Над круглим столом з ажурною скатертиною горіла теплим світлом низько опущена люстра, створюючи відчуття затишку. На столі рівно розставлені тарілочки з красивою нарізкою. Салат, фрукти.
Не те, щоб Марія старалася, коли накривала цей стіл, просто вона завжди була такою. І все виходило красиво, естетично.
Готувати жінка теж любила, готувала смачно. А такий стіл для неї накрити, раз плюнути, від нічого робити, що називається.
Намагатися особливо не було для кого. Так, син повинен привести свою дівчину, так, це перше знайомство. Але ж Артем сам сказав:
— Мамо, ти нічого не готуй. Для Рити тортик з чаєм буде радістю. Вона не розпещена.
О, Марія про Риту багато чула. Рита те, Рита се. Артему добряче «дах знесло» через цю дівчину. Напевно, красива, хоча син сам не раз давав зрозуміти, що Рита нічого з себе не представляє.
Дівчина з дитбудинку, навчається в коледжі. Живе в гуртожитку. Через місяць випуститься зі свого коледжу, і податися їй нікуди.
Квартира від держави дівчині не належить, оскільки у неї в якомусь глухому селі є власний будинок, який залишився від матері.
— Та там не будинок, там хатинка, — відмахувався Артем, коли Марія наполегливо розпитувала його про матеріальне становище майбутньої дружини.
А те, що одружитися він зі своєю Ритою зібрався, — це вже факт. Марія розуміла, що відрадити сина не вдасться. Хіба таку наречену вона для нього бажала? Одна ростила, з ранку до вечора на швейній фабриці, ночами знову швейна машинка, підробляла на дому.
Живуть вони непогано. Артем хлопчина цілком собі розпещений. Чому ж не зміг нормальну дівчину знайти? Щоб з татом і мамою, щоб пристойна… На думку Марії, з дитбудинку пристойні дівчатка не випускаються.
Жінка машинально провела рукою, поправляючи складку на скатертині. Молоді запізнюються, змушують себе чекати. Ця Рита ще й не пунктуальна.
Марія згадувала себе, як перший і єдиний чоловік, батько Артема, привів її до своїх батьків. Ох і хвилювалася ж вона тоді. За пару годин до призначеного часу зібралася. І прийняли її тоді дуже добре. Шкода тільки, що недовго Марія з чоловіком прожила.
Нещасний випадок на будівництві забрав життя молодого чоловіка, а Марія його кохала і поклялася собі більше ніколи не виходити заміж, присвятити себе Артему. В принципі, цю клятву дотримуватися було не складно. Напевно, вона була однолюбкою і всі інші чоловіки здавалися якимись не такими, чи що.
Марія і зараз не стара, їй п’ятдесяти немає. Виглядає прекрасно, живе не напружуючись. Артем на роботу вийшов, сам себе забезпечує, можна нарешті розслабитися.
«Якби ще дівчину нормальну знайшов», — зітхнула жінка. Зітхнула і почула, як заходять молоді в передпокій. Зустрічати не пішла.
Рита виявилася такою, як Марія і очікувала. Залякана, з величезними розгубленими очима. Гарненька, але тремтить, як осиковий лист. Переживає, мабуть. Правильно, нехай переживає.
— Чого запізнюємося? — суворо запитала Марія. — Чого змушуємо себе чекати?
Рита зморгнула від суворого голосу, ніби ось-ось розплачеться. Артем кинувся її захищати:
— Мамо, це не Рита затрималася. Це через мене. А ти, я бачу, стіл накрила?
— Сідайте, молодь, знайомитися будемо, — трохи доброзичливіше сказала жінка.
Потім спостерігала, як Рита, червоніючи і бліднучи, відповідає на її питання. А коли Артем сказав, що вони збираються одружитися, дівчина ледь не зомліла.
— Мамо, ти не думай, — запевняв Артем, — ми весілля не будемо влаштовувати, нам це не потрібно. Розпишемося і в кафе з друзями посидимо. — Ось тільки з житлом… — хлопець зробив багатозначну паузу.
— А що з житлом? — єхидно запитала Марія.
Вона знала, на що натякає син, але сама нічого пропонувати не хотіла. Нехай самі попросять.
— Мамо, ти ж не проти, якщо ми з Ритою будемо жити у нас? Не хочеться платити за оренду, а у нас місця вистачає.
— Вистачає, то живіть, — роздобрилася Марія, але тут же знову звела брови. — Але живіть тоді за моїми правилами. У мене тут чистота і порядок. Ніякого брудного посуду, ніякого «потім помию». Раз у квартирі тепер дівчина, готувати по черзі будемо. Або ти проти? — подивилася вона на Риту.
