Ольга точно не очікувала такого. Вона жила зі своїм Сергієм багато років, нічого не підозрювала, була щаслива в шлюбі.
Конфлікти з чоловіком, звичайно, траплялися, але це було не критично і не викликало будь-яких глобальних побоювань. Словом, міцний, вдалий шлюб.
І раптом…
Ця жінка підійшла до Ольги на зупинці. Ось так, запросто.
— Добрий день, — сказала вона і, не чекаючи зустрічного привітання, представилася, — мене звати Інна. Я живу з вашим чоловіком.
Спочатку Ольга розгубилася. Потім їй захотілося послати цю мадам кудись подалі. Але виказати реакцію вона не встигла, бо Інна не дала їй жодного шансу, продовживши свої одкровення:
— Не сумнівайтеся. Я про вас все знаю. Ви працюєте в лікарні, ваші двійнята ходять до п’ятого класу. Син обожнює піцу, а дочка — її в рот не бере.
Нещодавно дівчинка лежала в лікарні з апендицитом. А ще ви недавно купили величезний телевізор. Старий повісили в спальні. Мені продовжувати?
— Чого ви хочете? — Ольга відповіла питанням на питання. Нічого іншого просто не спало на думку.
— Поговорити.
— Говоріть.
— Ну не тут же: люди навколо. Давайте в парк відійдемо. Посидимо на лавці.
Ольга йшла поруч з Інною як сомнамбула: ні почуттів, ні думок. Тільки кроки. Вона ніби застигла всередині від відчуття біди, що насувалася.
Інна сіла на лавку, Ольга залишилася стояти. Вона мовчала. Не дочекавшись питань, Інна почала сама:
— Ми познайомилися шість років тому. Сергій приїжджав до нас у відрядження. Я не прихильниця романів з одруженими чоловіками, але він сказав, що абсолютно вільний. Ну, і закрутилося у нас.
Потім він поїхав. Я думала, що назавжди. Але Сергій повернувся. Сказав, що кохає. Що не може жити без мене. Запропонував поїхати з ним. Правда, попередив, що жити разом ми поки не зможемо. Мовляв, у нього хвора мама, і він не хоче, щоб я взяла на себе тягар чужих турбот.
“— Я орендую тобі квартиру, — пообіцяв він, — ми будемо зустрічатися щодня. Поки мама жива. Боляче про це говорити, але їй мало залишилося.”
І я повірила, поїхала з ним.
Тільки через рік я почала здогадуватися, що Сергій мене обманює. Так, він щодня приїжджав до мене. Так, був уважний і турботливий. Так, кохав. Але: приїжджав тільки вдень, ніколи не залишався ночувати. І завжди кудись поспішав.
Спочатку я думала, що до мами, потім дізналася, що це не так. Як дізналася? Дуже просто. Я простежила за ним. Бачила, як після роботи він забрав дітей зі школи, як повів їх у кафе, як з’явилися ви. У вас було якесь сімейне свято.
Словом, я дізналася, що мій коханий одружений. Чому не пішла? Чому не розірвала стосунки? Знову все просто. Я вже була при надії.
Повертатися додому в такому стані не могла. Вирішила зробити вигляд, що нічого не знаю, народити, а потім вже щось змінювати.
У нас народився син. Його звуть Михайло. На честь батька Сергія. Йому чотири роки. Хороший хлопчик. Дуже схожий на тата. Так, я так і не пішла від нього. Навіщо? Він піклується про нас, забезпечує. На свою зарплату я б жила зовсім інакше.
Про те, що одружений, Сергій зізнався сам зовсім недавно: близько року тому. Сказав, що сім’ю не кине. Що любить своїх не менше, ніж нас з Михасиком.
“— Розумію, я — негідник. Але що робити, якщо я люблю вас обох? “— приблизно так він тоді сказав.
І я знову змирилася. Мені здавалося, що я готова так жити завжди.
— І що ж змінилося? — Ольга, нарешті, прийшла до тями.
— Я закохалася.
— Невже? А як же Сергій? — в голосі Ольги пролунала відверта знущальність.
— Він чудовий! Але настав час розлучитися. А у мене не вистачає духу розірвати стосунки. Ось я і подумала, що ви мені допоможете. Адже ви зацікавлена особа.
— Ви серйозно? — Ольга подивилася на Інну як на хвору.
— Так! Ви скажете, що все знаєте, влаштуєте скандал. Вимагатимете припинити стосунки на стороні. Впевнена: Сергій зробить все, щоб ви його пробачили. І кине мене.
— А син? — запитала Ольга.
— А що син? — здивувалася Інна. — Сергій назавжди залишиться його батьком.
— І повинен допомагати матеріально?
— Ну, звичайно. Ви ж не хочете, щоб я подала на аліменти?
— Все ясно, — Ольга розвернулася і пішла геть.
— То ви мені допоможете? — крикнула Інна вслід.
Ольга навіть не обернулася…
В одну секунду її життя було знецінене. Щасливий шлюб перетворився на попіл. Вона йшла і згадувала, як вони з Сергієм планували дитину. Як були щасливі, дізнавшись, що народяться двійнята. Яке свято влаштував чоловік, коли забирав її з дітьми з пологового будинку.
Виходить, те ж саме він переживав з іншою жінкою. А їй брехав. Брехав роками.
Зрозуміло, що свого сина він не кине. Буде регулярно відвідувати цю Інну «тільки через сина». Потім спробує сина і дочку познайомити з братиком. Як вони до цього поставляться?
Цікаво, невже він так ретельно приховував другу сім’ю, що ніхто нічого не помітив?
Ольга набрала номер свекрухи. Так, тієї самої, яка давно мала відправитися в інший світ:
— Валентино Семенівно, добрий день! Чому ви мені нічого не сказали про Михайла? — Ольга запитала те, що перше спало на думку.
— Ой, а звідки ти дізналася? — розгубилася свекруха.
Ольга вимкнула телефон…
У неї було відчуття, що її життя вкрали. Що Сергій не просто встромив їй ніж у спину, а й провернув його кілька разів. Адже це — не просто зрада. Якби так, вона, можливо, пробачила б його і зберегла шлюб. Заради себе, заради дітей. Але наявність маленького Михасика, схожого на тата, все обнулила. Шансів немає.
Вона не готова спостерігати, як чоловік буде піклуватися про дитину, яка з’явилася на стороні. І робити вигляд, що вірить, ніби він більше ніколи не ляже в ліжко з його мамою.
І взагалі: вона не підписувалася на такий розвиток подій. Яка друга сім’я? Чому вона повинна прийняти це як факт? Заради чого? Заради щасливого, тепер уже в минулому, шлюбу? Заради того мотлоху і квартири, що вони разом нажили?
Заради дітей? А що вони скажуть, коли виростуть? Заради себе? Після цієї жахливої брехні вона навряд чи стане колишньою.
Ось що, питається, робити? А робити щось потрібно…
Може, почекати, поки дітям виповниться вісімнадцять? Гроші потайки збирати? І тільки потім піти?
Але це ще майже шість років! Вона не зможе, не витримає. Вона зараз навіть бачити його не хоче. Говорити з ним. І це тільки початок…
— Біжи! — почула Ольга голос всередині себе. — Рятуйся! Ти сильна, ти впораєшся! У тебе тільки одне життя!
«Так тому і бути», — подумала Ольга і впевнено попрямувала до свого будинку. Її чекала непроста розмова…
Спеціально для сайту Stories
