Він їхав на своєму Опелі з роботи додому. А в мріях вже сидів за кермом нової «Тойоти Рав».
П’ять років Олексій збирав гроші на нову, нормальну машину. І ось його мрія зовсім близько. Він вже заїжджав у салон і бачив цю мрію, торкався її руками.
Доведеться ще п’ятсот тисяч у кредит взяти. Але заробляє він добре. За трикімнатну квартиру давно розрахувався. Батько, звичайно, допоміг. І з машиною трохи допоможе.
Радісно забіг у квартиру. На очах дружини сльози.
– Валерія, що сталося? – обійняв її за плечі.
– Мама, в лікарні… її з дому відвезли. Зараз тільки подзвонили, – дружина уткнулася йому в плече, захлинаючись сльозами.
– Вона скаржилася на болі в попереку, але в лікарню не ходила. Виявилося, що у неї з народження одна нирка. Сказали, так буває. І ця нирка відмовила.
Валерія заплакала ще сильніше.
– Поїхали! – твердо сказав Олексій.
– Зараз одяг візьму, – дружина заметушилася по кімнаті. – Я у неї в палаті залишуся. Катя сьогодні у твоїх переночує.
***
Олексій намагався ставитися до своєї тещі нейтрально. Вона жила одна за містом, у селищі.
Її чоловік пішов з життя років десять тому. Теща була буркотливою і постійно чимось незадоволеною.
Іноді у вихідні він з дружиною і дочкою відвідували її. Але Олексій намагався, щоб ці візити були якомога рідше.
І ось тепер вона лежить, не рухаючись, на лікарняному ліжку, приєднана до якогось апарату. Дружина плаче, сидячи поруч на стільці.
Зайшов лікар, легенько торкнув Олексія за руку і кивнув на двері.
***
– Хвора, хто вона вам? – запитав лікар, коли вони вийшли.
– Теща.
– У вашої родички одностороння агенезія.
– Що?
– Вона народилася з однією ниркою. Так буває в однієї людини на дві тисячі. Іноді проживають все життя і не здогадуються про це. Ось і ваша родичка прожила півстоліття…
– І що? – запитав Олексій, бачачи, що лікар замовк.
– У нашій лікарні вона проживе день-два. Її врятує лише трансплантація донорської нирки.
– Що зовсім немає виходу.
– У нас в місті є платна клініка. Якщо у них є відповідний за всіма параметрами орган…
– Скільки це буде коштувати.
– Точно не знаю, приблизно 800 тисяч гривень.
– Ви можете з ними зв’язатися?
– Так, зараз зв’яжуся.
Зайшли в кабінет. Олексій сів на стілець. Лікар довго розмовляв з кимось по мобільному телефону. Дивився якісь дані на ноутбуці. Потім підняв голову, тримаючи увімкнений телефон у руці:
– Вартість донорської нирки, операції, препаратів і післяопераційної реабілітації обійдеться вам у мільйон сто тисяч. Три чверті суми потрібно внести відразу. Хвора повинна бути в клініці протягом години-двох. Що мені відповісти?
– Згоден! – після невеликих роздумів вимовив Олексій
– Їдьте за грошима, – лікар простягнув візитку. – Ось адреса клініки. Повертайтеся прямо туди.
***
Валерія підняла голову, поруч стояла медсестра:
– Вибачте, вашу маму переводять в іншу лікарню.
– Навіщо? – злякано прошепотіла жінка.
– Це приватна клініка, дуже хороша, але дорога, – медсестра схвально посміхнулася. – Там вашій мамі зроблять операцію!
Уже в машині швидкої допомоги Валерія згадала про чоловіка, дістала телефон:
– Льошо, ти де? Нас повезли в іншу лікарню.
– Знаю! Я їду туди.
***
Ось і клініка. На стоянці промайнула машина чоловіка. Маму поклали на каталку і повезли, швидко, Валерія ледве встигала за ними.
– Далі вам не можна! – зупинила її медсестра. – Операція триватиме довго. Потім ваша мама буде довго спати. Приходьте завтра вранці!
– А мама виживе?
– Ну, якщо до нас привезли, значить, так.
Валерія довго стояла біля дверей операційної, поки не підійшов чоловік:
– Ходімо додому! – легенько обійняв за плече.
– А мама?
– З твоєю мамою все буде добре! Вони тут з гарантією працюють.
– Льошо, але ж клініка платна?
– Наш Опель ще їздить.
– Причому тут наш…, – і раптом, немов на стовп налетіла. – Ти віддав гроші, які збирав на машину?
– Ще й не вистачило. Треба десь терміново шукати.
– Льошо, рідний ти мій! – притулилася до його плеча і заплакала.
***
Олексій прийшов до своїх батьків.
– Що зі свекрухою? – кинулася до нього мати.
– Зробили операцію. Все нормально, – пройшли в кімнату.
– Привіт, сину! – з дивана встав батько.
– Привіт, тату! Є розмова.
– Сідай!
– Тату, потрібні гроші, – сів на диван. – Двісті тисяч.
– На операцію не вистачило?
– Так, – син здивовано підвів очі.
– Мати, двісті тисяч треба, – посміхнувся, глянувши на дружину. – Я знаю, у тебе є в заначці.
– Навіщо?
– Врятувати тещу! – син сумно посміхнувся і обійняв свою маму.
– Сину, ти правильно вчинив, – твердо сказав батько. – Я пишаюся тобою.
***
Минуло три тижні. Сьогодні Олексій з дружиною на своїй старенькій машині приїхали забирати тещу з лікарні.
Забирати до себе в квартиру. Їй тепер багато чого не можна. У своєму будинку вона точно не зможе жити. І їхнє життя тепер зміниться. Незрозуміло, в який бік, але, напевно, не в кращий.
Так думав Олексій, стоячи в лікарняному коридорі і дивлячись на двері кабінету, з якого повинні вийти дружина і теща.
Ось двері відчинилися і вони вийшли. Стара жінка якось по-особливому подивилася на свого зятя, немов побачила його вперше.
Боязко зробила крок йому назустріч, сльози полилися з її очей. Притулилася до його грудей:
– Дякую, синку!
Щось защеміло в грудях Олексія. Він весь час бачив у ній сувору, завжди чимось незадоволену тещу. А зараз перед ним стояла просто літня жінка і, притиснувшись до нього, немов шукала захисту.
– Все нормально, мамо! – обійняв її. – Будемо разом жити!
***
Минуло ще три місяці.
Олексій на своєму Опелі повертався з роботи додому. Життя останнім часом, звичайно, змінилося. З одного боку, доводиться щодня миритися з присутністю тещі.
З іншого боку – в квартирі завжди ідеальний порядок, і готує вона краще за дружину.
Назустріч пролетіла «Тойота РАВ», викликавши у Олексія важкий подих. Мрія про таку машину так і залишилася мрією.
***
Зайшов у квартиру. Вибігла дочка:
– Тату, ти чому сумний?
– Трохи втомився.
Вмився. У кухні на столі на нього чекала тарілка борщу з м’ясом.
– Сідай! – кивнула теща і сіла навпроти.
– Дякую!
– Олексій, я свій будинок у селі продала, – загадково подивилася на зятя. – Якраз тобі на твій РАВ вистачить.
Ложка з борщем застигла в повітрі…
Спеціально для сайту Stories