— Я проти? Ні, що ви… — забекала дівчина.
Так і бекала вона перші місяці, після того, як вийшла за Артема заміж і переїхала жити до чоловіка з його мамою. Марія не була злою людиною, але ніби біс у неї вселився. Дуже хотілося перевірити дівчину на міцність.
Вона шпиняла невістку на повну. Заходить з вулиці, бачить плямку на підлозі передпокою і відразу хмуриться, а Рита біжить за ганчіркою, біжить відтирати.
Дійшло до того, що Марія одного разу дівчину з ліжка підняла, вночі змусила унітаз чистити. Чекала вона все, коли Рита збунтується, а та мовчала і беззаперечно виконувала все. Артем бачив знущання матері над молодою дружиною, але тільки посміхався і заступатися жодного разу не намагався.
— Правильно, мамо, правильно, — говорив він, коли Рита не чула. — Навчай її всьому, мені потрібна хороша дружина. Ритка дівчина непогана, але нічого не вміє, по господарству повний нуль. А готує… Ти пам’ятаєш її суп?
Перший зварений Ритою суп, це була окрема історія, як анекдот, який згадували щодня. Суп і виглядав не дуже їстівним, а коли Артем першу ложку в рот поклав, то й плюнув прямо на стіл. Побіг рот полоскати.
— Ти що, мене отруїти вирішила? — сказав молодий дружині.
— А що не так? — кліпала очима Рита.
— Ти сама його куштувала? На, на, спробуй, а ще краще все це з’їж, — підштовхував свою тарілку до Рити Артем.
Вона спробувала, зморщилася. Кинула швидкий погляд на чоловіка і усміхнену свекруху.
— Пересолила я, напевно. Там у рецепті написано…
— Та ти що ж, не скуштувала під час готування? — не витримала Марія. —Хто ж супи за рецептом солить? На смак все треба готувати, на смак! Це вже потім, з досвідом, ти будеш знати, скільки потрібно. А поки куштуй.
— Мамо, навчи її готувати. Це неможливо їсти, — буркнув Артем і поліз у холодильник. Дістав звідти приготований матір’ю гуляш, поставив розігрівати.
Багато чого довелося Риті витерпіти від свекрухи. Марія і сама розуміла, що перегинає, сильно перегинає, а зупинитися вже не могла. Найцікавіше, що дівчина взагалі не сперечалася.
«Дивна якась. Ненавидить, напевно, мене всією душею, але мовчить. Лицемірна, значить», — думала Марія.
Лицемірів вона дуже не любила. Краще б Рита сперечалася, показувала себе, яка вона є. Принаймні, це було б чесно. А так ненавидить і мовчить. Адже ненавидить, інакше не може бути!
Справжнє ставлення до себе Марія дізналася тільки через рік. Цілий рік Марія знущалася над дівчиною, так, що самій шкода ставало. Шпиняти цю бідну Риту продовжувала за звичкою, не могла вже інакше.
А через рік сталася неприємність. Була зима, ожеледь. Марія з пакетом, повним продуктів, поспішала додому. Послизнулася і впала, та так невдало впала, що дві ноги відразу зламала. Це ж треба було так примудритися!
Загалом, Марія на якийсь час перетворилася на лежачого інваліда. Лежала цілими днями на ліжку. Складно впоратися з господарством, коли не можеш встати з ліжка, та й командувати з кімнати непросто.
Марія знітилася і подумала, що ось зараз невістка покаже себе у всій красі, а Рита повелася дуже несподівано.
З роботи бігом мчала додому, щоб доглядати за свекрухою. Одну її зовсім не залишала, весь час крутилася біля ліжка.
— Марія Олексіївна, а що мені сьогодні приготувати? А може, вам чаю принести? Лежіть, не тягніться, я все подам сама.
Виявилося, що і готувати Рита навчилася, страви цілком стерпні виходили, і квартиру вона може в порядку утримувати. Швидко дівчина навчилася, і все одно постійно біля свекрухи. На все дозвіл питає. Питає, як краще зробити. Але коли вона якось увечері запропонувала Марії почитати книгу, та була вкрай здивована.
— Навіщо мені читати, я що, на твою думку, сама не вмію? — намагалася грубістю відштовхнути вона від себе доброту.
— Але ж це приємно, — відвела очі Рита, — коли вам читають. У нас в дитбудинку була одна вихователька, вона вечорами іноді нам читала. Це були найкращі вечори в моєму житті. У мене є улюблена книга, я хотіла б її вам прочитати. Вам не буде нудно.
