– Наталю, а ти достатньо продуктів купила? – о шостій ранку запитала телефоном Фаїна Григорівна.
– Що? Яких продуктів? Ви про що? Дзвінок пролунав несподівано.
Ми з чоловіком і дітьми вчора пізно приїхали на дачу. Поки розібрали всі сумки, поки поїли й помилися, було вже дуже пізно. Тому зараз цей дзвінок свекрухи був як грім серед ясного неба.
– Господи, ну хто там? – сонно пробурчав Славік, перевертаючись у ліжку.
– Твоя мама. Фаїно Григорівно, я не зрозуміла запитання, – промовила я в слухавку. Мені теж не дуже подобалося, що свекруха розбудила мене ні світ ні зоря.
– І чого ти не зрозуміла? Я запитала – ти достатньо продуктів купила? Ювілей – це не жарти. Потрібно відсвяткувати як слід, – віщала бадьорим голосом мати чоловіка.
Видно було, що, на відміну від нас, вона прокинулася давно.
– Ми вже відсвяткували як слід, якщо ви про це. Смію вам нагадати, що два дні тому Славік збирав увесь свій колектив і друзів у ресторані. І вас запрошували, та тільки ви чомусь проігнорували наше запрошення, – я починала злитися.
Хотілося ще поспати, поніжитися. Адже в дітей уже почалися канікули, а в нас із чоловіком – невелика відпустка. Ми й приїхали сюди, на нашу нову дачу, яку так вдало придбали два місяці тому, саме для цього. Відпочити після гучного ювілею чоловіка – йому виповнилося днями тридцять п’ять. Розслабитися на природі подалі від неспокійного міста і вічно метушливих людей.
– Те, що ви там гуляли з чужими людьми, не рахується. Потрібно відзначити з рідними. З тими, хто любить Славіка, хто пам’ятає його малюком і щиро побажає йому добра і здоров’я.
Ідея про те, щоб зібрати всю свою численну рідню на якесь свято, у Фаїни Григорівни сформувалася вже давно. Але якщо до цього вона лише витала в повітрі, не маючи чітких контурів і меж, то з наближенням дня народження сина сформувалася в план дій.
– Так, Славо, потрібно покликати всю нашу рідню і гідно відзначити твій ювілей, – почала свекруха ще місяці за два до святкової дати.
– Ой, мамо, ні! Звільни мене. Не хочу я. Колег і друзів покличу, і добре. Я половину з тих людей, про яких ти говориш, навіть не пам’ятаю, а ти хочеш, щоб я запрошував їх до себе на день народження. Навіщо? Нам навіть поговорити буде ні про що, – намагався він відмовити матір від цієї ідеї.
А тепер ось з’ясовувалося, що вона, як і раніше, плекає свою мрію.
– Ви відзначили, а я ні! Я що, не можу за свого сина келих підняти? Сказати йому хороші добрі слова в урочистій обстановці. Те, що я в ресторан не пішла, це мій вибір. Я там не знаю нікого, ви ж одну молодь запрошували, ну і що я там робила б, серед галасу й гамору?
– Хочете сказати синові добрі слова й побажання, приїжджайте. Ми шашлики сьогодні зібралися посмажити. І продуктів нам вистачить, не турбуйтеся, – я вирішила, що моя місія виконана і зібралася відключитися.
– А рідню свою в себе збирайте!
Але свекруха все-таки вставила кілька фраз, на які мені варто було б звернути увагу. Тоді б я зрозуміла, що вона має на увазі. Але мені дуже хотілося спати.
– Так, я приїду обов’язково. І продуктів ще з собою прихоплю. Та й напоїв теж. Краще все-таки підстрахуватися.
Вона нарешті відключилася, а я спокійно лягла досипати. Якби я знала, який сюрприз нам приготувала мати Слави, то тієї самої миті зібрала б дітей, розбудила чоловіка і поїхала назад, у місто.
А Фаїна Григорівна в цей час зателефонувала своїй рідній сестрі Лідії.
– Лідо, ну що ви там, зібралися до Славка? Ну і добре. А хто ще з вами приїде?
– Ну, як я вчора й казала, ми з Анатолієм, Степан із дружиною Люською, онуки наші. На другій машині будуть дочка із зятем і дітьми. І вони ж захоплять куму мою Тетяну. А потім пізніше, як звільняться, під’їдуть і Петро з Вірою . У них же господарство, поки впораються, поки всіх нагодують. Їм тільки адресу потрібно буде телефоном повідомити, а то вони не знають, у якому районі у вас дача.
– Добре, я їм пізніше зателефоную, все поясню, як добиратися. Ти мені краще скажи, ви напої купили? Ну, добре. Та й закуски теж треба підкупити. Усе-таки, сюрпризом їдете. Раптом у Наталки і Славіка мало частувань буде.
– Добре, що-небудь купимо, не переживай. За нами не заіржавіє.
– І за мною не забудьте заїхати! – наказала вона під кінець.
– Звичайно, куди ж ми без тебе, Фаєчко! Нас без тебе туди й не пустять, я так підозрюю.
Ранок був чудовим. Світило сонечко, співали пташки. Чоловік із дітьми встановлювали надувний басейн, а я, нагодувавши всіх ситним сніданком, вирішила трохи позасмагати. Давно вже мріяла ось так полежати на сонечку, ні про що не думаючи.
“Як добре, що чоловік умовив мене купити цю дачу. Але ж я спочатку була проти. А тут така краса!” – думала я, ніжачись під ласкавими променями сонця.
