Надія була вчителькою… І, судячи з реакції учнів, хорошою.
Під Новий рік всі батьки намагалися її порадувати подарунками. Тільки подарунки були якимись дивними. Хто яйця принесе домашні. Хто кінську ковбасу. Подруги жартували: «Що ти все переживаєш, що погладшала. Бачиш, тебе всі підгодовують! Значить, з фігуркою все гаразд!»
Апогеєм став гусак…
– Що це? – витріщила вона очі, коли з ошатного святкового пакета замість цукерок або чаю витягла тушу величезної, невідомої науці тварини.
– Надіє Іванівно, не що, а хто! Гусак – відмінний новорічний подарунок, – гордо відповів їй дідусь Дмитро Морозенко. – Здивуйте гостей.
«Гостей? Анна полетіла до Туреччини, Оксанка – до Єгипту, а Сашко… Її Сашко…
Так, не хникай, Павлюк! Одна не залишишся, не бійся. Ти ще повеселишся в новорічну ніч, ух як повеселишся!» — подумала Надія і посміхнулася дарувальнику.
Майже по-справжньому. Тільки чомусь побажання «Щасливого Нового року» відгукнулося гострим болем у скронях.
***
«Гусак, гусак, гусак, що ж мені з тобою робити?» — думала Надія, оглядаючи здоровенну тушу. Ніхто не знав, що вони бувають такими величезними.
У морозилку чудовисько поміститися категорично не захотіло. «Ну, тримайся у мене», – з одержимістю Надія почала розпилювати його на дві частини.
Наближається Новий рік, а значить час радувати один одного – дарувати подарунки! Як то кажуть, щастям поділися з іншим.
– Алло, мамо. – защебетала дівчина, набравши потрібний номер, – Що робиш?
– Та ось речі в санаторій збираю, – весело відгукнулася та. – Пам’ятаєш, я тобі казала, батько вирішив мене порадувати на старості років.
Який гусак, ти що, здуріла? Де ми його тримати будемо? Ні, навіть для запікання не потрібен. Ні, і тридцять першого нас вдома все ще не буде. Донечко, ти що, у тебе голос якийсь засмучений. Ти ж хотіла з Сашком святкувати… Все нормально, точно?
– Звичайно, – прошепотіла Надія в трубку, натиснувши відбій.
«Ну ось бачиш, ти будеш святкувати не одна. З гусаком!» – спробувала пожартувати, але чомусь заплакала. Новий рік обіцяв стати ще «цікавішим».
***
– Чого Вам? – з-за дверей показалося обличчя сусіда. «Цікаво, як він відреагує? Вирішить, що я дурепа, звичайно! Він же такий діловий, серйозний!»
Надія раніше і привітатися з ним боялася. Вона набрала побільше повітря і тихо пропищала:
– Доброго ранку. Новорічний подарунок… Прийміть, будь ласка. Гусак, – поки сусід не встиг отямитися, всунула йому половину гусака і втекла.
***
Від розпилювання гусак не став набагато меншим. Як готувати? Надя зателефонувала дарувальнику.
«Гугл на допомогу, – хихикнув він, – Але моя дружина ошпарює його окропом».
Гугл, звичайно, на допомогу, але видав, шкідливий, сто рецептів, кожен з яких суперечив іншим.
Окроп, так окроп. Закип’ятила величезний бак і стала опускати туди цього монстра то одним боком, то іншим. Цілком він не влізав ніяк.
А в іншому Надія вирішила вчинити з гусаком як зі звичайною куркою.
«Ти курка, ти курка,» – примовляла вона гіпнотичним голосом, відбиваючи його молотком. Гусак відбивався від Наді як міг. Скоро в гусаку була вся кухня.
«Чим би його фарширувати?» Пам’ять підказувала світлі образи з романів і фільмів минулого. Герої там їли качку з яблуками. Качка з яблуками! Ммм… А що, непогано.
– Забудь, що я казала. Ти не курка, ти качка, – фірмовим вчительським тоном наказала гусаку Надя, нарізаючи яблука.
