Голос свого колишнього чоловіка я не чула вже кілька років. Вчора він мені зателефонував, вибачився і покликав на свій 50-річний ювілей. Ми ще трохи поговорили, але розмова не клеїлася. Я ще запитала у Михайла, чи все в нього гаразд. Він відповів, що все добре.
Після того дзвінка я цілий вечір місця собі не знаходила. Зараз я працюю за кордоном, і їхати до колишнього чоловіка, який мені зрадив, це дивно. Син живе з батьком, тож я вирішила з’ясувати, в чому справа, зателефонувавши йому вранці.
Я довго не наважувалася виїхати на заробітки, ідею мені подала свекруха. Тоді нам туго жилося, тож я вирішила їхати. В Італії на заробітках я вже 16 років. Ми з чоловіком побралися зовсім молодими, мені було 19 років. Я тільки-но закінчила медучилище. Батьки, звісно, хотіли, щоб я продовжила навчання в університеті, але мені було не до того. Коли Мишко зробив мені пропозицію, я погодилася не роздумуючи.
Ми зіграли весілля у селі, зібралося багато гостей. Тільки моїй мамі зять не припав до душі, і на весіллі вона сама сиділа з похмурим обличчям. Не подобався їй мій обранець, і вона про це говорила. Ми з нею жили в місті в однокімнатній квартирі, тата не стало, коли мені було 5 років. Після весілля я залишилася жити у Михайла, у батьків був великий просторий будинок.
Тут я знайшла роботу медсестрою. За рік народила сина. Зі свекрухою мені дуже пощастило. Вона допомагала мені з сином, дозволила влаштувати окремий вхід у будинку, щоб нашій родині було комфортно. Тільки як не намагалася Любов Михайлівна, життя в нас не складалося. На все село ходили чутки про пригоди Михайла. Про те, що він мені зраджує, знали всі, окрім мене.
Михайло ходив до Віри кілька років. Про це я дізналася від тітки Ані, яка у справі зайшла до мене до медпункту. Раптом вона почала мене жаліти і белькотати, що Віра вже зруйнувала одну сім’ю. Я мовчала, бо жила у них на пташиних правах, переїхати не було куди з маленькою дитиною. Виявилося, що свекруха знала про роман свого сина, але також мовчала.
Одного разу вона покликала мене на серйозну розмову. Сказала, що Віра чекає від нього дитину, а Мишко не знає, як попросити у мене розлучення. У свекрухи і рішення було: вона сказала, що в Італії працює її сестра, їм там потрібна медсестра. Платять добре, робота не заважка.
Каже: “Ти не подумай нічого поганого. Я тебе дуже люблю, але я знаю свого сина. Їдь до Італії, не чутимеш пліток. Може, знайдеш там собі доброго чоловіка, а за сином твоїм я нагляну”.
У результаті, як і говорила свекруха, мій чоловік привів Віру до нас у хату. Мій син підріс, поїхав навчатися до міста. Потім одружився та з батьком майже перестав спілкуватися. А мені дзвонить часто. Про чоловіка я чути нічого не хотіла. Щоправда, дитина у них із Вірою так і не з’явилася.
А тепер мені дзвонить колишній, якого я всі ці роки намагалася забути. Вранці я зателефонувала до сина. Він сказав, що батько в лікарні, прогнози погані. Він запросив сина та мене на ювілей. А з Вірою вони розійшлися. Я розплакалася, коли син сказав мені:
“Мам, він хоче попрощатися”.
