– Галочка, ну коли ви вже до нас приїдете з Марійкою? Ми з дідом сумуємо за онукою, так рідко бачимося. Сидите там у запиленому і задушливому місті, а у нас тут на дачі краса, свіже повітря, природа!
– Ой, навіть не знаю, Любов Петрівна, треба подумати. Ми жодного разу нікуди ще не їздили з Марією…
– Та що там знати? Зібралися, і приїхали! Ти будеш відпочивати, а ми з дідом з онукою будемо гратися.
Сусідка козу купила, молоко свіже буде, в іншої сусідки кури, яйця домашні, корисні. Ягоди, фрукти, овочі свої, користі скільки!
Галя подумала і зважилася. Дійсно, чому б не поїхати. За 1,5 роки декрету Галя майже не розлучалася з донькою. Чоловік Андрій постійно на роботі, а вона цілими днями з дитиною.
Нехай свекруха зі свекром розважать онуку, а Галя поспить хоч вдосталь.
Зібрала речі, сіли в машину, і ось вони на місці.
– Розумники які, приїхали! Ми вже зачекалися! Дідусь зараз на городі, а я на хвилинку прибігла вас зустріти і до нього піду, стільки справ, стільки справ…
Розташовуйтеся на другому поверсі, я все приготувала. Вечеря на тобі, я не встигну, допізна на грядках будемо… Все в холодильнику знайдеш!
Свекруха втекла на город. Ось це зустріли!
Галя уважно оглянула двір, щоб знати «слабкі місця», куди може залізти дочка. Невеликий двоповерховий цегляний будиночок з дерев’яними вікнами, пофарбованими коричневою фарбою. Високий паркан з облупленою фарбою незрозумілого кольору.
Двір потопає в квітах, петунії, троянди, гортензії, чого тут тільки немає! Газонна трава, трохи підросла, відкрита альтанка з сосни, обвита запашною жимолостю. Нічого зайвого у дворі.
Груші, яблуні, черешня, абрикос – яких тільки дерев немає за будинком! Ось де джерело вітамінів!
За будинком невеликий сарай, в якому видніються бочки з водою, на підлозі лежать як змії шланги. Треба закрити двері, щоб дочка не залізла там нікуди.
Паркан від сусідів збоку з металевої сітки обплетений колючими гілками з шишками хмелю. Ох, якби Марія не схопила його…
В цілому, дача сподобалася Галі, симпатичний двір і будиночок. Видно, що займаються ним, доглядають.
У кімнатах був безлад, всюди пил. Як тут можна перебувати з дитиною? Меблі хоч і старі, але ще добротні. Сервант, напевно, придане свекрухи сюди притягли, викинути шкода ж. Кришталеві чарки за склом самотньо стояли в пилу.
Крісла старв, але на вигляд міцні. Килимки різнокольорові, як у бабусі. В’язані серветки на столику,м-мм так, свекруха зовсім не сучасна, хоча ще не стара, скоро буде шістдесят років. Сина вона народила в 38 років, єдину дитину.
Галя поклала доньку спати і зайнялася приготуванням вечері. “Так, картопля є, м’ясо, болгарський перець, помідори, можна запекти в духовці…
А духовки-то і немає. Гаразд, так приготую… Потім прибирання треба зробити. ”
Свекруха зі свекром вечерю оцінили, ще й добавки захотіли.
– Ну все, Галочка, готувати будеш тепер ти, у тебе так смачно виходить! Ми завтра з ранку на город, відпочивайте тут з Марійкою, фрукти їжте. Молоко і яйця сходи сама купи у сусідів. Ох, втомилися ми, підемо в душ і спати…
– Але ви ж з Марією і не пограли зовсім, і завтра знову на город… А ми на кілька днів приїхали.
– Ну як це не пограли? Ось же ми сидимо всі разом, спілкуємося, дід “козу” їй робив, я на ручках потримала…
Наступного дня рано вранці заричала газонокосарка. Свекор вирішив підстригти газони, поки не спекотно. Вікно в спальні, де спала Галя з донькою, було відкрите, і, природно, Марія прокинулася. Ось і поспали.
Галя весь день на ногах, за донькою стежити треба, щоб нікуди не залізла, готувати, прибирати, ось це відпочила, називається, втомилася ще більше. І щось не в радість це все…
На третій день Галя вирішила, що досить їй дачного відпочинку. Свекруха зі свекром не більше пари годин провели з онукою.
– Ну все, Любов Петрівна, я добре відпочила, від плити не відходила, за Марією ганялася по ділянці, щоб нікуди не залізла. Рано вранці то ревіння косарки слухали, то гавкіт собак. Романтика! – сказала Галя, виходячи з дому з сумкою в руках, поруч йшла Марія.
Свекри, втомлені після чергового забігу на бур’яни, збиралися увійти в будинок.
– Ой, я така рада, Галочка, що вам сподобалося з онукою, хоч на все літо приїжджайте, ми тільки раді будемо, так, дідусю?
Дід мовчки кивнув головою.
– Ой, ні, дякую, але не хочу. Щось я втомилася більше від такого відпочинку. Ви обіцяли грати з онукою, а самі на городі пробули майже весь час… Підросте Марія, тоді може і приїдемо!
Любов Петрівна образилася.
– Будь-яка інша раділа б, така можливість на свіжому повітрі побути. А те, що з онукою не сиділи – так город сам себе не почистить, інакше врожаю не побачиш. Хотіла ж як краще…
А у Галі свої поняття про відпочинок. Особливо за останні 1,5 роки, коли хочеться просто спокійно посидіти, а не ганятися за допитливою дитиною.
І кожен залишився при своїй думці. І кожен правий по-своєму…
Спеціально для сайту Stories
