Кирило вийшов із РАЦСу і зітхнув на повні груди: нарешті! Вільний!
Його, тепер уже колишня дружина, цокаючи підборами, підбігла до чоловіка, який чекав на неї, і демонстративно поцілувала його, помахавши свідоцтвом про розлучення. Кирило посміхнувся. “Вічно у Алли все напоказ!”
Алла кинула переможний погляд на Кирила і, підхопивши під руку нового коханого, почала віддалятися від будівлі РАЦСу.
Кирило знову посміхнувся і подивився по сторонах, розмірковуючи, як відзначити розлучення. Його погляд привернула дівчина, яка виходила з дверей того ж РАЦСу. Було видно, що вона дуже засмучена і ось-ось розплачеться.
Вона спустилася по сходах і тут помітила пару, що віддалялася. Сльози беззвучним потоком хлинули з її очей. Кирило, який вже попрямував до своєї машини, зупинився.
Лаючи себе за те, що лізе не в свою справу, попрямував до дівчини.
– З вами все гаразд? Можу вам допомогти?
– Н-ні… Не варто! – схлипнула дівчина, але Кирило вже твердо вирішив їй допомогти.
– Мене Кирило звати, а вас? – дівчина мовчала.
– Ви сьогодні розлучилися? – тиша.
– Це ваш чоловік там? – Кирило махнув у бік парочки. Знову ні звуку.
– Він з моєю колишньою дружиною йде, – дівчина підвела на нього свої величезні очі. Від сліз і переживань вони були темно-синього кольору. Кирилу навіть здалося, що він починає занурюватися в них, як у вир.
– Надя. Надія, – швидко виправилася дівчина, – а ви теж сьогодні розлучилися?
– Так, – просто відповів Кирило.
– Ну і як?
– Що “як”?
– Як ви себе почуваєте?
– Добре, – Кирило не розумів, до чого вона хилить.
– Чому?
– Ну. .. у нас давно все до цього йшло… І ось, ми обоє отримали те, що хотіли…
-Ви її не любите?
Кирило вже хотів відповісти, що такі питання між сторонніми людьми недоречні, але погляд дівчини його зупинив. У цьому погляді читалося стільки болю і надії, що хтось розділить її горе….
-Ні, вже не люблю, – відповів він, і з очей Надії знову полилися сльози.
-Знаєте що? А давайте разом десь відзначимо наші розлучення! – несподівано для себе запропонував Кирило.
-Як це “відзначимо”? – Надя з подивом дивилася на нього.
-А так! Ми з вами, так би мовити, друзі по нещастю. Чому б нам не об’єднатися?
-Але ви ж сказали, що не кохали свою дружину?
-Я її зараз не кохаю, але колись же кохав! Ми з вами можемо поділитися переживаннями: я – минулими, ви – теперішніми. Кажуть, сторонній людині легше вилити душу…
Надія подивилася на нього довгим поглядом і… махнула рукою:
-А давайте!
-Ось і чудово! Знаю неподалік непоганий бар, йдемо? – Кирило весело зігнув руку в лікті, пропонуючи її дівчині.
-Виходить, що твій чоловік і моя дружина пішли від нас один до одного? – Кирило уважно подивився на свою нову знайому.
-Виходить, – Надія задумливо крутила в руках чарку, потім здригнулася і нахилилася в бік Кирила, – які козли! Правда?
-Не можу не погодитися! – кивнув Кирило. – Моя відразу ж, як тільки у нас почалися проблеми, почала шукати мені заміну.
-А я… Я так його кохала! Я була готова на все заради нього! А він… Він просто розтоптав мої почуття! Він навіть не приховував, що у нього є інша жінка! Ніби я… Ніби я – порожнє місце!
Ти знаєш, Кирило, – Надія була вже добряче напідпитку, – коли я сказала, що розлучаюся з ним, він дуже здивувався. Сказав, що такій амебі, як я, краще сидіти тихо і мовчати, бо якщо ми розлучимося, я більше нікому не буду потрібна!
А я вирішила: ну і нехай! Нехай я залишуся на все життя одна, зате не буду постійно приниженою зрадами і байдужістю чоловіка!
-Ось це ти права! – Кирило з захопленням подивився на дівчину. Він теж був уже веселий.
– Молодець! Ти все правильно зробила! А щодо самотності… Дурень твій колишній! Ти цілком симпатична дівчина і фігура у тебе вогонь… Ти ще вибирати будеш між чоловіками!
