Вже десятий день народження я відзначала в далекій Італії одна, але діти не поспішали кликати мене додому

Я поїхала на заробітки не від гарного життя. Можна сказати, що мені довелося це зробити, щоб допомогти моїй сім’ї. Чоловіка не стало раптово, лікарі боролися до останнього, але недуга виявилася сильнішою.

На той момент я жила разом із двома синами в нашому домі. Спочатку ми якось справлялися, але потім старшенький одружився і переїхав до дружини, а молодший привів невістку додому. Дімі довелося несолодко, бо в будинку його дружини жили і її батьки, і бабуся з дідусем.

А Валік завжди скаржився на те, що наш будинок уже старий, ремонт би не заважало зробити. Ось саме він і запропонував мені поїхати на заробітки. Сказав, що має якісь зв’язки, мовляв, він мене влаштує. Я подумала, що це не така вже й погана ідея. І полетіла.

Думала, що повернуся за 2–3 роки. Але, як це зазвичай і буває, застрягла в чужій країні майже на 10 років. Я доглядала літню італійку і відправляла додому всі гроші. Діма з дружиною нарешті з’їхали від її батьків і взяли квартиру в кредит. Я допомагала їм із грошима. А Валік затіяв у будинку капітальний ремонт: на це теж йшло чимало коштів.

Раніше я не надто замислювалася про це, адже мені дуже хотілося допомогти своїм дітям. Але коли я зателефонувала їм нещодавно, щоб повідомити, що хочу повернутись додому, вони були не раді. Старший син сказав, що повертатися ще нікуди, мовляв, ремонт у розпалі. А молодший заявив, що без моєї допомоги він кредит за квартиру не погасить.

А мені просто хотілося додому. Наближалося моє 60-річчя, і я уявляла, як зберуться всі мої рідні та близькі. Я навіть встигла скласти зразкове меню та придумати святковий торт! Але після розмови із синами зрозуміла, що на мене на батьківщині ніхто не чекає. Дітям просто потрібні гроші, які я тут заробляю.

Тільки ось проблема в тому, що жінки, яку я доглядала всі ці роки, не стало. Я можу поїхати у гості до однієї зі своїх італійських подруг. Вона казала, що для мене знайдеться якась робота. Але що на мене чекає, я не знаю. Адже я не розраховувала на все це і думала, що просто вирушу назад до дітей.

Свій день народження я провела на самоті. Звичайно, сини та невістки дзвонили та вітали мене. Говорили, як цінують та люблять свою матір. По відеозв’язку я знову побачила свою 3-річну онучку, з якою ще жодного разу не зустрічалася у житті. Мені було так тужливо того дня.

Тепер я думаю, як вчинити. Мені більше не хочеться бути для своїх дітей кишенею із грошима. Але я переживаю, що якщо скажу їм, що більше не допомагатиму матеріально, вони почнуть мною маніпулювати. Я дуже боюся втратити контакт із онукою і мрію скоріше з нею побачитися.

You cannot copy content of this page