Робочий тиждень видався надзвичайно напруженим. Мало того, що Оксана відпрацювала свої повні зміни, так ще й довелося вийти на чергування замість хворого колеги.
На жаль, щороку з настанням осені кількість пацієнтів із застудними захворюваннями стабільно збільшується. Оксана – лікар у міській поліклініці, і до неї завжди записується величезна кількість людей, оскільки вона любить свою роботу і дійсно горить бажанням допомогти кожному хворому.
Нарешті настала п’ятниця. Закінчивши зміну, Оксана зрозуміла, що у неї немає сил навіть на те, щоб сходити в магазин – доведеться знову замовляти доставку. А що, дуже зручно для таких зайнятих людей, як вона.
Звичайно, їжа, приготована власноруч, набагато корисніша, але іноді можна дати собі відпочинок. Оксана в свої тридцять п’ять вже давно в розлученні, живе в квартирі одна з двома дітьми – шкодливими хлопчиками-погодками.
Добре, що бабуся забрала їх до себе на вихідні. Вона розуміє, що її дочка займається важливою справою і хоча б іноді потребує повної тиші і спокою.
Оксана зі спокійною совістю перекусила доставленою додому їжею і ледве дійшла до ліжка, щоб зануритися в довгоочікуваний сон. Так вийшло, що за весь тиждень їй вдавалося поспати не більше чотирьох годин на день.
Тільки Оксана почала занурюватися в сон, як до неї з вулиці чітко долинув гучний голос.
Говорила жінка. З незадоволеного і роздратованого тону Оксана зрозуміла, що у тієї щось сталося, і вона на когось лається. Подивилася на годинник: 21:15. Начебто за законом шуміти ще можна. Довелося вставати і йти закривати кватирку.
Стало тихіше, але не набагато. Оксана повернулася в ліжко і зробила чергову спробу заснути.
– Ти взагалі розумієш, з ким зв’язався? – не вгамовувалася жінка за вікном. – Я на тебе в податкову нацькую, ти зрозумів? Я тебе по світу пущу!
Далі послідувала добірна нецензурна лайка.
«Тільки цього не вистачало, – втомлено подумала Оксана. – Ну чому наша лавочка вічно приваблює всяких сумнівних елементів!»
Справа в тому, що будинок Оксани розташований буквально в двох хвилинах ходьби від метро, і основна дорога, що веде до магазинів та інших важливих місць, проходить якраз повз нього. І обов’язково хтось зупиниться на лавочці біля її під’їзду.
Добре, якщо це буде жінка, яка вирішила перепочити по дорозі з магазину, або студенти з коледжу, розташованого неподалік, які влаштували під вікнами Оксани невеликий перекус. А ще на лавочці часто сидять закохані парочки, кур’єри, собачники – загалом, всі, хто проходить повз.
Місцеві бабусі навіть не мріють посидіти на рідній лавочці – там практично завжди зайнято. Іноді доводиться викликати поліцію, але Оксана з досвіду знає, що на шум до одинадцятої години вечора правоохоронці ніколи не виїжджають. Тож доводиться або терпіти, або самостійно ганяти непроханих гостей.
Оксана так добре чує і бачить, що відбувається на лавочці, тому що живе на першому поверсі.
Вона підійшла до вікна і спробувала розгледіти, кого ж принесла нелегка доля цього разу. На вулиці було темно, та ще й йшов неприємний осінній дощ, який не можна назвати проливним, але він такий холодний, що відразу пробирає до кісток.
На лавочці сиділа молода жінка і розмовляла по мобільному. Хоча ні, не розмовляла – а мало не кричала. І це тривало вже хвилин десять, не менше. Потім Оксана побачила поруч з жінкою хлопчика років п’яти. Він сидів, крутячи головою на всі боки і бадьоро бовтаючи ногами.
Оксана сама мама, і їй стало трохи по собі. Як така маленька дитина сидить на мокрій лавці, та ще й під дощем? А поруч, напевно, мама, але вона більше зайнята з’ясуванням стосунків по телефону, ніж хлопчиком, що сидить поруч.
Тут хтось закричав з будинку з верхнього поверху:
– Зараз я тобі на голову відро виллю! Досить кричати! Не у себе вдома!
Жінка підняла голову, подивилася на вікно. Хлопчик став щось говорити мамі, але вона тільки відсмикнула руку і продовжила розмову по телефону.
Оксана не знала, що робити. Вона просто дивилася з вікна, що ж буде далі. Тим часом її сусід, мабуть, вирішив втілити погрозу в життя. Тому що на жінку на лавочці зверху почало щось виливатися.
