— Семен, з’їзди на дачу, — Свєта зателефонувала чоловікові з роботи, — там збирають гроші на нові стовпи для освітлення.
— Та провалилася б ця дача! — сердито вилаявся чоловік у слухавку.
— Я не маю поняття, кому там, що віддавати треба. З’їзди сама.
— Семен, я сьогодні не можу! У начальника ювілей, — сказала Свєта.
— Піду — вирішить, що не поважаю. Гроші віддаси, теплицю відкриєш, води з колонки натаскаєш. Все, давай, трудися на благо сім’ї!
Сім’я у Семена була велика: він, дружина Світлана, син і дочка. Правда, діти давно вже розлетілися з батьківського гнізда і самі завели сім’ї. Для них і намагалася завжди Світлана, пропадаючи весь вільний час на дачі, що розташовувалася на краю міста.
Семен дачу терпіти не міг. Він довго відмовляв дружину від цієї затії, але Світлана була непохитна.
— Який ти неприємний, Семен! — сказала вона йому. — Зовсім не думаєш ні про дітей, ні про онуків, ні про мене. Це ж така радість — їсти взимку власні соління-варення. Ніяких пестицидів, ніяких токсинів.
Найтоксичніший в саду — це ти! Хочеш позбавити мене можливості дихати чистим повітрям і насолоджуватися тишею.
— Господи! Та купуй ти свою дурну дачу! Але на мене не розраховуй! Я там горбатитися не маю наміру! — поставив крапку в цьому питанні чоловік.
З того часу минуло кілька років. Все, що робив Семен, так це відвозив дружину туди на машині і відвозив назад. Всі важкі роботи приїжджали робити син і зять, благо обидва були безвідмовними.
Але цього разу син і зять були зайняті, і довелося Свєті просити Семена.
— Гаразд, так і бути, але у вихідні ти їдеш туди на автобусі! — підбив підсумок чоловік і швидко, поки дружина не почала обурюватися, натиснув на відбій.
Світлана поверталася додому пізніше, ніж зазвичай. Вона вже передбачала незадоволене обличчя чоловіка через те, що замість відпочинку на дивані перед телевізором, йому довелося тягнутися на дачу, та ще й надриватися з відрами води.
Але сам винен: вона давно просила його купити насос і провести воду до будинку.
— Я краще тобі тачку куплю, на ній будеш воду возити, — відмахнувся тоді Семен, — з насосом кожен може води набрати. Тобі ж романтика потрібна була, ось тобі романтика. Дешево і сердито!
«Дивно, світла немає в квартирі», — здивувалася Світлана, підходячи до будинку. Семена вдома не було. Вона набрала його номер, але абонент був недоступний.
«Машина зламалася, чи що?» — промайнуло в голові. Але, поки Свєта переодягалася, чоловік повернувся. Вигляд у нього був цілком добродушний і навіть трохи загадковий.
— Ти чого такий щасливий? Дача згоріла? — спробувала пожартувати Свєта, розглядаючи Семена, не розуміючи, що так могло вплинути на його настрій, якщо не згоріла дача.
— Стоїть твоя дача, нікуди не поділася. Просто зрозумів, що там, дійсно, свіже повітря. І навіть є можливість для фізичного навантаження.
Семен задер рукав футболки і пограв тим місцем, де мав бути біцепс.
— Ось, м’язи навіть накачав, — він повернувся до дзеркала, милуючись собою.
— Дивний ти, Семен… — зітхнула Світлана, вкладаючись спати.
Семен ще довго плескався в душі.
У вихідні Семен був чисто поголений, підстрижений і одягнений з голочки, що дуже здивувало Світлану. Ще більше здивувало її те, що чоловік зібрався на дачу.
— Я там дещо недоробив, — бадьоро заявив він Світлані. — Поїду, дороблю.
— Оце так, а я? — здивувалася дружина.
— Взагалі-то, я збиралася грядки скопати, скоро посадки почнуться.
— Ось я і скопаю, заразом підкачаюся, — Семен точно не збирався брати Свєту з собою. — А ти відпочинь. Сходи з подружками в кафе, розважся.
— Семен, з тобою все гаразд? Ти не перегрівся, випадково, на першому весняному сонечку? — Свєта доторкнулася до його чола. — Начебто спеки немає.
— Все, я поїхав, довгі проводи — зайві сльози, — випалив чоловік і поспішно вискочив з дому.
Світлана подзвонила своїй подрузі в повній розгубленості. Та була швидка на допомогу, і через півгодини вже сиділа у неї на кухні зі звичною напівсолодкою мікстурою.
— Може, він тобі сюрприз хоче зробити? Флігель прибудувати або свердловину пробурити? А, може, всі грядки перекопає. Приїдеш, а там все готово — встигай тільки встромляти свої морквини-кабачки.
— Навіть не знаю, що й думати, — потягуючи рубінову рідину з келиха, розмірковувала Свєта.
— Його в гості-то не змусиш поголитися, про стрижку я взагалі не кажу, ходить, як лихо однооке, поки волосся друге око закривати не почнуть. А тут — навіть підкачатися вирішив.
— Слухай, у мене у ваших краях знайома недавно дачу купила, давай я її попрошу, щоб вона глянула одним оком, чим він займається?! — осінило подругу.
На тому й домовилися.
Семен повернувся пізно ввечері, задоволений. Від нього так і віяло загадковою діловитістю.
— Семен, ти мене лякаєш! Тобі так сподобалася наша дача, що ти готовий жити там? — дружина з підозрою обнюхала його, чи не взяв він чогось на груди.
— Чого ти мене нюхаєш? — образився Семен.
— Я за кермом, взагалі-то! Завтра знову поїду, ще не все доробив.
