– Ні, ну я не розумію, як так можна? Скажи мені, Ксеніє, куди котиться світ? Що з людьми відбувається? Вже все з ніг на голову перевернули.
Де ж таке бачено, щоб чоловік з маленькою дитиною сидів вдома, а жінка працювала і утримувала сім’ю?
Їй же ще сидіти і сидіти в декреті, а вона на роботу побігла! Зовсім у неї нічого материнського немає, раз таку крихітку на чоловіка кинула?
– А тобі що до того, Олю? Вони обоє батьки, їм видніше. Та й взагалі, яка різниця, хто з дитиною сидить? Якщо чоловік з немовлям справляється, то що ж поганого в цьому?
Я недавно по телевізору передачу дивилася, так там чоловічок замість домогосподарки вже кілька років сидить, а жінка працює. І не на простій роботі працює, а на вантажівці. Ну ця, як її там? Ну які далеко їздять, та довго вдома не бувають. З голови вилетіло!
Ксенія Миколаївна задумливо дивилася на сусідку, намагаючись згадати, ким працювала жінка на вантажівці .
– На вахті? Ось теж мені новина, жінка на вахті! Он їх скільки по вахтах микаються, а все тому, що інші зараз чоловіки! Жінки на собі все тягнуть ! Кажу ж, що світ з ніг на голову перевернувся! Адже відразу було відомо, що не пара вони, Нінка з Вітькою! Що з нього взяти, з сина пройдисвіта?
– Тобі хто сказав, що діти повинні за батьків відповідати? Розумний хлопчина Вітька, он, в школі працює. Та й батько його не дурень, просто слабкий. Ось, згадала! Вона далекобійник. У чоловічому колективі працює, а вантажівка у неї рожева.
Чи то начальство так розпорядилося, щоб вона виділялася, чи то колектив вирішив підбадьорити, щоб помітнішою була її машинка.
– Ой, та ну тебе! Скажи ти мені, яка потреба жінці за таку махину сідати? Чи чоловік у неї нікчемний, як Вітька?
Яка вона жіноча робота? Зварити, випрати, продати що-небудь, ну або порахувати. Кухарями жінки працюють, продавцями, бухгалтерами. А тут – чи то їй нічого робити, чи то з жиру біситься, чи то чоловік нікчемний.
– Та скажеш теж, сусідко! Хіба мало чоловіків на жіночих роботах працюють, а жінок на чоловічих? Ти Тетяну Лиховчук згадай! Як вона на своїй вантажівці завихрювала! Не кожен чоловік їй рівня був. Там проїжджала, куди чоловіки і сунутися боялися.
– Ну ти знайшла кого згадати! Тетяну! Вона і зараз на Газелі крутіше за будь-якого чоловіка ганяє А що там з твоєю на вантажівці?
– А що з нею? У неї брали інтерв’ю, так вона все розповіла, мовляв, так і так, з дитинства мріяла на великій машині працювати, та все не було часу. А потім вийшла заміж, діти народилися.
Сиділа вдома, каші дітям варила, та чоловікові борщі. І до того нудно їй було, хоч вовком вий. Зібралася з духом, та пішла вчитися на велику машину. І так їй це сподобалося, що пішла працювати потім.
Ніби як цілу фуру їй відразу дали. А потім знову народжувати зібралася. І з чоловіком разом вирішили, що вона народить, трохи вдома побуде, та на роботу назад піде, а він, чоловік, вдома сяде, каші варитиме дітям, та їй борщі. Ніби у неї, у жінки, зарплата вища, ніж у нього.
А потім їм це все так сподобалося, що вони вирішили, що так навіть краще. Йому подобається варити каші і сидіти з дітьми, а їй робота до душі. Обом стало добре, що все так вийшло.
– А люди що скажуть, Ксеніє? Адже це ганьба, чоловік замість кухарки! Ось ганьба! Я б свого зятя так відчитала за таке, що він миттю б цю дурницю з голови викинув!
– А їм що, з людьми жити хіба? Люди, вони ж такі… Хоч добре, хоч погано, все одно будуть пліткувати. Ще бабуся моя казала, мовляв, на людський рот хустку не накинеш.
