— Замовкни! Набридла! — закричав Антон. — Зустрінемося в суді!
— Ну-ну… — саркастично промовила Тамара, схрестивши руки на грудях. — Подивимося, як у тебе вийде.
— Вийде, не сумнівайся. Я все для цього зроблю, — мстиво пообіцяв Антон.
Чотирирічний малюк Кирюша стояв, тримаючи в руці свого улюбленого іграшкового динозаврика, і розширеними від жаху очима дивився на батьків. Хоч він нічого не розумів з їхньої розмови, але якимось чуттям відчув, що справа погана. Він почав схлипувати і шморгати носом, а потім не втримався і заревів на весь голос.
— Це все через тебе! — припечатав Антон дружині, вказавши на плачучого сина. Однак замість того, щоб підійти до малюка і втішити його, грюкнув дверима і пішов в іншу кімнату.
— Ну, малюк, ну не плач, — тихо промовила Тамара і, присівши навпочіпки, обійняла Кирила. — А ходімо з тобою на кухню і з’їмо морозиво? У нас в морозилці ціла гора морозива…
Кирюша кивнув, ще раз схлипнув, і притиснувши до себе свого динозаврика, і взявши маму за руку, побіг на кухню. Тамара діставала морозиво, а у неї самієї тремтіли руки. Вона намагалася не думати про погрози чоловіка, але це погано виходило.
— Ну що, розлучилися твої? — запитала Анну Віталіївну подруга Ельвіра. Жінки були обидві на пенсії, обом було по сімдесят років і дружили вони недавно. З тих самих пір, як Ельвіра переїхала в будинок, розташований навпроти того, де жила Анна Віталіївна. Анна Віталіївна була мамою Антона і бабусею Кирила.
Жінки часто гуляли разом, коли випадково виходили з дому в один і той же час. А з часом подружилися і стали по телефону запрошувати одна одну на прогулянку. Вони ходили по парку і скверу, які були розташовані поруч, і дуже багато розмовляли. Теми були різні, але в основному, про дітей і онуків.
— Розлучилися, — зітхнула Анна Віталіївна. — Там спочатку було ясно, що ненадовго цей шлюб. Ось і вийшло, що вийшло.
— Як же ти тепер будеш справлятися? — запитала Ельвіра, здивовано дивлячись на подругу.
— З Кирилом? Так Антон зі мною зараз живе, тому що в квартирі своїй ремонт затіяв, ось він і буде з Кирилом займатися. Я тільки на підхваті, в садок відвести, зустріти…
Ельвіра мовчки знизала плечима. Судячи з того, що Анна Віталіївна розповідала їй про свого сина Антона, не в його характері було возитися з дитиною…
Як тільки одружилися Антон і Тамара, Анна Віталіївна раз у раз чула про їхні сварки. Постійно син розповідав їй, що вони вкотре посварилися. Характери в обох були запальні, ніхто не хотів поступатися, кожен був впертий і гнув свою лінію…
Теми суперечок були абсолютно різні, від науки, політики і спорту, до особистих стосунків. На повному серйозі подружжя могло посваритися на тему проблеми дефіциту прісної води в африканських країнах і способів її вирішення. Або про глобальне потепління, або про якусь світову кризу.
Анна Віталіївна спочатку думала, що син з дружиною просто так розважаються. Але ні. Вони сварилися всерйоз.
— Мамо, вона дуpепа! — поділився одного разу син по телефону. — Я їй кажу, що інвестиційний клімат у нашій країні…
— Боже… Вам що, поговорити більше нема про що? — простогнала Анна Віталіївна. — Ну на цю тему можна не сваритися, га?
— Вона нічого не розуміє! — заявляв Антон. — Я вкладаю гроші в те, що приносить дохід, я знаю ситуацію, прогнозую ринок, а вона не розбирається, але лізе зі своїми дурними порадами, дістала.
Син Анни Віталіївни займався інвестиціями, добре розбирався в цьому і отримував задоволення від процесу. Ніяких особливо великих капіталів у нього не було, але тим не менше деякі накопичення були.
Тамара була досить розумною і дуже красивою дівчиною. Вони одружилися з кохання і все б нічого, але Антон дуже любив вдома на кухні після ситної вечері розмірковувати про політику, інвестиції, економіку. Він любив говорити і слухати тільки себе.
У Антона була добре поставлена грамотна мова, позначався вплив його професії: якийсь час він працював викладачем в університеті і читав лекції.