-Ага, – сумно кивнула Надія, – ти думаєш, я себе в дзеркало не бачила? Але дякую, звичайно!
-Та ти чого? – Кирилу хотілося довести свою правоту. – Ти просто до себе занадто критична! Або так віриш своєму колишньому, що не бачиш, як на тебе дивляться інші чоловіки!
-Кирило, перестань! Я розумію, що ти хочеш мене втішити… Але… Не варто!
-Та я не прагну тебе втішати! Навіщо мені це потрібно? – розлютився Кирило. І раптом йому в голову прийшла абсолютно божевільна думка, – а давай ми з тобою одружимося!
-У сенсі “одружимося”? – Надя спробувала сфокусувати на ньому свій погляд.
-У прямому! Нехай знають: вони не єдині і нам нічого не вартує знайти їм заміну!
-Але..
-Не переживай! Шлюб буде фіктивним, ми просто будемо робити вигляд, що у нас все чудово! Але! Як тільки ти або я знайдемо відповідного партнера – відразу ж розлучаємося! Добре?
-Добре! – ще не зовсім розуміючи, на що погоджується, відповіла Надія.
Коли наступного дня Кирило заїхав за нею, щоб поїхати в РАЦС, Надія не повірила своїм очам.
Вранці, згадуючи цю розмову, вона вирішила, що це просто балаканина, але… Ось він, Кирило, стоїть на її порозі і питає, чому вона не готова.
Вони тихо розписалися через місяц і Надія переїхала до свого нового чоловіка. Всупереч очікуванням, Кирило виявився спокійним і вихованим молодим чоловіком.
Він великодушно надав їй свою кімнату, переїхавши до вітальні. Він завжди стукав, коли хотів до неї увійти. Допомагав по господарству і навіть залишав їй на це господарство гроші.
Надія теж старалася. Як справжня дружина вона наводила порядок і затишок у домі, намагалася щоразу приготувати щось смачненьке, стежила за одягом чоловіка, щоб він завжди був чистим і випрасуваним, не лізла з розпитуваннями. З боку їхня сім’я здавалася ідеальною.
В гостях у друзів вони зображували закохану пару, чим дуже дратували своїх колишніх, які за іронією долі опинилися з ними в спільних компаніях.
-І чого твоему чоловікові не вистачало? – питання застало Надію зненацька. Вони вдвох сиділи біля телевізора. Кирило дивився спортивний канал, а Надя в’язала. – За інших обставин я б тебе носив на руках!
-Так, а що зараз заважає? – вирішила пожартувати дівчина.
-Дійсно, а що? – Кирило несподівано підхопився і, підхопивши Надю на руки, закружляв по кімнаті. Надя залилася веселим сміхом.
-Кирило! Досить! У мене голова вже крутиться! – все ще сміючись вигукнула Надя. Кирило відразу поставив її на підлогу. Зробивши крок у бік дивана, Надя раптом похитнулася і була змушена схопитися за хлопця.
За мить вона вже була в його обіймах, а його губи жадібно накрили її рот. Вона не пручалася. Занадто давно її ніхто не цілував. Занадто давно вона не відчувала себе коханою і бажаною. Але коли руки Кирила проникли під футболку, вона відсахнулася.
-Кирило, я все розумію… Але… може… . Ми не будемо використовувати один одного для цього?
Їй здалося, що минула вічність, поки вона почула відповідь:
-Можливо, ти права, але…Ти не подумай нічого такого! Ти і справді мені дуже подобаєшся! І якщо раптом… Повір мені, я глибоко тебе поважаю і не дозволю собі тебе використовувати!
Не кажучи ні слова, Надя втекла до своєї кімнати.
Цілий тиждень вона намагалася не дивитися на Кирила, хоч він і поводився як завжди, немов і не було того поцілунку. Але самій Надії цей поцілунок згадувався щовечора.
І цей спогад не давав їй спокою. Вперше в житті вона перестала думати про колишнього чоловіка. Її вже не цікавили питання про те, як йому живеться з новою дружиною. Вона вже не уявляла, як він приповзе до неї на колінах і почне благати її повернутися. Всі думки Надії крутилися навколо Кирила.
-Надю, може в кіно сходимо? – питання пролунало в суботу вдень, коли Надія мила після обіду посуд.