— Я з тобою! — підстрибнула Світлана.
— Ні, сидіння зайняті всі будуть. Сісти тобі ніде, — повідомив Семен. — Я в будівельний магазин заїду, в багажник все не ввійде. Доведеться в салон складати.
Це вже заінтригувало Світлану. То лампочку вкрутити не змусиш у вуличному туалеті; держак лопати відремонтувати — доводиться місяць просити; доріжки викласти старою плиткою — і то, самій довелося. А тут — повна машина матеріалів та інструментів!
«Може, до мого ювілею готується? Так один вже минув, а другий тільки через п’ять років!» — міркувала Свєта.
Вранці він поїхав, а Свєта знову зателефонувала подрузі.
— Що, йти за мікстурою? — зраділа та.
— Ні, так не можна, кожного разу. Що там твоя сусідка? Дізналася щось?
— Не знаю, ранок же! Може, пізніше… ой, ні, ось дзвонить! Я тобі передзвоню, — вона відразу вимкнула дзвінок і передзвонила через півгодини.
— Слухай, яка вона балакуча, виявляється! Розповіла про всіх сусідів, а ще про її колишнього чоловіка, який купив їй цю дачу на відступні, і про сусіда, що так люб’язно зголосився їй допомогти з городом і будинком.
Такий милий чоловік… Блін, Світлано, так це ж вона про Семена твого! — ахнула подруга.
— Виявляється, це її ділянка поруч з вашою! Ось хто ваші нові сусіди. Тобто сусідка…
— Молода, знайома твоя? — крижаним тоном запитала Світлана, вже починаючи розуміти, звідки у чоловіка гарний настрій після дачі.
— Сорок недавно стукнуло, — відчуваючи незручність, немов це вона була винна, пролепетала подруга. — Світлано, я не знала, чесне слово!
— Заспокойся, — зглянулася Світлана, — ти тут ні при чому. Дякую за інформацію. Далі я сама.
— Тільки без каліцтв, Світлано, — застерегла її подруга і скинула дзвінок.
Чоловік повернувся втомлений, але задоволений. Відмовився від вечері і відразу завалився спати.
Наступного дня Світлана відпросилася з роботи і поїхала на дачу без Семена, не особливо сподіваючись застати сусідку вдома в будній день, але їй пощастило.
Моложава особа розгулювала в короткому халатику по городу і милувалася рівненькими свіжоскопаними грядками.
— Добрий день, — якомога привітніше, крикнула через вуличний паркан Світлана, — як у вас гарно! Такі рівні грядки, приємно дивитися! Це ви все самі? Чи чоловік вам допоміг? Я свого допроситися не можу. Зовсім не допомагає.
— Добрий день! — зраділа сусідка несподіваному співрозмовнику. — Може, зайдете? Я вам тут все покажу. Поговоримо. А то нудно одній цілими днями у відпустці. На вихідні тільки сусід приїжджає.
Світлані тільки цього і треба було. Вона відразу увійшла в хвіртку і почала розглядати роботу свого чоловіка.
Було видно, що він попрацював на славу: перекопаний весь город, прокладений шланг насоса від самого колодязя до будинку, викладені доріжки старою цеглою.
— А сусід вам за гроші все це робить чи так, з доброти душевної? — поцікавилася Світлана.
— Ой, він такий…, я пропонувала йому гроші, але він відмовився. Взагалі, хороший чоловік. Сподіваюся, що неодружений. Мені в господарстві такий знадобився б, — мрійливо посміхнулася сусідка.
— Я багато чула про цього сусіда, — зітхнула Свєта. — Втирається в довіру до самотніх жінок, схиляє їх до близьких, так би мовити, стосунків. А потім зникає з їхніми грошима.
Правда, кажуть, з тим самим, до чого схиляє, у нього не дуже виходить — колишній підводник. Коли до справи доходить, то або спина заболить, або тиск підскочить. Коротше, повний відстій, ось тому і компенсує грошима свою ганьбу.
— Так як же?! Він же в сусідньому будинку живе! Он, через паркан! — ахнула сусідка. — Його що ж, зловити ніхто не може? Заяву написати в поліцію.
— Так соромно всім, що дурні жінки такі, ведуться на старого альфонса, — посміхнулася Світлана, бачачи, як округлилися від жаху очі сусідки. — Ну, вам-то це не загрожує, ви ж розумна жінка. Давно його розкусили, сподіваюся.
— Звичайно! — кивнула та.
Світлана повернулася додому з почуттям виконаного обов’язку і стала чекати вихідного. Семен, як завжди, при параді, поїхав на дачу один. Через три години він повернувся злий, як чорт.
— Я на твою дачу більше ні ногою! — заявив він Світлані.
— Ну вже ні! Або ти будеш їздити зі мною і робити все, що я скажу, або я знайду сусіда, який буде у мене працювати безкоштовно! — заявила дружина, дивлячись на Семена.
Тоді він і зрозумів, звідки ноги ростуть у скандалу, що влаштувала йому молода сусідка.
— Ти спеціально це зробила! — випалив він.
— Звичайно, — незворушно відповіла Світлана. — А ти думав, я буду спокійно спостерігати, як мій чоловік копає чужі грядки. Тим більше, коли на нашій дачі все заросло бур’янами, а води досі немає!
Довелося Семену, ховаючи очі від сусідки, ґарувати на своїй дачі.
А сусідка, дізнавшись правду, спершу розлютилася, але, подумавши, довго сміялася над тим, як Світлана розіграла її.
Чужого чоловіка вона забирати не збиралася, а ось мудру подругу мати в будь-якому віці стане в нагоді.
Спеціально для сайту Stories
