Батьки Володьки вже давно хотіли його одружити. Ну, самі поміркуйте: симпатичний, здоровий, працює підприємстві, заробляє там нормальні гроші, а при цьому — досі неодружений.
Причому зарплату він віддавав батькам лише невелику її частину, а решту грошей просто розтрачував. Витрачав їх бездумно на всілякі розваги та ресторани, і навіть машину собі не хотів купувати. Хоча міг накопичити на неї за півроку, а то й швидше.
А навіщо? Коли гроші є, можна й на таксі кататися. Загалом — не життя, а казка. У вільний від роботи час ти ситий і веселий, і ніхто тебе за це не має права сварити. Ну, крім батьків, звичайно. Але на те вони й батьки, щоб сина сварити. Тому — нехай сварять. Так думав Володька.
А його мати з батьком думали зовсім інакше. Думали-думали, і вирішили вирішувати справу кардинальним способом.
Змовилися вони якось з однією жінкою на ім’я Фаїна, що жила в сусідньому дворі, і в якої дочка була така сама — начебто вже давно на виданні, але нікому поки що не потрібна.
І ця Фаїна — відразу після розмови з батьками Володі — зустріла його на вузькій доріжці. Заманила його до себе додому під приводом — допомогти донести важку сумку.
Володя був добрим хлопцем, тому погодився допомогти. А жінка, на знак подяки, посадила його на кухні за стіл, налила міцного. Та все так весело, по-доброму.
– Ми, Володя, люди прості, – каже вона, – доброту в інших людях дуже цінуємо. Хочемо тебе пригостити, за твою чуйність.
Володя відмовлятися не став, жінка ж просить. В.пив чарку, а вона – другу наливає.
А тут на кухню і дочка її випливає, Галиною представляється. Володя від несподіванки посміхнувся, а даремно. Бо Фаїна тут же запросила його на завтра знову до них у гості, вже — нібито — на день народження дочки.
Володя був уже розігрітий, тому, звичайно ж, погодився. А чого довго думати? Завтра субота, можна й погуляти.
І погуляв. Та так, що в гостях цих тільки наступного дня вранці прокинувся. А в понеділок від них же поїхав одразу на завод.
Увечері він прийшов з роботи додому, і батькам невесело каже:
– Здається, я влип… Тепер доведеться одружитися…
Мати з батьком з полегшенням видихнули й посміхнулися.
Час до весілля минув швидко. А завжди ж так — коли клопоту багато, час не йде, а летить. А тут навалилося: ресторан замовити, костюм і сукню нареченій пошити, золоті обручки знайти, та саме ті, які нареченій сподобаються, транспорт для нареченого з нареченою та гостей оплатити заздалегідь…
Загалом, Володя, спостерігаючи за тим, як його гроші витікають незрозуміло на що, ставав похмурішим і похмурішим.
Ну, добре б, якби він кохав цю Галю. А тут… Адже просто випалив напідпитку, майже жартома: «Я, як, порядний чоловік, мабуть, повинен одружитися…», а Галя з матір’ю вчепилися в нього мер..ою хваткою. І, тепер що, тільки через свій язик людина має страждати?
А Галина, щаслива, ще й натякає:
– Ти, Володю, готуйся до викупу нареченої!
– Що? – напружився він. – Який, викуп? Давай зробимо просто. Прийду за тобою, сядемо спокійно в машину, і поїдемо в РАЦС.
– Ні! – уперлася наречена. – Я хочу, щоб усе було так, як мама каже.
– Ах, як мама каже?.. – процідив крізь зуби Володя, і чомусь знову згадав перший день їхнього знайомства. Останні дні він тільки й робив, що згадував той день, коли допоміг Фаїні донести речі додому. Згадував і мучився підозрами.
Він здогадувався, що їхнє знайомство з Галиною сталося зовсім не випадково, а відбувалося за чітко розробленим сценарієм майбутньої тещі.
Але, все-таки, настав той день, коли Володя, з важким серцем, натягнув на себе вбрання нареченого і поїхав на орендованій машині за нареченою. Як дурень поїхав. Адже до сусіднього двору можна було й пішки дійти. Але, бачте, так не прийнято.
Треба, щоб усі побачили, що наречений за нареченою їде.
Не встиг він увійти в потрібний під’їзд, де проживала молода, як на нього з усіх боків накинулися подруги нареченої, з вимогою заплатити за кожну сходинку, яка приведе його до щастя.
Він швидше, щоб від нього тільки відстали, сунув подружкам заздалегідь приготовані купюри. Його вже починало трясти, і від цієї церемонії, але більше — від думки, що скоро в РАЦСі доведеться брехати, що він кохає наречену.