-Коли?
-Сьогодні…
-Але… Я хотіла на вечерю приготувати котлети. Ось… фарш виклала…
-Почекають твої котлети, – Кирило посміхнувся.
-Вони не можуть чекати, інакше нам вечеряти буде нічим.
-Надю, ну ти чого така нудна? Тебе чоловік в кіно кличе, а ти про котлети думаєш! Невже ми не знайдемо, що поїсти?
-Добре, – посміхнулася Надія, – пішла одягатися!
Фільм був надзвичайно романтичним. Парочки навколо, не соромлячись, цілувалися. Наді було незручно, дивлячись на них, і, в той же час, її мучила заздрість.
Як би було класно, якби Кирило раптом теж вирішив її поцілувати! Немов читаючи її думки, молодий чоловік раптом обійняв її і, повернувши до себе її обличчя, почав її цілувати.
Після кіно Кирило повів її в ресторан, де вони неспішно повечеряли, потанцювали, поговорили на абстрактні теми.
Весь вечір чоловік не зводив з неї повних ніжності очей. Під його поглядом Надія збентежено опускала очі, але в душі вся тремтіла, передчуваючи щось незвичайне. Уже в таксі Кирило знову її поцілував. Так вони і їхали всю дорогу, не відриваючись одне від одного.
Вдома вони продовжили цілуватися. Відірвавшись від губ дружини, Кирило запитально подивився їй в очі. Вона зрозуміла його невисловлене запитання і кивнула. У наступну мить він підхопив її на руки і поніс у спальню.
Минуло півроку. Надія жила як у казці, насолоджуючись турботою і пристрастю чоловіка. На роботі вона з нетерпінням чекала зустрічі з ним, а вдома намагалася не відходити від нього ні на крок. Кирило відповідав їй взаємністю. Не було жодного дня, щоб він не подарував їй квіти, цукерки або приємну дрібничку.
Наближалася річниця їхнього сімейного життя. Надія раптом помітила, що чоловік все частіше став задумливим і спантеличеним.
«Невже все?» – злякалася вона. – «Невже він знайшов іншу? Ту, яка дійсно стане для нього рідною людиною?»
До хвилювань Надії додалася щоранкова нудота. Сильно хвилюючись, вона купила тест. Так і є! Вона чекає дитину! Що ж їй робити? Адже якщо вона скаже про це Кирилу, він, як порядна людина, не залишить її, але назавжди втратить надію на життя з КОХАНОЮ жінкою.
А Наді дуже не хотілося, щоб Кирило страждав. Вирішивши мовчати, жінка почала готуватися до річниці.
Кирило прийшов з величезним букетом троянд. Прийнявши квіти, Надія повела його до вітальні, де був накритий стіл для святкової вечері. Випивши по келиху, Кирило подивився Надії в очі і взяв її за руки.
“Почалося!” – подумала Надя і вирішила зібрати в собі всю мужність, щоб вислухати гірку правду.
-Надю! Ти знаєш, я довго думав над нашими стосунками… Я розумію, що ми дуже нестандартно почали… . Але як би там не було…
Останнім часом наші стосунки увійшли в зовсім інше русло, ніж на початку… І, зізнаюся чесно, мені це дуже подобається. Я зрозумію, якщо ти зі мною не погодишся, але все-таки скажу: за цей час я полюбив тебе. Ти саме та жінка, з якою я хотів би провести решту свого життя.
Тут Кирило вийшов з-за столу і опустився перед Надею на одне коліно. У його руках опинилася коробочка з чарівною обручкою всередині.
– Надю! Ти вийдеш за мене заміж? По-справжньому!
У Наді на очах з’явилися сльози.
-Ну звичайно! Якби ти знав, як я цього хотіла!
Вони обійнялися і довго цілувалися.
-Але… Як мені виходити за тебе заміж, якщо ми вже одружені? – раптом “дійшло” до Надії.
-Поїдемо у весільну подорож! – весело відповів Кирило. – У нас же з тобою не було медового місяця! А ще ми відразу ж приступимо до народження дітей! – Чоловік вже посміхався на весь рот, задоволений своїми планами.
-Ну, в цьому немає необхідності, – загадково посміхнулася йому у відповідь Надя.
-Як? Ти… Це правда? – Кирило дивився на дружину здивованими очима. Та лише опустила очі.
Спеціально для сайту Stories