А Тамара дівчина горда і норовлива. Вона не соромилася висловлювати свою думку, хоч і не завжди розбиралася в питанні, і часто заявляла чоловікові, що, раз вони сім’я, то повинні прислухатися до думки один одного. І вона думає, що…
Зрештою, вони завжди сварилися. Потім правда, мирилися. Але потім все по-новому.
— А тобі, ну дуже прямо треба все це з нею обговорювати? — саркастично запитувала мати Антона. — Не можете ви поговорити про погоду, кулінарію або інші нейтральні речі?
— Ти нічого не розумієш! — обурювався син. — Іноді з нею сперечатися досить цікаво. Вона хороший співрозмовник, багато всього знає і вміє, досить розумна, але все ж не настільки, як я. Я намагаюся вказати їй на помилки, направити в потрібне русло, пояснити, а вона злиться і впирається, як баран.
— Та ви обоє барани! — сердилася Ганна Віталіївна.
***
— Ох і розумний він у тебе… — сказала якось Ельвіра Ганні Віталіївні, коли та розповіла їй про Антона.
— Розумний, — погодилася Анна Віталіївна. — Вища освіта, червоний диплом, магістратура, аспірантура. Все сам. Я ні грама не допомагала. Навчався, працював. Заробив собі на квартиру, купив, розплатився з банком, і тільки тоді почав шукати дружину.
І знайшов Тамару. Дивний вибір… Мені здається, вони не підходять одне одному, але, мабуть, вона підкорила його своєю красою, бо виглядає, як кінозірка чи якась співачка…
— А вища освіта у неї є? — запитала Ельвіра.
— Є. Художниця, дизайнерка якась… Не від світу цього. На все своє бачення… — відповіла Анна Віталіївна.
Прожили подружжя два роки і одного дня Антон повідомив матері, що скоро у них народиться дитина. Анна Віталіївна спочатку зраділа, а потім замислилася. Невже син і невістка так і будуть продовжувати сваритися через всяку дурницю навіть після народження дитини?
Вже тоді їм хіба буде діло до проблем Південної Африки? Вона сподівалася, що подружжя забуде свої словесні поєдинки і, нарешті, стане звичайною щасливою родиною.
Анна Віталіївна помилялася. Пара на повному серйозі продовжувала сваритися з кожного приводу. Вони лаялися і кричали так, що тремтіли шибки.
До сварок на глобальні теми додалися суперечки про виховання малюка Кирюші, про турботу про його здоров’я, нові відкриття у світовій педіатрії та інше і інше.
Згодом норовлива Тамара стала дратувати Антона. Він все частіше називав її «дурною блондинкою», зовсім без мізків. Тамара ображалася, дистанція між подружжям зростала.
Одного разу вони посварилися так, що вирішили розлучитися. Антон був неймовірно злий на дружину і заявив, що вона «не отримає дитину». Тамара, у свою чергу, заявила, що суд залишить дитину з нею, тому що вона мати.
— Погана ти мати! Нікчемна! І я це доведу, — заявив розлючений Антон і почав пригадувати різні випадки, наприклад про те, як Кирюша одного разу засунув собі в ніс намистину, яку знайшов вдома на підлозі, та так глибоко, що довелося вночі їхати в інститут отоларингології до чергового лікаря, тому що в районній лікарні звичайний черговий лор заявив, що у них немає таких можливостей, і треба терміново їхати до вузького фахівця.
— Добре, що обійшлося без операції! — вигукнув Антон. — Ось як ти недогледіла за дитиною?! А пам’ятаєш, коли Кирило подавився цукеркою?
Хто ж дає такому малюку маленьку карамельку, це треба додуматися?! Якби я вчасно не зорієнтувався і не перевернув його догори ногами, він би задихнувся!
Я врятував його, а ти стояла і голосила. А коли він у гіпермаркеті від тебе втік, поки ти на вітрини рот роззявляла, і його знайшли в протилежному кінці торгового залу? Я хоча б звернувся до охорони, а ти стояла і ридала. Ніякого від тебе толку!
— Чому це він від мене втік?! Ми, між іншим, разом з тобою там були! А ти занадто занудний батько! Тільки лекції читати здатний, — заявила Тамара.
— Хоч би раз погрався з дитиною, погуляв, почитав йому книжку! Та за весь час, поки він був немовлям, ти жодного разу підгузок йому не поміняв, все я. І годувала, і гралася, і лікувала, ти тільки ляси точив. Теоретик!
— Це жіночі справи!