Марія зацікавилася, що там за улюблена книга у невістки, і люб’язно погодилася. Рита читала красиво, з виразністю. І голос у неї, виявляється, дуже навіть приємний. Під цей приємний голос Марія і заснула.
Прокинулася о першій годині ночі, побачила, як Рита спить у кріслі, а на колінах у неї лежить розгорнута книга.
Незвично тепло стало на душі Марії, тепло і соромно за себе. І чого вона на дівчину нападала? Видно ж, що вона хороша. Немає в ній лицемірства! І, судячи з усього, навіть ненависті до свекрухи немає.
— Рито! Рито! — гучним шепотом покликала жінка.
Дівчина здригнулася, книгу впустила.
— Ой, вже ніч. Давайте я світильник вимкну. Ви спіть.
— Рито, ти вибач мене, що я так з тобою, — несподівано для самої себе сказала Марія. Вирвалося у неї те, що на душі відчувала.
—А як так? Нормально все. Ви що, Марія Олексіївна?
— Та нічого не нормально. Я тебе постійно шпиню, чіпляюся. Я б, на твоєму місці, сама себе зненавиділа.
— Та ви що таке говорите, Марія Олексіївна? — Рита вся розхвилювалася. — Яка ненависть? Ви ж вчите мене всьому, чого я не вмію, і це правильно. Я була б рада, якби у мене була така мама, як ви. Я ж бачу, що ви не зла. Свого сина любите і мене прийняли. Що ж я не розумію, що ви для Артема дружину кращу хотіли. Будь-яка мати хоче. А я ось така, без батьків і невміла.
— Не треба мені іншої невістки. Ти хороша, Рита, і дуже навіть здібна. Готувати скоро краще за мене почнеш. Ти мене стримуй, якщо я надто чіпляюся. Стримуй, не мовчи.
— Маріє Олексіївно, — Рита озирнулася на двері і підійшла до ліжка, — ви знаєте, у мене є новина. Я поки Артему не казала, хочу вам першій сказати. Я дитину чекаю, Маріє Олексіївно.
Дівчина сказала і затамувала подих. Від хвилювання прикусила губу, чекала реакції, а в очах був незрозумілий страх. Марія відчула, як ком у горлі підступає.
Господи, як пощастило ж їй з невісткою! Ця дівчина краща за всіх домашніх, розпещених і скоро подарує їй онука чи онучку. Жінка на ліжку підтягнулася і розкинула руки.
— Іди сюди, дурненька!
Рита з такою радістю відповіла на обійми, що Марія відчула, як гучно б’ється стривожене серце цієї худенької дівчини. Вона погладила Риту по спині і прошепотіла:
— Я така рада, Рита! Дуже рада! Це чудова новина! Тобі тепер потрібно більше відпочивати. Іди, чоловіка, порадуй, якщо він ще не спить.
Рита зникла, а Марії несподівано згадалося, як вона колись хотіла, щоб у неї народилася дочка. Мріяла вона про дівчинку, а народився Артем.
Ну що ж, через роки мрія все-таки збулася. Дочка у неї з’явилася , а тепер постарається цій хорошій дівчинці життя полегшити. Рита повинна бути щаслива. Ніколи більше вона не буде ні шпиняти, ні чіплятися до дівчинки, так вирішила Марія.
Вирішила, що доведеться себе стримувати, а стримувати не довелося. Само собою вийшло, що не хотілося більше ні образливих слів, ні докорів. Іноді Марії доводилося ганчірку з рук невістки відбирати, щоб та нарешті заспокоїлася, відпочила, перестала чистити і мити.
Тепер на обличчі Рити вона більше не бачила ні переляку, ні заляканості, а тільки посмішку. Посмішку людини, яка знає, що у неї є сім’я. Але чомусь вагіт ності Рити не дуже зрадів Артем.
— Можна було б і для себе пожити рік-два, — знизав він плечима.
Марія сина відчитала, і він більше так не говорив. Коли Рита народила хлопчика, він навіть був радий. Правда, з дитиною не допомагав, та це й не було потрібно. Двох жінок у квартирі, які водяться з малюком, більш ніж достатньо.
Хлопчик був схожий на тата, але був таким же усміхненим, як мама.
— Наш сонечко, — називала його Марія і розуміла, що не дарма пролетіли роки, не дарма виростила сина одна. Тепер, завдяки Артему, у неї є улюблена сім’я.
Онукові Марії було три роки, коли вона зрозуміла, що син почав зраджувати дружині. Вірніше, навіть не так, не зрозуміла, а побачила!
