– Ну і хороми, – однокурсниця Катя обійшла всі чотири кімнати. – А ти, виявляється, багата наречена.
Олена слабо опустилася в крісло.
– А ти навіщо прийшла? Начебто в деканаті знають, що я хвора була!
Катя плюхнулася на старий шкіряний диван. Він жалібно скрипнув. Олена скривилася. У будинку було багато старовинних речей, які її родина збирала десятиліттями.
– Ну? – поквапила вона Катю. Їй хотілося скоріше лягти, так було погано.
– Ну, – простягнула Катя .- Староста наш Костя попросив. Дізнався, що я живу недалеко. Ти ж знаєш, який він зануда. Просив дізнатися, чи потрібно тобі щось чи ні. Адже ти тепер зовсім одна залишилася. Правда, в такій квартирі, – з погано прихованою заздрістю відповіла Катя.
Олена насилу встала.
– Дякую, Катя, що завітала. А Кості скажи спасибі за турботу, мені нічого не треба.
Катя підвелася і неохоче пішла слідом за господинею до дверей. Але на порозі не втрималася:
– Я б у такій квартирці пожила. Вечірки б влаштовувала. Пощастило вам.
Олена без особливого інтересу запитала:
– Кому це, нам?
Катя вже на порозі випалила :
– Блаженним. Не від світу цього.
Олена зі словами :”- Усього найкращого”, зачинила двері.
Вона лягла, але рятівний сон не йшов. Скільки себе пам’ятає, тут вона прожила все життя з бабусею Антоніною. Бабуся була жінкою суворою. Олені з дитинства прищеплювалися правила етикету, французька, англійська, німецька мови обов’язково. Бабуся в будь-який момент могла заговорити будь-якою з них, і Олена була зобов’язана відповісти.
Батьків Олена не пам’ятала. Бабуся неохоче говорила про свою невдячну дочку, її вираз: “Вона народила тебе від якогось Олексія, який зрештою забрав її с собою в інше місто.”
Звідти через три роки прийшла погана звістка. Їх не стало. Подробиць Олені так і не розповіли. А їй і не треба було. Вона батьків не знала і особливого смутку не відчувала.
У їхній будинок заглядало мало людей. Кравчиня Зіна, яка шила одяг для бабусі з онукою. Лікар, вже немолодий Ілля Єгорович. Подруги бабусі, Єлизавета та Аркадія. І давній залицяльник бабусі, Петро Миколайович, у минулому відомий ювелір.
Ось серед цього оточення і росла Олена. Коли прийшов час іти до школи, вона злякалася.
Стільки крику і шуму вона ніколи не чула. Але потім звикла і адаптувалася жити в двох світах. Бабусиному і звичайному, який був за стінами старої квартири.
Біда прийшла несподівано. Бабуся, яка ніколи і нічого не купувала на вулиці у незнайомих людей, раптом купила гриби.
– Знаєш, проходила повз і погляд впав на них. Відразу згадався грибний супчик на дачі, який нам готувала Софія, наша кухарка. Ось вирішила приготувати.
Суп був дуже смачним, пах божественно. Олена не втрималася і з’їла другу порцію. Бабусі першій стало погано. Потім Олені. Зателефонували Іллі Єгоровичу, але телефон був вимкнений. Потім Олена дізналася, що він був на дачі.
Бабуся довго не дозволяла викликати швидку, стільки років вона довіряла тільки своєму лікарю. Але коли вона втратила свідомість, а у Олени пливли кола перед очима, вона насилу набрала заповітні цифри.
З останніх сил підійшла до дверей і встигла відкрити замки. Там на порозі її і знайшли.
Ну тепер все позаду, крім втрати рідної людини, і треба жити далі.
Ось тільки на що? На стипендію, хоч і підвищену, не проживеш. Адже крім їжі, є ще й квартира, за яку треба платити. Та й коли вона піде в інститут, велике питання.
Бути на волосині від того світу і повернутися до себе колишньої, на це потрібен час. І гроші.
Спочатку їй допоміг Петро Миколайович, який купив у неї кілька старовинних речей. Обдурив, правда, але Олена трохи піднялася.
Але проблема нікуди не поділася. Квартира вимагала занадто багато за зручності, як би Олена не економила.
І одного разу вона згадала, що їй розповідала бабуся. Що раніше це була комунальна квартира. Це потім її розселили і повністю віддали прадіду за заслуги перед Батьківщиною.
І Олена вирішила пустити мешканців. Їй самій вистачить її кімнати. А за трьох мешканців можна буде брати хорошу плату. Тільки потрібно знайти порядних і бажано жінок.
Вона виставила оголошення на сайті і стала чекати. Посипалися дзвінки. Але все було не те. То сім’ї з дітьми, то студентки, які хихикаючи в трубку, запитували, а можна гостей приводити.
Коли потік дзвінків стих, Олена вирішила звернутися в агентство. Там же все має бути організовано і людей з вулиці не порадять.
