувати!
І Ларисі раптом стало так легко і добре, ніби вона років десять скинула!
Вони зустрічалися щодня, але від своїх Лариса Андріївна це приховувала. Незручно якось, адже вона вже бабуся.
– Жора, у мене у вихідні день народження, і я дуже хотіла б тебе запросити в гості. Але навіть не знаю, як моїм сказати, що ми знайомі, – за два тижні сказала йому Лариса.
– Слухай, а може, так зробимо? – запропонував їй Георгій.
Свій день народження Лариса Андріївна вже багато років на дачі відзначала. У компанії доньки Лізи, зятя Максима, улюбленого онука Антошки та дачних приятелів Тоні та Володі.
Але цього разу, коли Лариса Андріївна зі своїми до дачі під’їхала, біля їхнього будинку вже стояв знайомий їй старенький позашляховик.
Вона зробила здивоване обличчя і до зятя обернулася. – Хто це прямо біля наших воріт тут встав?
– А це сюрприз! – Максим вийшов із машини, а з позашляховика вже виходив Георгій.
– Познайомтеся, це з роботи товариш мій Георгій, ну чи Жора, я про нього розповідав. І тому що сьогодні похолодання, ми можемо дещо спробувати! – Максим весело обернувся до тещі.
– Що спробувати? – Лариса Андріївна вдала, що нічого не розуміє.
– Зараз ви все побачите! – зять урочисто відімкнув двері, всі увійшли і побачили красуню грубку!
Захоплювалася Лариса Андріївна щиро, піч і справді в них тепер красуня.
Георгій узяв із собою ще осинові дрова, щоб димар прочистити. А потім протопив піч і в хаті стало тепло та затишно, як ніколи.
За столом Лариса та Георгій сіли поряд. І так радісно розмовляли, що зять навіть здивувався.
– Ну ти, Жора, даєш, так швидко мою сувору тещу розговорив ! Ну ти й ловелас у нас виявляється, я й не знав!
– Так, у мене свої прийоми є, та тільки не кожна дама мене надихає, щоб останніми бутербродами з шинкою її пригощати, – заявив Георгій, а Лариса під столом йому на ногу наступила – адже вони ж мовчати домовлялися.
Георгій зрозумів, що проговорився і вправно перевів розмову. А потім, залишившись удвох, вони довго реготали.
Зять Максим досі впевнений, що він їх познайомив. Ну в якомусь сенсі це справді так.
Але головне, що тепер на дачі у Лариси не хтось чужий, а свій чоловік коханий господарює.
Вона навіть не думала, що у її віці так буває.
Щоб ось так, під гудіння пічки, грітися у неї після зимової прогулянки і знову радіти дрібницям. Як правильно тоді Лариса зробила, що поїхала провідати, хто ж там у неї на дачі.
Вони про цей романтичний вечір, з чаєм із термоса та бутербродами з шинкою так нікому й не розповіли.
І ще тепер Лариса дуже любить айстри – прикраса її бабиного літа. Адже Жора ,їй тоді, першого їхнього вечора, саме айстри подарував.
Хоча раніше вона і за квіти їх не рахувала.