А й накинеш, то ще більше брехатимуть. І про цю жінку пліткували, мовляв, ганьба такому чоловікові. Та тільки не слухають вони тих, кому до чужого життя справ багато. Живуть так, як їм добре. І правильно роблять.
– Та це добре, коли у великих містах, а у нас-то, Миколаївна, все на виду! Мені, коли онука сказала, мовляв, Ніна Павлівна з декрету вийшла, на свою ділянку прийшла, так я спочатку не повірила.
Куди їй іти, коли ось тільки від живота позбулася? Вже грішною справою про погане подумала, раптом що з немовлям? Так Марія запевнила мене, мовляв, добре все з дитиною, начебто чоловік її в декреті сидітиме.
Я потім у Віри запитала, мовляв, так і так, чи правда, що твоя донька на роботу вийшла. А вона посміхається і киває головою, мовляв, вийшла, а куди діватися?
Зять, мовляв, Вітюша, замість неї у відпустку пішов, буде няньчити сина, а Ніна працюватиме. Ооой, не по-людськи це, Ксеніє, не по-людськи.
Кажу ж, не той нині чоловік пішов. У мене он, онука на скільки старша за нашу лікарку, трьох народила, старша правнучка з дня на день мене прапрабабусею зробить, і з усіма сама сиділа, а чоловік зі шкіри геть ліз, але працював.
-Ти не суди, Олю. У кожній хатинці свої брязкальця. А твоя онука і без декретів не дуже-то на роботу рветься. Ти пам’ятаєш, коли ти молода була? Чи багато ми в цих декретах сиділи? Не до того було.
Вийшов термін, хочеш, не хочеш, а працювати йди. Я ось пам’ятаю, прабабуся моя, Царство їй небесне, за дітьми доглядала, та чоловік змінами працював.
А я годувати з роботи прибігала, годину нам давали на ту справу. І раді б ми були сидіти, та не до того було.
Оля, пожувавши губу, кивнула головою, мовляв, була справа, сусідко. Так нині ніби гроші платять за декрет, що їм не сидиться?
Ксенія Миколаївна, посміхнувшись, відповіла, мовляв, чи великі вони, ці гроші? Тобі, старій, пенсії не вистачає, а тут на сім’ю та дитину розтягни їх, ці гроші!
Ще трохи поговоривши, згадавши молодість, поміркувавши про те, що було і що стало, та в які часи було краще, дві сусідки, Оля та Ксенія, вже немолоді жінки, розійшлися по домівках. І кожна з них залишилася при своїй думці.
Адже ніби нічого такого страшного не сталося, а от бач! Така суперечка розгорілася, така тема для обговорення з’явилася, що тільки ледачий в цьому маленькому містечку не обговорював останні новини.
Вітька, син Павла Пархоменка, що два роки тому на педіатрі Нінці, доньці Вірочки та Павла Самойлових одружився, у декрет з малюком пішов, а сама Ніна на роботу побігла, не озираючись.
Мабуть, довів її Вітька, раз вона дитину грудну на чоловіка кинула і працювати побігла. Ну та що взяти з нього? Батько пройдисвіт, і син, мабуть, недалеко пішов.
Адже як люди добрі говорили, мовляв, не пара вони, Ніночка з Вітькою.
Вона – ну розумниця, яких світ не бачив. Тиха, скромна, старанна дівчина. У хорошій родині народилася дівчинка, в шанованій. Батько у Ніни в лісництві працює, а мама вихователька в дитячому садку. А Вітька – та що Вітька? Нечупара, яких ще пошукати. І не важливо, що батько у нього ветлікар.
Один він Вітьку тягнув, після того, як дружина раптово пішла з життя. Вітька в той час ще маленький був.
Павло, батько Віктора, тоді сильно почав прикладатися до чарки. Рідко коли був тверезий. Ну хоч тихий Павло був, не буйний, і то добре. Але вживав сильно.
Бувало, що і спав посеред дороги, люди добрі до дому під білі рученята доводили.
Про Вітю з дитинства говорили, мовляв, шило у нього в одному місці. Жодного дня без пригод. Та йому взагалі говорили, мовляв, і іспити завалиш, і по похилій підеш, як батько. Не будеш, ти Віктор, людиною.