Побачила Артема в центрі міста з жінкою. Догадувалася давно, по пізніх поверненнях Артема додому, по тому, як недбало він почав ставитися до Рити. Догадуватися одне, а побачити на власні очі зовсім інше.
Артем виходив з торгового центру, тримаючи за талію красиву жінку, на вигляд трохи старшу за нього. Дивився на неї закохано. Марії здалося, що на Риту син ніколи так не дивився.
Марія не збиралася залишатися осторонь. Вона підійшла до Артема і влаштувала скандал. Накричала на нього і на незнайомку:
— Як вам не соромно? Ви знаєте, що мій син одружений? Безсовісна, розпусна…
— Мамо, досить. Не кричи на Олю. Я її кохаю. У нас все серйозно, — перервав потік лайки Артем.
— У сенсі серйозно, синку? Серйозно у тебе з дружиною!
— Я розлучуся з Ритою. Ось сьогодні ж прийду і скажу їй.
— Я тобі розлучуся, не смій, — зриваючись на вереск, кричала Марія. — Я тобі не дозволю! Рита — мати твоєї дитини.
— Мамо, що значить «ти не дозволиш»? Я доросла людина і своїм особистим життям буду розпоряджатися сам. Не так я хотів, щоб ваше знайомство з Олею відбулося. Але раз ти вже все знаєш, припини кричати. Ходімо, посидимо десь утрьох, ви поспілкуєтеся.
— А навіщо мені з нею спілкуватися, — відсахнулася Марія. — Я її знати не хочу, і знайомитися з нею мені ні до чого.
— Доведеться, мамо, — стиснув губи Артем. — Коли я з Ритою розлучуся, ми з Олею будемо жити. Ти не переживай, Олю тобі нічому вчити не доведеться. Це тобі не Ритка.
— Не смій, не смій Риту обзивати! І кидати її теж не смій.
— А ось це не тобі вирішувати, — заявив син, і того ж вечора сказав дружині про розлучення.
Марія почула, як за стіною, в сусідній кімнаті заплакала невістка. Жінка пішла туди. Встала на порозі, склавши руки на грудях, слухала, як син намагається Ритi втовкмачити.
— Так вийшло, вибач. Я покохав іншу. Рито, після того, як я подам на розлучення, тобі потрібно знайти орендовану квартиру. Сама розумієш, тут ти тепер залишитися не можеш.
— А чому це вона не може? — спокійно запитала Марія.
Багато чого вона передумала за кілька годин, відколи зустрілася з сином у центрі міста.
— Ну як же, чому? — нервово хихикнув Артем. — Це моя квартира, і після розлучення я приведу сюди Олю. Зараз вона живе з батьками, але у них там місця зовсім мало.
— Ось воно що! — злетіли вгору брови Марії. — Твоя квартира? А з чого це, синку? Квартира була і є моя, і я буду вирішувати, кому тут залишатися, а кому йти. Підеш ти, а не Рита і мій онук. Хочеш жити зі своєю Олею, скатертиною дорога! Живіть, але не тут.
— Мамо, ти з глузду з’їхала? Ти сина виганяєш, а чужу для тебе дівку в квартирі залишаєш.
— Я, по-моєму, тобі вдень сказала, щоб ти не сміяв про Риту так говорити. Вона мені не чужа, вона мені дочка. Вони з моїм онуком залишаться тут, і крапка! А ти можеш йти. Хоч зараз. Так, краще тобі піти зараз.
— Куди ж я зараз піду, мамо? По-перше, на вулиці ніч, по-друге, мені ніде жити.
— А ось це нас з Ритою вже не хвилює. Іди до своєї Олі, іди куди хочеш. Але навіть ночувати з сьогоднішнього вечора тут я тобі не дозволю. Ти зробив Риті боляче, їй неприємна твоя присутність.
Артем намагався заперечувати. Лаявся з матір’ю, кричав на Риту. Потім зі злістю кинув якісь речі в дорожню сумку і пішов. Коли двері за ним голосно зачинилися, Рита, з очима, повними сліз, подивилася на свекруху.
— Дякую, мамо.
— Та нема за що. Тобі дякую. Ти і онук, моя сім’я, точно така ж, як і Артем. Але син сам вибрав свій шлях, а вас на вулицю я виставити не дозволю. Ніколи не дозволю.
Артем з Ритою розлучився, тільки життя з Олею у нього теж не склалося. У плани його нової коханої зовсім не входило мотатися по квартирах. Вона розраховувала, що Артем поведе її до себе. Через пару місяців новим стосункам прийшов кінець.
Артем намагався повернутися додому, але мама його не пустила. Сказала, що нема чого Риті нерви мотати.
Спеціально для сайту Stories
