Я вихований у середньостатистичній сім’ї. Мама, тато, двокімнатна квартира за 20 хвилин від центру. Школа, з її пострадянськими вченням, а потім інститут. Нічого незвичайного.
За молодістю, бувало, йшов у загули, на дискотеки та тусовки з друзями. Там знайомства з дівчатами, швидкоплинні стосунки. Після інституту влаштувався хорошу роботу. Дізнався про свою сферу зсередини.
Ризикнув і пішов у самостійне плавання. Так я став бізнесменом-початківцем. Паралельно із цим познайомився з дружиною. Зараз мене зрозуміють багато підприємців, які працюють на себе.
Спочатку було дуже важко. Заощаджувати доводилося буквально на всьому. Адже кожна зайва копійка – це потенційний прибуток. Гроші потрібно вкладати у бізнес. Тому моя обраниця не була розпещена подарунками.
Більше того, я часто в неї займав. Небагато, дрібниці, але чи багато із сучасних чоловіків можуть дозволити собі таку поведінку і не залишитися одному… Навряд чи. Коли більш-менш став на ноги, зіграли весілля.
Для мене це не було якоюсь подією. Просто вимушений ритуал. Як і народження дитини. Моя дружина — людина, якій я довіряю найбільше на світі. Можу поділитися з нею найпотаємнішим, і вона завжди зрозуміє.
Може, не підтримає, але хоч би дасть пораду. Нині у нас двоє дітей. Хлопчик і дівчинка. Милі та добрі. Їхнім вихованням займається мама, мені ніколи, та я й не сильно в цьому знаюся.
Дружина вміє шикарно готувати, чудово виховує дітей, обставила квартиру на свій смак, і я вам скажу чесно — у жінки якесь особливе бачення. Іноді приходжу додому і просто милуюсь своїм житлом. Як у кіно якомусь.
Навряд чи хвалені дизайнери вигадали щось краще. Так, після народження дітей фігура вже не та. Трохи погладшала на мій смак. Крім того, за роки подружнього життя, побуту я досконально вивчив усі її зовнішні недоліки.
Звички, знову ж таки. І я чудово розумію, що мінуси не змінити, а нових плюсів вже не додасться. Не у нашому віці. Це правда, і це трохи сумно. Немає нічого дивного в тому, що в з’явилася коханка і вона була шикарною.
Велику роль відіграв її вік: вона була одноліткою моєї дружини. Струнке, підтягнуте тіло. Пружна шкіра. Купа нової, цікавої інформації про все у світі. Іноді це навіть чіпляло моє его. Звісно, жодних дітей.
І повна згода зі мною, що наші стосунки залишаться таємними для дружини. Мою сім’ю ніхто руйнувати не хотів. А ось друзі, чи то пак, колеги, про коханку знали дуже добре.
Спочатку вони радили мені одуматися, переглянути життєві пріоритети. Але потім стало ясно, що подвійне життя вже частина мене, і вони відстали. Час від часу ми з коханкою виходили в люди.
Вона любить якісну їжу, гарний відпочинок. Любить прокидатися рано, робити гімнастику та каву нам обом. Не говорить про рутинні проблеми, про те, як би нам прилаштувати сина до хорошої школи чи зробити перестановку.
Від неї пахне дорогими парфумами, а не кухньою чи побутовою хімією. Це так би мовити моя дружина. Тільки якби вона не зустріла мене і мала б купу вільного часу і фінансову свободу. Я це чудово розумію.
У цих відносинах трьох людей постраждала лише моя дружина. Точніше, була. До недавнього часу. Яким би не було великим наше місто, люди завжди перетнуться в найнезручніший момент.
Ось і двоюрідна сестра дружини випадково побачила мене з коханкою. Я відпиратися не став та й до чого ламати комедію? Поговорили, я все розповів, як є.
Виявляється, вона вже давно відчувала щось недобре, і, виходить, ми обидва внутрішньо були готові до розмови. Жодних ультиматумів чи обіцянок забрати дітей та половину майна. Такий дешевий шантаж не в її стилі.
Вона просто подивилася на мене наприкінці розмови і попросила замислитись. Що я знаходжу в ній, і що мені може дати коханка. Чи скороминуща ця інтрижка, чи справді серйозні почуття дорослої людини.
Дітей, у будь-якому випадку, я бачитиму, коли захочу. І я замислився. Спершу метався між двох вогнів, страждаючи від мук вибору. Виписував усі плюси та мінуси. Дивився на ситуацію під різними кутами.
Навіть читав щось мотивуюче. І дійшов одного прозаїчного висновку. Мені не потрібна жодна з них. Власне, я і від дітей віддалився. Уся ця ситуація показала, що останніми роками ніхто не сприймав мене як рідну людину.
Дружина — чудова мама та господиня, але я для неї лише батько наших дітей. Опора, гаманець та засіб для нормального життя. Коханка — прекрасна, всебічно розвинена людина. Зі своїми бонусами.
Вона добре до мене ставиться, не гуляє з іншими чоловіками, але мене по-справжньому не кохає. Якби щось сталося, ми просто розійдемося як хороші друзі. Все, що я вмію, це заробляти гроші. Накопичувати їх чи вкладати.
Як білка, що збирає горіхи. Їх має багато, але навіщо їй стільки… Ось вона й ховає свої багатства на чорний день, а потім забуває, де лишила. Тож і я. Задоволення мені приносить лише робота. Все інше не суттєво.
І що мені тепер робити? Треба зробити важливий життєвий вибір. Дехто скаже, найважливіший у моєму житті. А мені на нього не те щоб начхати, але якогось особливого трепету я не відчуваю. Живу в орендованій квартирі і думаю.
Не страждаю від самотності. Їжу привозить доставка, до жінок не тягне. Може це і є моя доля, любити обох і бути самотнім? Чомусь така перспектива зовсім не лякає, навіть надихає. Напевно, мені просто потрібно більше часу.