Але не дійшла. Коли вона йшла по вулиці, побачила молоду жінку з двома маленькими дітьми. П’ятирічна дівчинка гризла вівсяне печево, судячи з усього, не першої свіжості.
Маленький хлопчик лежав на колінах матері і тихо плакав. Сама ж жінка сиділа і голосно говорила по телефону.
– Михайле, ну чому ти так з нами? Діти голодні, про себе вже не кажу. У мене зникло молоко. Одумайся, куди нам іти. У мене немає таких знайомих, які пустять нас до себе.
Тим більше це твої друзі, а не мої. Нехай твоя Віра живе з нами, тільки виділи нам кімнату і ми вас не потурбуємо.
Як ні? Ми не будемо заважати. Михайле, не кидай трубку. Михайле, – і вона заридала.
Олена не змогла пройти повз. Серце стиснулося від цієї картини. Вона підійшла до жінки і тихо присіла поруч.
– Вибачте, але я мимоволі підслухала вашу розмову. Вам потрібна допомога? – запитала вона, подаючи жінці паперову серветку.
Та схлипнула:
– Не мені, а дітям. Нас чоловік вигнав з дому. Ночувати ніде, їсти нічого, грошей немає. Що робити, не розумію. Ще й молоко зникло ,- і вона знову заплакала.
Через годину, нагодовані діти спали, а Олена з Надією, так звали жінку, розмовляли.
– Я сиротою в дванадцять років залишилася. Батьки від зловживання міцного пішли засвіти . Жила в дитячому будинку. А як випустилася, повернулася в нашу квартиру.
Ну вона була в такому стані, жах. Я її відмила, але їй був потрібен ремонт. Капітальний. Мені порадили її продати і купити поменше. Наприклад, кімнату в малосімейці.
Ну, а що з мене було взяти з молодої, та дурної. Вірила всім. І залишилася на вулиці з сумою, на яку тільки ліжко купити, та на вулиці поставити.
Знайшла куточок за оголошенням у однієї старенької. Хороша бабуся була. Постійно говорила, що їй не гроші потрібні, а жива людина поруч. Може, і жила б з нею довго і щасливо, але тут приїхав її онук. Михайло.
Сам по собі він начебто непогана людина. Але слабкий. Особливо до жіночої статі. І начебто нічого звичайного. Не потвора, але й не красень.
Але як починає залицятися, очі горять, компліменти сиплються. А я що? Молода, з хлопцями жодного разу не цілувалася. Це, напевно, його і привабило.
Почали жити разом. Хоча мене його бабуся попереджала, що він перевертень. Це вона так людей з подвійним дном називала, – зареготала Надя.
– Але я ж була закохана. Ех, знати б, чим все це обернеться. Йому батьки колись двокімнатну квартиру подарували . Там і почали жити. Я відразу дізналася, що чекаю Марійку. Начебто і жили добре, він про нас дбав, забезпечував. А дев’ять місяців тому Семен народився.
І почалося. Ти мені набридла. Діти кричать голосно. Я не відразу зрозуміла, що у нього інша з’явилася. І мабуть ця Віра вирішила прибрати не тільки Михайла, але і квартиру. Як підсумок, він нас виставив.
Олена вислухала не рідкісну в наш час історію і сказала:
– Як бачиш, живу одна. Займайте поки одну кімнату і живіть. Потім щось придумаємо. А інші дві здамо.
Але нічого з цього не вийшло.
Наступним став Антон Михайлович. Його з дому вигнала дружина сина, який пішов внаслідок важкої недуги.
Вона обманом запропонувала старому чоловікові, щоб він про всяк випадок написав на неї дарчу. Обіцяла доглядати за ним до кінця. Але замість цього знову вийшла заміж, а старого виставила за двері.
Він оселився в під’їзді будинку, де жила Олена. Вона і забрала його до себе, після того, як мешканець з першого поверху тягнув його за комір на мороз.
Останню кімнату зайняв сліпий юнак на ім’я Павло. У того теж сталося так, що його опікун обчистивши його обманом до нитки, вигнав на вулицю.
Його Олена побачила, коли йшла до інституту. Четверо юнаків знущалися над Павлом.
– На, хліба, – говорив один. Павло йшов на голос, а веселун кидав сухарик іншому. У Павла тремтіли губи, але, мабуть, почуття голоду було сильнішим.
Тепер у Олени велика родина. Надя підробляє в магазині прибиральницею. Павло доглядає за дітьми. Кращої няньки не знайти. Він хоч і не бачить, але чудово чує. І вміє розповідати казки, які сам же і вигадує.
Антон Михайлович теж не сидить без діла. У молодості він був кухарем, тож із простих продуктів готує їм ресторанні страви.
Ось так Олена тепер і живе. І не шкодує ані краплі. Вона завжди знає, що її чекають. Вона відчинить двері, а назустріч їй виходить уся її знайдена випадкова родина.
Спеціально для сайту Stories
