– Я гроші всі віддав, їм дуже потрібно. Спочатку до себе пустив. Нагодував. Митися вони не стали, душ-то на першому поверсі. Хлопчик трохи поспав. Потім на вокзал провів, до автобуса.
Ти не думай, хороша вона ця жінка. І така, не наша. Видно, що раніше жила по-іншому. Я ж на дружину господаря дивлюся. Так ось, вона ще краще за неї жила, я думаю. Не знаю, що її до нас принесло.
Багато не розповідала. Просто пояснила, що від чоловіка вирішила піти з гарячої голови. А потім подумала, поблукала і надумала повернутися. А пішла-то без усього. І дитину забрала. Каже, навіть якщо він її назад не прийме, хоч сина візьме! – з натхненням розповідав Микола своїй дружині Жанні.
Та тільки беззвучно губами повітря хапала. Вона вже від душі прокричалася. І тепер навіть сил кинути чимось у непутящого Колю не було.
Це її спочатку прорвало. І її істерику чув весь гуртожиток.
– Ох, накоїв! Ти навіщо незнайомій жінці з дитиною всю премію віддав! Самі голодуємо! Нічого толком не беремо! У Катьки туфлі порвалися! Льошці терміново потрібні нові штани! За садок треба платити! У холодильнику тільки банка огірків!
Ми ж на тебе сподівалися! Що ти сьогодні з грошима прийдеш! Я ж дітям пообіцяла всього накупити. Вчора йогурти їм останні згодувала, кашку, фрукти. Самі сидимо на макаронах. Я вже опухла від них!
Тобі платять у приватника копійки! Я працюю за копійки, тут ще нестачу вирахували. А взяла Людка, розкинули на всіх. Господи, набридло як микатися! І треба ж такого чоловіка ненормального ще Бог послав!
Сім’я без копійки, а він віддав 8 тисяч! Чужій людині! Тебе ж розвели! Дурня! І чому життя нічому не вчить! Ще в кімнату до нас притягнув! Нагодував останнім!
Каті сирки з Льошею на вечір були, віддав чужому хлопчику! Добре хоч мої золоті сережки з ланцюжком та пройдисвітка не взяла! – кричала Жанна.
Коля стояв, втягнувши голову в плечі. Він був маленького зросту, з великими відстовбурченими вухами і вічно кудлатим волоссям. Поступливий, беззлобний, тихий, працьовитий. Освіти вчасно не отримав, треба було годувати молодших братів і сестер. Мати хворіла.
А потім зустрів Жанну, закохався. Народилися діти. Але рідним все одно треба було допомагати – ніхто не хотів брати до себе немічну матір. Коля взяв. І роботу намагався шукати таку, щоб до матері прибігти пару разів на день. Тулилися вп’ятьох у кімнатці.
Матері недавно не стало. Але можливості поліпшити житло не було. У Колі численна родина сварилася через трикімнатну, він тактовно відійшов убік. А у Жанни батьки і сестра з дитиною і чоловіком жили у двокімнатній.
Спочатку вони орендували, потім зрозуміли, що не потягнуть більше. Довелося в гуртожиток з’їхати.
У той самий день, Коля з премією додому повертався. Начальник розщедрився. І він просто летів на крилах, уявляючи, як зрадіє Жанна. Як вони підуть до магазину.
І тут побачив на площі поруч з магазином молоду жінку. Вона здалася йому загубленою. До неї тулився хлопчик років п’яти. Вони були дуже добре одягнені, це Коля відразу помітив. Щось просили, а люди посміхалися і відверталися.
Тут незнайомка зустрілася поглядом з Колею і підбігла до нього. І попросила грошей. Сказала, що поверне. Мовляв, їй треба виїхати звідси. Додому.
– Розумієте, мій чоловік дуже заможний. А я… Занудьгувала. Невдячна, звичайно. Він працював з ранку до ночі, мені здавалося, що уваги мені не приділяє. Розваги набридли.
Хотілося чогось такого. Це тепер я розумію, що, як то кажуть, з жиру бісилася. І… взяла та поїхала. Втекла від нього. До свого першого кохання. Той мені так красиво написав в смс, коли я його телефон дізналася. І дитину взяла.
Думала, буде нове життя. Тільки правий чоловік, коли говорив, що я як орхідея, зачахну, якщо не доглядати. Той, до кого приїхала, не просихає вже тиждень. Грошей я не взяла. Думала, у нього є, та й я працювати піду. Але…
Я так не можу. Відвикла. Не хочу. Реальність виявилася гіршою. Син проситься до тата. Хочеться до колишнього життя, де не треба ні про що думати і все є. Я егоїстка, розумію. І можна просто зателефонувати чоловікові. Але я боюся, що він за мій вчинок забере сина.
І… телефон свій вдома залишила, щоб не відстежив. Тепер хочу приїхати і в ноги до нього впасти. А грошей немає. Ви мені не дасте грошей? Я надішлю! – дивлячись на Колю сапфіровими очима, вимовила жінка.
Вичікуючи дивився сіроокий малюк, на щоках у нього були сліди від сліз.
