Моя мама розпочала свої переїзди з міста до міста кілька років тому і я залишилася в місті одна, бо не могла з нею поїхати, бо вчилася, довелося йти на роботу, щоб оплачувати орендовану квартиру.
З того часу я звикла жити самостійно, коли навчання закінчилося, я продовжувала працювати. Через кілька років я скучила за сім’єю і переїхала до мами, влаштувалася на нову роботу, але через рік мама вирішила знову переїхала.
Я залишилася, але мене все влаштовувала, я у мене вже була робота. Буквально відразу я познайомилася з чоловіком, який був на 15 років старшим.
Через рік ми почали жити разом, і тут почалося — постійно ображав, замість доброго ранку я слухала образи. Я пішла, але через пару днів зрозуміла, що при надії.
Він не хотів дітей, але я все одно вирішила народжувати, тому що це моя перша дитина. Начебто все налагодилася, він пообіцяв змінитись та й мама повернулася в це ж місто.
Але тут мамі було важко, тому я намагалася допомагати їй та навпіл з нею оплачувала її квартиру, а жила тим часом з майбутнім батьком моєї дитини. Так як він працювати теж не хотів, то доводилося утримувати сім’ю.
Він не купував нічого. Все, починаючи від соски закінчуючи ліжечком, купила я, а він навіть дивитися на це відмовлявся. І ось зараз я в декреті, і так як у мене була чорна зарплата, декретні будуть копійки.
Мама через тиждень знову їде, а мій чоловік все той же тиран, через якого я плачу щоночі. Як я залишилася без роботи, щодня чую, що місця для нас з дитиною не має в його квартирі. Не знаю, як бути та що мені робити.