А ось подивись, як хлопчина взявся за розум у восьмому класі, так і школу без трійок закінчив, і вступив безкоштовно до педагогічного. Давно він вирішив, вчителем фізкультури хочу стати.
Поки Вітя в педагогічному навчався, Ніна гризла граніт науки в медичному. Вона з дитинства мріяла лікарем бути, і не аби яким, а дитячим, педіатром.
І ось що цікаво: вони могли і не зустрітися, тому що у кожного з них була можливість податися в інші місця, та тільки кожен з них вирішив жити за принципом: де народився, там і став у нагоді.
Павло після навчання влаштувався на роботу в рідну школу, на подив усіх вчителів, а Ніна, приїхавши додому, прийшла на роботу в місцеву поліклініку.
З Ніною вони випадково зіткнулися. Начебто і маленьке містечко, а все одно, і компанії різні були, і школи теж. Якось не довелося їм до цього зустрітися.
А тут Вітя з хлопцями зі старших класів пішов комісію до проходити. Взагалі-то не його справа була йти в поліклініку, але той вчитель, який повинен був супроводжувати хлопців, зламав ногу.
Там, у поліклініці, він і познайомився з Ніною.
Ну а далі все закрутилося. Позустрічалися вони трохи, та вирішили одружитися. Ну а раз вирішили, значить, так тому і бути.
Відіграли весілля, незважаючи на пересуди людей, та стали жити собі потихеньку. Батьки їм трохи допомогли, на перший внесок по іпотеці грошей підкинули. І тато Віті осторонь не залишився, теж допоміг, ось і влізли молоді в кабалу.
Мріяли Ніна з Вітею, що ось розрахуються з боргом, а там і дітей народжувати можна.
Тільки через рік з невеликим після весілля Ніна дізналася, що чекає на дитину.
Несподівано звичайно, але все одно, щастя. Вирішили, що раз Бог дав їм це щастя, то їм точно гріх відмовлятися. А іпотека – та це справа поправна.
Тільки на ділі вийшло інакше. Допомога – не допомога навіть, а сльози. Ну куди її сунути, в які дірки? Підгузки купили, ще дещо для малюка, і все, немає її, допомоги цієї.
Зарплата у Віті теж невелика. Іпотеку заплатить, комуналку, продукти купить, і немає їх, грошей. А хочеться і того, і іншого, і прямо зараз.
На сімейній раді довго вирішували молоді, як бути, і що робити. З одного боку батьки допомагають, а з іншого – вони дорослі люди, і самі повинні вирішувати свої проблеми.
Ось і вирішили вони, що всім буде краще, якщо Ніна вийде на роботу, а Вітя піде в декретну відпустку. У неї, у Ніни, зарплата більша, ніж у Віті, тому це вигідніше.
Ох, як незадоволені були батьки і Ніни, і тато Віті бурчав, мовляв, що за нісенітниця? Хіба ти не чоловік, Вітька, що вдома сядеш, та жіночі справи робити станеш, і за спину жінки ховатися? Мовляв, не ганьбися, йди працюй.
Батьки Ніни теж були незадоволені. Ну що це за справи такі, коли молода мати на роботу біжить?
І друзі пліткували, і сусіди, і місцеві жителі теж дивувалися. Ніби як не прийнято таке, щоб батько в декреті сидів. Материнська це турбота.
А Вітя з Ніною по-іншому розсудили. Молока у Ніни хоч плач, а немає. І годин робочих у Віті мало. Тому і зарплата невелика. Раніше ,без дитини, вистачало, а з дитиною, та іпотекою, ну ніяк не виходить. У Ніни як не крути, а більше зарплата. Яка різниця, хто з пляшечки годувати дитину буде?
І плювати їм на пересуди. Плювати на плітки. Як там Ксенія Миколаївна сказала? На кожен рот не накинеш хустку? Та й не варто її накидати, бо і з-під хустки будуть пліткувати. Їхня це справа. Їхня сім’я. У кожній хатинці свої брязкальця.
Та й взагалі, яка різниця, хто з дитиною сидить? Якщо чоловік з немовлям справляється, то що ж поганого в цьому?
Спеціально для сайту Stories