Вона скрикнула, вимкнула телефон, схопила дитину і відскочила від лавочки. Навряд чи на них потрапило багато води, тому що в темряві, та ще й з верхнього поверху будинку, потрапити в лавочку вкрай важко.
Але це було несподівано, і від цього страшно.
Хлопчик заплакав. Жінка притиснула його до себе. Потім встала, з обуренням штовхнула лавку ногою і, присівши навпочіпки поруч з хлопчиком, почала… плакати. Спочатку тихо. Потім сильніше. А ще через пару хвилин у неї буквально почалася істерика. Дитина теж продовжувала плакати.
Тут вже Оксана не витримала. Вона накинула куртку і вибігла на вулицю. Відкрила двері під’їзду і сказала жінці:
– Вибачте, вам допомога потрібна?
– Га? – не зрозуміла жінка. – Що ви хочете від мене? Відчепіться…
– Я питаю, чи потрібна вам допомога. На вулиці холодно, а ви з дитиною. Знаєте, мені на вас начхати, але дитину шкода. Вам би піти в тепле місце, зігрітися. Не дай Бог, хлопчик захворіє.
Тим часом хлопчик перестав плакати і з цікавістю подивився на незнайому тітку.
Жінка несподівано сумно посміхнулася і сказала:
– Та нам нікуди йти. Ось, намагаюся з його батьком домовитися, – вона кивнула на хлопчика. – А той уперся, мерзотник. Але нічого, я у нього все відсуджу! Він у мене ще потанцює! – і вона мало не почала знову лаятися.
Оксана зупинила її:
– Мені нецікаво слухати про ваші проблеми. Повторюю, дитину слід відвести в тепле місце. Вам є куди піти?
– Якби ж… У мене тільки брат, але він живе в сусідній області…
Оксана кілька миттєвостей стояла в нерішучості, а потім раптом сказала:
– Знаєте що, йдіть поки до мене. Хоча б зігрієтеся, а там буде видно.
Сказала і сама злякалася власної сміливості. Як можна запрошувати до будинку незнайомих людей? Хто знає, що у них на думці? Але потім подумала, що вона і не з таких ситуацій виплутувалася, а зараз її обов’язок допомогти явно замерзлій дитині. Якщо щось здасться підозрілим, вона негайно викличе поліцію.
Жінка здивовано дивилася на Оксану і не говорила ні слова. Потім хлопчик голосно чхнув. Вона важко зітхнула і сказала Оксані:
– Так, нам би зігрітися, правда, не завадило. Дякую.
Оксана відчинила вхідні двері і запросила жінку з дитиною увійти. Коли вони увійшли в квартиру і почали роззуватися, у хлопчика виявилися повністю мокрі ноги. Оксана похитала головою:
– Так і захворіти недовго. Знімай все мокре. Я тобі зараз сухий одяг принесу. У мене якраз двоє хлопчаків і купа одягу, який їм уже малий.
Потім звернулася до жінки:
– І тобі теж принесу щось. А потім вип’ємо чаю, і ти мені все розповіси. У мене залишилася пара шматочків піци, кур’єр приносив недавно. Я вам їх підігрію в мікрохвильовці.
Так і зробили. Підкріпившись чаєм з піцою, і хлопчик, і жінка стали веселішими. Оксана дізналася, що це мати і син. Хлопчику шість років, звуть його Сергієм. А маму звуть Влада. І вони опинилися на вулиці, тому що їхній тато вигнав з дому. Це все розповів Оксані Сергій. Вона погладила його по голові і дозволила подивитися кімнату хлопчиків, тільки з умовою, що він там нічого не буде ламати.
Сергій клятвено пообіцяв і з веселим криком помчав вивчати іграшки.
А у Влади задзвонив телефон.
– Ну, нарешті! Я така рада, що ти передзвонив. У нас тут таке. Петро нас вигнав, уявляєш? Зовсім з глузду з’їхав. Так. Так. Прямо на вулицю, уявляєш? І картки мені всі заблокував. Ось же козел! Ми з Сергієм під дощем пару годин провели. Але тепер ми в теплі, ти не хвилюйся. Нас одна добра жінка прихистила. Так… І не кажи… Світ не без добрих людей. Добре. Чекаємо на тебе! Яка адреса? – це вона вже звернулася до Оксани.
Та продиктувала адресу. Влада повідомила її своєму співрозмовнику і відключилася.
– Це мій брат. Я відразу почала до нього дзвонити, але у нього був відключений телефон. Можна ми ще трохи побудемо у тебе? Брат вже виїхав, але йому майже двісті кілометрів їхати…
– Так, звичайно, – відповіла Оксана, а сама подумала, що про сон сьогодні, мабуть, доведеться забути. – Може, ти поки розповіси, що ж у вас сталося?
