Мій син закохався у сусідське дівчисько, коли йому було 17 років. Разом із Настею він навчався в одній школі, разом із нею вирішив вступати до університету. Їхня історія кохання завжди здавалася мені казковою. Настя – порядна і добра дівчина, має прекрасних батьків. Чого ще може бажати мати рідному сину?
Коли Настя та Паша поїхали на навчання до столиці, ми час від часу зустрічалися з нашими майбутніми сватами. Так, я була впевнена, що настане момент, коли Паша покличе Настю заміж та їхня казка заграє новими фарбами. Але я не думала, що це станеться так швидко.
Після літньої сесії діти повернулися додому та приголомшили новиною: Настя вагітна. Паша твердо вирішив переводитися на заочку та шукати роботу. Я дуже не хотіла, щоб мій син кидав навчання, але це його життя, тож ми з чоловіком ні на чому не наполягали.
Діти хотіли зіграти скромне весілля, в чому заручилися нашою підтримкою. Батьки Насті були не проти, і ми почали потихеньку готуватися до урочистостей. Час від часу я приходила в гості до сватів на чай, щоб обговорити деякі питання. Зазвичай я попереджала, що прийду, але того дня забігалася і забула.
Коли я підійшла до воріт Настіного дому, почула тривожну розмову її батьків. Мама Насті казала:
«А що буде, якщо Паша про все здогадається? Що ми робитимемо, якщо дитина народиться не схожою ні на Настю, ні на Пашу?»
Настін батько відповідав:
«Катю, ми не можемо зруйнувати їхнє життя. Вони чудова пара, а те, що сталося з Настею, просто помилка. Паша любить її всім серцем, все буде добре!»
Все таємне стає явним?
Цей діалог ввів мене у ступор. Але я здогадалася піти додому, поки мене не помітили. Вдома я не знала, що робити. Чоловіку розповідати боялася: хто знає, як би він відреагував. Говорити із сином було поганою ідеєю.
«Ранок вечора мудріший», – подумала я і пішла спати.
Весь наступний день мене мучили неспокійні думки. Я здогадувалась, що могло статися. Але мені треба було, щоб хтось сказав це точно, прямо. Довго чекати не довелося. Увечері в гості прийшла мати Насті. Як виявилося, вона бачила мене біля воріт того фатального дня.
Катя поклала на стіл конверт із великою сумою грошей і сказала:
«Олю, ти ж знаєш, як наші діти люблять одне одного. Ніхто з нас не хоче руйнувати їхнє майбутнє життя. Настя сама не до кінця розуміє, що сталося. Можливо, вона й не винна. Народить одного малюка, а за кілька років з’явиться другий».
Я, як і раніше, не все розуміла, тому запитала прямо:
«Вона вагітна не від мого сина?»
Катя глянула на мене багатозначно і кивнула. Все ясно. Мати моєї майбутньої невістки хоче заплатити за моє мовчання. Я подивилася на Катю і взяла гроші. І гріх на душу.
Так, мені довелося переступити через себе та своє сумління. Але хіба це не єдиний правильний вихід? Адже дитина ні в чому не винна. Гроші сватів допомогли нам влаштувати дітям гарне весілля.
А решта коштів пішла на ремонт у квартирі, куди переїдуть молоді. Раніше ми здавали її за копійки, а тепер вона буде на господарстві у Насті та Паші. Чоловікові довелося збрехати. Сказала, що гроші передав мій брат, який мешкає у США. Вирішив зробити такий щедрий подарунок своєму племіннику, внесок у майбутнє.
З того часу минуло вже 5 років. Настя встигла народити другу дитинку, і тепер ми виховуємо двох онуків. Я люблю їх однаково сильно і намагаюся не згадувати того злощасного дня. Паша з Настенькою живуть душа в душу. Значить, я вчинила правильно!