Співробітниця РАЦСу виглядала досить дивно. На вигляд їй було років шістдесят, і на пару, що увійшла, вона подивилася, чомусь, дуже сердито, майже – з ненавистю. Взяла заяву, яку вони простягнули, заглянула в неї на пару секунд, потім знову втупилася в – ще молодих – чоловіка і жінку, і зловтішно промовила:
— Так… Значить, прийшли… Розлучатися… І заяву вже заповнили… Молодці… Ну, що ж, ми вас розлучимо. Обов’язково вас розлучимо. А то, тягнули вони. Давно потрібно було вам розбігтися. Відразу ж після першої шлюбної ночі.
Пара в подиві завмерла, не розуміючи, що відбувається.
— А що ви на мене дивитеся? — витріщила на них очі співробітниця. — Чим ви незадоволені?
— Жінко, чому ви так з нами розмовляєте? — нарешті відреагував обурений чоловік. — Яке ви маєте право?
— А як з вами ще розмовляти? — Співробітниця зобразила на обличчі злу посмішку. – Ви ж розлучатися сюди приперлися, чи ні? Що, ваша любов вже протухла, так? Поме…а і почала смердіти?
– Гей, що за слова ви підбираєте? – прийшла до тями і жінка. – Ви, будь ласка, стежте за своїм язиком!
– Ах, вам не подобаються мої слова?! – зовсім розлютилася співробітниця РАЦСу. – Тоді я у вас запитаю – а ви, взагалі, громадяни, навіщо одружилися? Куди ви до цього дивилися? Хіба ви не бачили, що ви один одному зовсім не підходите?
– Це не ваша справа! – спробував приборкати її чоловік. – Ще раз кажу, ви не маєте права так з нами розмовляти!
– Ось… Трохи що – не ваша справа, не маєте права! – продовжувала знущатися над парою співробітниця.
– А самі прийшли і кажуть: «Розлучіть нас швидше! Ми вже набридли один одному!» Та вам, чоловіче, якщо чесно, взагалі, одружуватися ні з ким не можна!
І вам, жінко, заміж виходити теж краще не треба! Та ще й сім’ю вони захотіли створити! Ви ж спочатку для сім’ї зовсім непридатні! Через таких як ви, у нас в країні діти нещасними народжуються!
— Гей, жінко! Ви що собі дозволяєте?! — не витримала і фальцетом закричала відвідувачка. — Ви не боїтеся, що ми на вас скаргу напишемо, і вас звідси звільнять?
— Ха, налякали! — засміялася дивна співробітниця. — Пишіть скільки хочете! Я сьогодні і так останній день працюю! Я вже звільнена!
— Напевно, за хамство?
— А хіба це хамство, коли людям правду кажуть? Ось ви, чоловіче, — співробітниця тицьнула пальцем у відвідувача, — ким ви працюєте?
— Ну, водієм таксі, і що? — надувся чоловік.
— Чудово! А тепер уявіть, ви садите до себе пасажира, везете його за вказаною адресою, і раптом він — бац — на півдорозі велить вам зупинитися. А потім каже: «Я вийду, брате. Я передумав їхати далі». Що ви йому на це скажете? Ну?
— Я скажу – платіть за лічильником.
— А він вам скаже – я ж передумав їхати, і ти мене до місця не довіз. І тому платити я тобі не буду. Що ви з ним тоді зробите?
— Тоді я йому в око дам! – зло вигукнув відвідувач.
— Ось. Правильно. А ви своїй дружині обіцяли її кохати до кінця своїх днів? І раптом — вам кохати розхотілося. На півдорозі. Так виходить?
— А вам яке діло?
— А ви, жінко, — перекинулася співробітниця на відвідувачку, обіцяли йому бути вірною дружиною все життя?
— Чого ви до нас причепилися? – злякано вигукнула та.
— Нумо, швидко встали, і дали один одному по пиці! – раптом наказала співробітниця.
— Ви що, зовсім озвіріли?.. – чоловік розгублено кліпнув очима.
— Я озвіріла, так! — закричала на них співробітниця. — Озвірієш тут з вами! Спочатку в РАЦСі при реєстрації наговорять один одному гору обіцянок, лапшу гостям на вуха повісять, а потім:
«Ой, чогось ми поквапилися! Ой, нам чогось жити разом розхотілося!» – Вона загрозливо затрясла пальцем у повітрі.
– Ну, нічого… І добре, що ви розлучаєтеся… Значить, від вас і потомство було б таке саме. А то, народили б дітей з зіпсованими генами. Прямо, так і надавала б вам ляпасів.
Напевно, це ваші батьки в усьому винні. Вони такі ж, як ви. Самі один одного не любили, і вас любити не навчили.
— Жінко, замовкніть негайно! — тупнула ногою відвідувачка.
— Що, не подобається, що я ваших батьків чіпаю? — зловтішно засміялася співробітниця.
Ви ще згадаєте цей день. Після п’ятого шлюбу. Адже після розлучення ви не заспокоїтеся, будете шукати щастя в нових шлюбах, та все марно. Це я вам обіцяю.
Ви перед сме…ю один одного з такою ніжністю згадаєте, будете намагатися лікті свої кусати, та марно… Чого очі витріщаєте? Ось тут розпишіться, і тут. – Вона тицьнула пальцем у їхню заяву.
– Шкода, що кров’ю не можна вас змусити розписатися… Ну, чого завмерли? Чи тримати звичайну ручку зовсім розучилися? Швидко розписуйтеся і забирайтеся з кабінету! Ваша протухла любов неприємно пахне!
— Я не можу… — розгублено прошепотіла відвідувачка і з мокрими очима подивилася на чоловіка. — Вітя, після всього цього, у мене рука не піднімається тут підпис поставити.
— Та й у мене, чогось, теж, настрій пропав… — пробурмотів чоловік. Може, тоді, ну його, це розлучення? Почекаємо трохи?
— Ну, чого?! — не вгамовувалася співробітниця. — Довго ви ще тут будете мусолити? Розлучайтеся, кажу, раз ви не гідні звання чоловіка і дружини!
— Та йдіть ви!— хором закричали на неї чоловік і дружина, вирвали заяву з її рук і швидко пішли до виходу.
Через хвилину в кабінет майже вбігла Ніна Іванівна, господиня цього кабінету, і захекавшись, вигукнула:
— Уф, все, я повернулася! Дякую, тітонько Зіно, що трохи посиділи в моєму кабінеті. Можете йти домивати коридор. Сподіваюся, за ці п’ять хвилин ніхто сюди не приходив?
— Та як не приходив? — посміхнулася тітонька Зіна. — Була тут одна парочка.
— Як була? — злякалася співробітниця. — Це випадково не та, яка на ґанку стоїть і цілується. Вона — в червоному піджаку і брюках, а він — весь у кремовому.
— Що, справді цілуються? — здивувалася тітка Зіна.
– Ага, – кивнула Ніна Іванівна. – Жінка чомусь плаче, а він її обіймає, цілує. Я думала, вони зараз мені подаватимуть заяву на розлучення.
– Значить, допомогло… – зітхнула прибиральниця.
— Що допомогло?
— Та так… Вони ж розлучатися приходили. Я дивлюся, на вигляд ніби хороші… Мені їх шкода стало. Ось я і влаштувала їм концерт. Шокова терапія, одним словом… Ну, добре, цілуються — і добре. Піду домию коридор, і на відпочинок.
А ти, працюй, мила. Працюй… Та суворіше будь з ними. З цими… Які в розлученні щастя шукають…
І прибиральниця тітка Зіна пішла займатися своєю справою.
Спеціально для сайту Stories