Проклинаючи — знову подумки — все на світі, він піднявся на другий поверх, увійшов у відчинені двері “заповітної ” квартири і побачив чомусь не одну, а відразу п’ять наречених, які стояли перед ним з обличчями, закритими білою щільною мереживною тканиною.
А чергова подружка нареченої поважно заявляє:
– Тепер наречений повинен з першого разу вгадати, хто з цих наречених — його кохана Галина. За кожну помилку нареченому доведеться платити величезний штраф!
– Ах, вам ще й штраф треба платити? — пробурмотів уголос Володя, і всі навколо розсміялися, сприйнявши його слова як жарт.
Він цілу хвилину стояв і з ненавистю дивився на цих дівчат, розуміючи, що у нього залишається все менше і менше часу для відступу.
Присутні думали, що він намагається вгадати — хто тут справжня наречена, а він, майже в непритомному стані, намагався змусити себе зробити правильний вчинок.
І він, все-таки, зважився. Вибравши з цих, одягнених у білі сукні дівчат, одну, за фігурою і статурою найменш схожу на Галю, він міцно схопив її за руку і нервово вигукнув:
— Ось моя наречена!
Сказавши це, він швидко пішов з нею до виходу, не відпускаючи руку дівчини. Та, сприймаючи все, що відбувається, як звичайну дурість нареченого, весело засміялася і, підкоряючись, поспішила за ним.
Усі навколо радісно зареготали й закричали:
— Наречений помилився! З нього штраф!
Поки вони кричали й сміялися, Володя з дівчиною вже вибігли з під’їзду, і він затягнув її всередину замовленої машини.
– Ви що? – тільки тут схаменулася дівчина, але в машину з ним, чомусь, автоматично сіла. – Ви помилилися, я не ваша наречена!
– Я знаю! – вигукнув нервово наречений, і тут же наказав водієві. – Тисни на газ! Поїхали звідси швидше!
Машина плавно рушила, і дівчина поспішно стягнула тканину, яка закривала їй обличчя.
– Ви що робите?! Ви ж помилилися! Зупиніть машину!
– Ні, я не помилився! – нервово похитав він головою, дивлячись дівчині в очі своїми очима, сповненими відчаю. – Я зовсім не помилився!
І тут сталася ще одна дивна, і дуже незрозуміла, річ. Чи то дівчина прочитала в його очах щось таке, дуже їй зрозуміле, але вона, чомусь, відразу заспокоїлася. Тільки обережно запитала:
– А ви, Володю, впевнені в тому, що правильно робите?
Володя, продовжуючи дивитися дівчині в очі, так само відчайдушно кивав.
– То ви Галину, взагалі, чи що, не любите? – знову запитала вона.
– Я її ненавиджу, – по складах прошепотів Вовка.
– І куди ж ми тепер їдемо? – поцікавилася дівчина.
– Як куди? – Водій здивовано озирнувся. – Хіба ми не їдемо до РАЦСу?
– Ні, командире… – сумно сказав Володя. – Ми їдемо не туди.
– Я не зрозумів! – Машина різко загальмувала.
– Тепер мені, напевно, треба від усіх кудись сховатися… – Володя знову подивився цій розуміючій дівчині в очі, і вона посміхнулася.
– А хочете, я вас сховаю? – запропонувала вона.
– Стривайте, молодята! — обурено вигукнув водій. — А чому ми не їдемо до РАЦСу? У мене весь ваш маршрут розписаний!
– Не хвилюйтеся, ми вам доплатимо, — впевнено сказала дівчина. — Тільки відвезіть нас за цією адресою. — І вона назвала вулицю та будинок. І Володя теж поспішив підтвердити:
— Так! Ми заплатимо! За подвійним тарифом! Тільки ви, будь ласка, якщо вам зараз почнуть дзвонити мої родичі, нікому не відповідайте!
Скандал, звичайно, був грандіозний. Батьки Володі разом із Фаїною навіть у поліцію намагалися заявити про зникнення нареченого. Але там тільки реготали і радили звернутися на телебачення, щоб через нього звернутися до того, хто втік з-під вінця.
Володя боявся повертатися додому два тижні, а Валя — так звали дівчину, яка його врятувала, — стала для своєї подружки Галини ворогом номер один.
Але через пару місяців Володя і Валя все-таки одружилися. Причому — з взаємної любові. Хлопець після весілля став зразковим чоловіком. І все-таки, купив машину. А ось квартиру їм довелося вибирати подалі від того району, де живуть Фаїна з донькою.
Спеціально для сайту Stories