Потім згадалася свиня з апельсинами. Апельсинів не було, зате мандаринів – не злічити! Втокмачивши гусаку, що він ще й свинка, Надія почала запихати в нещасну тварину мандарини і яблука.
«А що, вийшло дуже навіть нічого, – намагалася підбадьорити себе Надія, – Може я і буду в Новорічну ніч самотня. Але хоча б не голодна!»
У духовку гусак зрадницьки не вмістився. Зовсім. Ніяк.
***
Сусід дивився на неї з цікавістю. І з чимось іншим. Це щось грало в його очах, вабило. Але Наденьці не було коли розбиратися, у неї ж там…
– Гусак в духовку не влазить, – випалила дівчина, – Ви мені його туди заштовхнути
не допоможете?
– Надіє Іванівно, ну як Вам не допомогти! Із задоволенням!
–
«Ось бачиш, нормальний він чоловік. І з чого ти раніше його уникала і побоювалася? Може, це тому, що вони з Сашком не ладнали?»
Удвох вони все-таки примудрилися запхати гусака, хоча той пручався як міг. Коли сусід пішов, обличчя Надії чомусь палало. Напевно, це від жару духовки.
***
Скільки гусака запікати, ніхто не знав. Інтернет цю таємницю замовчував або видавав суперечливу інформацію. А іноді так:
«Запікати до готовності». Надія вирішила покластися на долю. А годинник цокає. Новий рік наближався стрімко і нещадно. Періодично поглядаючи на гусака, вона почала судорожно метати на стіл салатики, вбиратися (хоч для себе, а все одно свято) і навіть спробувала нафарбуватися — правда, встигла намалювати тільки одне око.
Але в цей час запахло горілим і дуже сильно. Кухня наповнилася їдким димом. Надія, звичайно ж, кинулася рятувати гусака. Але монстр рятуватися і вилазити з духовки не захотів. Ніяк. Зовсім. Надія хихикнула і побігла стукати в знайомі двері.
Сусід був уже напоготові, як чекав. І, звичайно, не відмовив у допомозі. Проклятий гусак теж підготувався до оборони: шипів, плювався на них маслом і жиром. Але Надія з сусідом, звичайно, здобули героїчну перемогу.
Тут з телевізора почувся відлік часу.
Кинувши гусака напризволяще, побігли розливати ігристе (ненавмисно облили Надію з голови до ніг).
– Ну… – почала дівчина, судорожно придумуючи тост. – За кохання!
– За кохання! – посміхнувся сусід. 11… 12…
– УРАА!!! – пролунало звідусіль.
Ялинка мерехтіла тисячею вогників. А Надії раптом здалося, ніби в її маленькій квартирі на шостому поверсі диво вже сталося, і від цього їй тепло і дивно легко.
Голова крутилася, але зовсім не від ігристого. Вони ж щодня бачаться на сходовому майданчику, чому ж серце б’ється так непристойно швидко? І хто помістив в її груди сонце серед зими?
А сусід чомусь не поспішав додому, пробував салатики, дивився на неї так, як ніякий Сашко до цього не дивився.
– Все одно ви бігаєте туди-сюди, – прошепотів він раптом, ніжно обійнявши Надю за талію, – Я вже краще залишуся. Не можу ж я залишити Вас одну наодинці з цим гусаком-чудовиськом! Невідомо, що воно ще витворять!
***
І залишився. А, як то кажуть, з ким Новий рік зустрінеш, з тим його і проведеш. Гусака їли двома сім’ями. І тиждень всім гостям годували так, що гості до них скоро перестали приходити, чим, власне, не дуже сильно і засмутили! Їм було чим зайнятися і без гостей.
Минув рік. На дворі грудень, через два тижні новий рік. Дідусь Дмитро підійшов до Надії Іванівни на останніх батьківських зборах і прошепотів на саме вухо:
«Надіє Іванівно. Ви якась непристойно щаслива! Пропозицію ще не зробив? Ну, ви не переживайте. Чарівний літальний апарат вже напоготові…» – підморгнув і хитро посміхнувся…
Спеціально для сайту Stories
