Я понуро тупала додому з окулярами, що з’їхали на ніс. На годиннику було близько шостої вечора, але я хотіла лише лягти на диван, увімкнути телевізор і за можливості заснути.
Я поверталася додому від сина, де зустріла лише невістку, яка з милою посмішкою на обличчі запропонувала їй ситний обід. Нічого особливого: борщ на перше, печена картопля і чай.
Син затримався на роботі, тому мені вдалося поговорити з невісткою. Однак у процесі розмови я дізналася, що всі страви на столі невістка зробила не своїми руками. Борщ із напівфабрикатів, картопля замовлена доставкою.
Ну хоча б чай сама заварювала! Мені такий підхід добряче зіпсував настрій. Це ж вона і онукові так готує, і синові. А чому? Вдома ж сидить. Важко, чи що, зайнятися домашньою кухнею? Це і смачніше, і корисніше.
Та й узагалі, жінка має хотіти приготувати своїм домашнім щось смачне, зроблене з душею. А тут… Наступного дня було прийнято рішення знову заскочити в гості до сина. Цього разу вже раніше.
Зранку, сходивши на ринок і купивши все необхідне, я вже прямувала в гості до невістки. Попивши чаю, я запропонувала приготувати на вечерю домашніх пиріжків, салат і картопляне пюре з котлетами.
Помітивши секундне замішання в очах невістки, я, втім, не отримала особливої відсічі. Наступні кілька годин ми провели на кухні за розмовами та готуванням. Невістка старалася, але деякі речі в неї виходили не дуже добре.
А ввечері із сином та онуком ми влаштували невеличке свято. Посиділи за столом, домовилися кудись сходити разом у майбутньому. День пройшов добре. Цього разу я додому їхала на таксі і в дуже гарному настрої.
Зранку, привівши себе до ладу, я задумалася. А що, якщо я вчора зробила щось зайве і насправді невістка зовсім не хотіла мене бачити? Може, в неї були свої плани на той день і готування зі мою в них не входило?
Виходить, я й синові висловила своє невдоволення, тож тепер він віддалиться ще більше, а слідом і онук перестане радіти моєму приходу. Ну навіщо тільки було влаштовувати цей урок кулінарії?
У чужий монастир зі своїм статутом не ходять! Так минув якийсь час. Домашня рутина забрала частину негативних думок, але осад, як то кажуть, залишився. Що ж, життя таке, всім не догодиш.
Але десь ближче до вечора задзвонив телефон. Це був син. Я, передчуваючи не найприємнішу розмову, вже була готова до звинувачень на свою адресу. Я поклала слухавку з усмішкою на обличчі. В очах стояли сльози радості.
Виявляється, не одна я така боягузка. Не варто боятися чогось нового, чи то готування, чи то сімейні стосунки. Від серця відлягло. Тепер потрібно сходити в магазин і прикупити що-небудь нове з одягу!