Це був великий капітальний будинок на ділянці, де росла полуниця, було кілька кущів малини та смородини. Крім них, було висаджено кілька фруктових дерев, які обіцяли в недалекому майбутньому гідний урожай. Територія була доглянутою і затишною. Була присутня тут невиличка лазня ,а також альтанка, в якій можна було посидіти з чаєм або чимось міцнішим.
“Довелося влізти в борги, взяти кредит, але воно того варте. Он як радіють діти! Та й нам із чоловіком тут затишно і добре”.
Раптом я почула, як біля воріт хтось наполегливо сигналить.
– Славко, подивися. Це, напевно, Фаїна Григорівна на таксі приїхала. Вона ж обіцяла мені зранку, що прибуде тебе вітати, – сказала я чоловікові.
Але яким же було наше здивування, коли за воротами ми побачили дві машини, під зав’язку набиті численними гостями.
Вони почали вивантажуватися з шумом і гамором, вітаючи мене і розгубленого Славу.
– Вітаю, люба Наталю! Як давно ми тебе не бачили! – обіймали мене по черзі родичі чоловіка, які виходили з машин.
Деяких я бачила вперше. Інших кілька разів, але імен не пам’ятала. Від мене всі гості по ланцюжку переходили до Слави, якого теж цілували і голосно примовляли:
– Зі святом тебе, Славіку, з ювілеєм! Ось і ми дісталися до тебе, щоб привітати.
Останньою з машини вийшла свекруха. Вона відводила очі і робила вигляд, що не розуміє мого і Славиного обурення.
– Ось, проходьте сюди. Не соромтеся, мої хороші. Дивіться, який будинок мій син купив, який тут двір, як тут затишно. Розташовуйтеся, будьте як удома, – командувала Фаїна Григорівна.
Численний натовп гостей тягнув за собою баули з харчами, які вони стали розпаковувати прямо на столі в альтанці. Родичі галасливо перемовлялися між собою, обговорюючи новини та своїх знайомих і рідних, яким не пощастило сюди потрапити.
– Фаїно Григорівно, а що відбувається? – запитала я свекруху, схопивши її за рукав і буквально силою потягнувши за кущі, що щільною стіною росли навколо альтанки. – Тільки не кажіть мені, що вони самі!
– Наталю, ну що ти! Навіщо ти так поводишся? Свято ж, у сина день народження. Ось я і запросила всіх відсвяткувати. Що ж у цьому поганого? Вони рідня!
– Так і запрошували б до себе додому! Ми відпочивати приїхали, а не ваш натовп зустрічати! – я ледве стримувалася.
Від умиротворення, яке я відчувала лише десять хвилин тому, ніжачись на шезлонгу, не залишилося й сліду.
– Припини! Не ганьби мене перед рідними! Та й, зрештою, це не тільки твій дім, а й мого сина. А тому будь ласкавв, потерпи нас трохи. І посміхайся, посміхайся!
Вона розвернулася і демонстративно пішла від мене геть. Зробивши кілька глибоких вдихів і видихів, я теж вийшла до гостей.
Картина була барвистою. Одні накривали в моїй альтанці стіл, інші спілкувалися з дітьми, яким привезли стільки солодких гостинців, наче це був Новий рік. Діти верещали й реготали.
“Знову в Марійки алергія почнеться”, – втомлено подумала я.
Славко розпалював мангал. А куди діватися – гості надворі, потрібно м’ясо готувати. Я бачила, що він теж у шоці, але сваритися зі своїми рідними, а тим паче з мамою, судячи з усього, не збирався.
Незабаром під’їхала ще одна машина – прибули довгоочікувані дядько Петро з тіткою Вірою. Гучні вигуки, обійми, жарти і сміх послідували за цією подією. Раділи всі, крім нас із чоловіком.
Гості сиділи за столом уже п’яту годину. Додому ніхто їхати не збирався. Усім було дуже весело.
Мені довелося натякнути всім присутнім, що ми не маємо наміру залишати в нашому будинку когось на ніч. Гості виявилися недурними – натяк зрозуміли.
А ось реакція Фаїни Григорівни була недвозначною. Вона висловила мені й чоловікові, що рідню можна було й ночувати залишити, щоб наступного дня витопити лазню. Виявляється, свекруха їм усім пообіцяла лазню з віничком.
– Мамо, додому! Усі нехай їдуть додому, – твердо сказав Славко.
– Ну тоді я теж поїду! – демонстративно видала вона.
Я підійшла до свекрухи перш, ніж вона встигла сісти в машину:
– Ви знаєте, Фаїно Григорівно, а в мене теж дуже багато рідні. Уявляєте? І я теж їх усіх дуже давно не бачила. Так от, я тут сьогодні вирішила, що запрошу їх до вас у гості на якесь свято! Усіх! Сюрпризом! Яке там у нас найближче свято? Як вам ідейка? – запитала я в неї.
– Ну, знаєш, це вже ні в які ворота! – злобно відповіла вона мені, розуміючи, що зараз я просто відповідаю їй “добрим словом” на її витівку.
Фаїна Григорівна сіла в машину і надмірно голосно грюкнула дверцятами у мене перед носом.
Звичайно ж, мені і в голову не прийде поводитися так, як вона. Просто дуже вже хотілося сказати своїй улюбленій свекрусі кілька лагідних слів, щоб вона задумалася над своєю поведінкою. Хоча, про що я? Це зовсім не про неї…