І Коля грошей дав. Всю премію. Повністю. І до себе запросив, чаю попити, дощ накрапав. Хлопчик в гуртожитку злякано тулився до мами. А вона, широко розплющивши очі, з острахом дивилася по сторонах.
– Не нашого поля ягода! – подумав Коля.
Потім він їм таксі викликав. І тільки тоді згадав, що імені навіть не запитав. Хлопчика тільки пам’ятав, що Сашком звуть.
Жанна метала блискавки. Катя, яка прийшла з садочка, залізла до батька і влаштувалася у нього на колінах, обійнявши за шию. Син Льоша просив його з дерева солдатика виточити.
А чоловік все намагався пояснити Жанні, що він відчував, що це не аферисти. Правда, допомога була потрібна.
– Давай, виправдовуйся. Діти дерев’яними іграшками і будуть грати у тебе. Гроші-то ти чужим роздаєш! Добро він зробив. Від сім’ї відірвав! Довелося мені знову у Оленки позичати! Сил вже немає жити так! – плакала Жанна.
Коля незручно її втішав.
До вихідних вирішив пельменів наготувати. Він і готував сам. Любив цю справу. У колеги, що свій будинок тримає та господарство, фаршу в борг взяв. Діти йому допомагали. Плитка у них була тут же, в кімнаті. Жанна прасувала білизну.
І тут пролунав стукіт у двері. Старший син, не питаючи, кинувся відкривати. Тут же гуртожиток, всі туди-сюди ходять.
У кімнату зайшли двоє чоловіків. Жанна злякано поставила праску. Один був старший. З холодними сірими чіпкими очима, в довгому пальто, сивочолий. Другий тримав в руках кілька пакетів і велику ляльку. На неї відразу заворожено задивилася Катя.
Вийшла вперед зі словами:
– Вітаю, дядечки! Ви до нас в гості? А чия лялька?
– Твоя. Марат, віддай панночці іграшку. І все інше постав. Тут брату твоєму. І так, до столу, – сказав чоловік у пальто.
– А ви… Ви хто? – витираючи об домашні штани руки в борошні, вперед вийшов Коля.
Чоловік простягнув йому руку, Коля у відповідь свою. Той її потиснув зі словами:
– Дякую. За те, що допомогли. Моя дружина, звичайно, нерозумно вчинила. Не від великого розуму поїхала з сином. Ну, та я її не засуджую. Зрозуміла тепер, як люди живуть. Головне, що все добре закінчилося. Вона мені розповіла, як просила грошей на вулиці. Навіть своїм подружкам було соромно зателефонувати, засміяли б потім.
Як ніхто, крім вас, не допоміг. А у вас же вони… Останні були, як вона зрозуміла. Загалом, Коля, ще раз дякую, що повернули мені сім’ю. Більше б таких людей, як ви. А це вам. Живіть довго і щасливо.
І простягнув тоненьку папку. Коля, здивовано знизавши плечима, її розкрив. Там були документи і ключі.
– А що це? – видихнув він.
– Мій подарунок. Моя Аллочка сказала, що ви в гуртожитку з дітьми живете. Ну, я ось і купив вам квартиру. Велику, на березі річки. Подивіться фото. Аллочка говорила, що ваші діти люблять купатися, ви їй розповідали.
Тож, Миколо, чекаю на вас у машині, поїдемо все оформляти! – і незнайомець повернувся, щоб піти.
Жанна втратила дар мови. Льоша витягнув з пакетів планшет і радісно дивився на нього. Катя гладила чудову ляльку.
– Ні, я не можу так. Ви що? Я ж просто так! Не через щось!
– І я теж просто так. Ви добро зробили. Не залишили людей у біді. Мою дружину, сина. Інші б їх за шахраїв або жебраків прийняли, – зітхнув чоловік.
І Жанна, почервонівши, відразу відвернулася.
– Ви не переживайте. Для мене це не сума. І знаєте, добрі справи, виявляється, дуже приємно робити! – посміхнувшись, чоловік кивнув і разом зі своїм супутником пішов.
Тільки аромат дорогих парфумів залишився витати в повітрі.
– Коля… А це що? Це правда, чи що? Ой, Колечко! Дай, подивлюся. Точно! Папери всі. Коля! Так що ж, чоловік цієї, як її там, Аллочки нам цілу квартиру подарував?
Ой, Миколо. Я завжди знала, яка ти у мене золота людина! Давай, костюмчик ошатний одягни! Піджак короткуватий, але нічого. Нехай бачать, що і ти у мене представницький! – притискала до себе чоловіка Жанна.
А той тільки ніяковів, та примовляв, що йому й не треба нічого. Він же просто так допоміг, від душі!
Вони переїхали, звичайно. У простору і світлу велику квартиру. І Жанна всім розповідає тепер, який у неї чудовий чоловік і як йому раптом пощастило.
Просто маленький бумеранг добра, полетівши вгору, стрімко повернувся, несучи з собою набагато більше…
Так іноді буває.
Спеціально для сайту Stories