Влада махнула рукою. І почала розповідь. Вона з братом виховувалася в дитячому будинку, оскільки їхні батьки пішли з життя, коли вони були маленькими.
Брат Коля всього на пару років її старший, але він завжди її захищав, як рідний батько. Після дитячого будинку їм дали квартиру. Вони отримували освіту і паралельно працювали. Коля став займатися бізнесом. А Влада підробляла офіціанткою в кафе. Там вона і зустріла Петра. Він був на десять років її старший і представився крутим бізнесменом з Києва.
Влада закохалася в нього без пам’яті. Навіть університет кинула, і все на прохання Петра. Вони одружилися, незважаючи на застереження з боку брата, але вона тоді, дурепа, його не послухала. Ось так і вийшло, що Влада опинилася під Києвом у величезному особняку. Петро всіляко її балував і виконував будь-які забаганки, тільки не дозволяв працювати.
Він давав користуватися своїми кредитками, але всі витрати були йому відомі. Влада запізно зрозуміла, що опинилася в золотій клітці. Вона хотіла від нього піти, але народився Сергій.
Спочатку все йшло добре. Та ось тільки чоловік завів собі коханку, а та захотіла стати його законною дружиною. Ось і почала його підбурювати. Дійшло до того, що Петро заявив Владі, що він з нею розлучається, але сина залишає собі, а вона отримує хороші «відступні». А якщо заперечуватиме, то й Сергія більше ніколи не побачить і не отримає ні копійки грошей. Його адвокати вже подбають про це.
Влада не захотіла розлучатися з рідною дитиною. Стосунки між подружжям загострилися до того, що сьогодні Петро вигнав їх на вулицю. І заблокував її кредитки. Так вони опинилися в осінній вечір без копійки грошей. Якось вони вмовили водія автобуса довезти їх безкоштовно до міста. Ось так вони і опинилися біля метро, біля будинку Оксани.
Весь цей час Влада намагалася додзвонитися до брата, але у неї не виходило. У підсумку вони сіли на найближчу лавку, і вона в розпачі зателефонувала чоловікові і вирішила висловити йому все, що про нього думає.
– Вибач, що голосила на весь двір. Просто він мене так розлютив! Хіба можна власну дитину на вулицю виганяти, щоб залякати матір? Як це називається?
Оксана співчутливо кивала. Коли вона розлучалася з чоловіком, обійшлося, звичайно, без таких історій, але крові тоді він попив її знатно. Потім півроку на заспокійливих сиділа.
Вони ще багато базікали, а коли вирішили перевірити, як там Сергій, виявили, що він заснув прямо на килимі в дитячій кімнаті. Так вимотався, бідолаха. Вони не стали його турбувати, тільки накрили зверху ковдрою.
Незабаром приїхав Коля. Він був дуже розлючений. Сказав, що найме адвоката, але його сестра і племінник більше не будуть страждати від витівок цього морального виро дка.
Він обережно переніс Сергія в машину і поклав на заднє сидіння, а той навіть не прокинувся. Оксана дала йому в дорогу плед, а потім згадала і принесла їхні мокрі речі в пакеті. Влада хотіла переодягнутися, але та махнула рукою, мовляв, не треба, залиште собі.
Коля довго дякував Оксані і все хотів дати їй гроші. Але та навідріз відмовилася.
Наостанок він подивився їй прямо в очі і сказав, що у неї золоте серце. Влада теж довго дякувала Оксані, а потім вже біля машини, коли та вийшла їх проводжати, прошепотіла їй:
– Здається, ти сподобалася моєму братові. Він на тебе так дивиться, – вона хитро посміхнулася.
Оксана трохи зніяковіла. Ну, скаже теж! Хоча, треба визнати, Коля їй теж дуже сподобався. Про всяк випадок, Оксана і Влада обмінялися телефонами.
Коли машина Колі зникла за рогом будинку, Оксана повернулася додому. Тільки зараз вона зрозуміла, що буквально втрачає свідомість від втоми. Вона дісталася до ліжка і занурилася в глибокий сон.
Наступного дня вона прокинулася від гучного дзвінка в двері. Подивилася на годинник. Ох ти ж! Вже полудень. Ось вона поспала, так поспала! Пішла відкривати… А там кур’єр! Приніс величезний букет троянд.
Оксана подумала, що це якась помилка, і кур’єр помилився адресою, але в букеті була записка: «Дівчині із золотим серцем. Від Колі».
Ні, не помилка. Оксана прийняла квіти і пішла вибирати для них найкрасивішу вазу.
Хто знає, може вони ще зустрінуться.
Спеціально для сайту Stories