— Ні в якому разі! Це спільні сімейні справи! Дитина залишиться зі мною!
Батьки кричали, а малюк Кирюша все це чув, але на нього ніхто не звертав уваги.
***
— Вістояв Антон сина у Тамари, — сказала Анна Віталіївна подрузі Ельвірі під час чергової прогулянки.
— Чому ж суд прийняв таке рішення? — здивувалася Ельвіра.
— Антон просто загорівся бажанням насолити Тамарі і на зло відібрати у неї сина, страшенно на неї злився. Найняв адвоката, той і відпрацював, як треба. У Антона і робота хороша, і квартира є, поважна людина, зразковий батько. А Тамара…
Квартири у неї немає, прописана у матері, в кімнаті в комуналці. Роботи нормальної немає, випадковими замовленнями перебивається, ніякої стабільності.
Пригадали різні випадки, надали документи, виписки, довели, що Тамара погана мати, нікудишня. Та ще в суді адвокат примудрився вивести Тамарку з себе, вона кричала , її мало з залу суду не вивели. Мабуть, Антон йому розповів, що вона легко піддається на провокації, це спрацювало і підлило олії у вогонь.
І привіз Антон сина до Анни Віталіївни.
— Скільки ж твій син буде робити ремонт у своїй квартирі? Стільки часу минуло, а все ніяк від тебе не переїдуть, — запитала Ельвіра Анну Віталіївну.
— Так, затягнувся щось ремонт. Два місяці вже… Антон з Кирюшею зовсім не може впоратися, нічого не знає, не вміє або не хоче, все на мене повісив.
Мабуть, тільки Тамара сином займалася. Кирюша хворіє раз у раз, в садок не водимо, який сенс? День ходимо, тиждень хворіємо.
А недавно Антон заявив, що переїде в свою квартиру поки один, щоб, мовляв, ремонт швидше йшов. І поїхав.
Я з Кирюшкою тепер одна залишилася. Антон гроші мені на нього переказує і все. Раніше хоч у вихідні він з ним грав якісь пару годин, а тепер і не приїжджає навіть.
Подзвонив пару раз і все. У нього своє життя… Все ж даремно він звів наклеп на Тамарку, нормальна вона мати… Краще б Кирюша з нею залишився. Кому краще від того, що він зробив?
Анні Віталіївні з онуком було важкувато. Мало того, що у неї боліли коліна, ще у жінки часто крутилася голова і знижувався тиск.
Раніше вона в такі дні лежала на дивані, встати не могла, тепер же вона, якось випивши ліків, займалася з онуком. Готувала обід, гралася, читала йому книжки, тільки на вулицю не виходила, бо боялася впасти.
Син же пропускав повз вуха скарги матері, обіцяв, що неодмінно скоро приїде і забере хлопчика, але час минав, а нічого не змінювалося.
Одного разу Анні Віталіївні зателефонувала Тамара, вони добре поговорили. Анна Віталіївна дізналася, що після суду Тамара потрапила до лікарні із запаленням легенів, на цілий місяць, нещодавно виписалася, але все ще відновлюється.
Коли вона писала і дзвонила Антону, щоб дізнатися про Кирюшу, той не відповідав, і тому вона занепокоїлася і вирішила зв’язатися з колишньою свекрухою.
Анна Віталіївна розповіла невістці про Кирюшу і про те, що Антон зовсім не бере участі у вихованні сина, а звалив все на неї.
З тих пір Тамара стала часто дзвонити, головним чином, щоб поспілкуватися з сином, тому що за ним сильно скучила. Тамара розповіла, що її мати продала земельну ділянку з будиночком, який колись належав її покійним батькам, і віддала гроші їй.
Цих грошей вистачило на придбання однокімнатної квартири для Тамари. Нещодавно вона знайшла постійну роботу з нормальною зарплатою.
— Ганно Віталіївно, я сподіваюся відсудити у Антона Кирюшу, — зізналася Тамара.
— А я тебе підтримаю. Буду
виступати в суді на твоєму боці, — несподівано заявила Ганна Віталіївна.
— Я буду діяти в інтересах онука. Нехай Антон думає про мене, що хоче, але так не можна. Дитина мучиться, я мучуся, Тамара теж. Сам зайнятий там невідомо чим, то друзі, то робота, то ще щось, а син нехай у мене буде? Не потрібна йому дитина зовсім, зрозуміла я, — сумно сказала Анна Віталіївна подрузі Ельвірі.
— Ти проти сина будеш свідчити? — жахнулася Ельвіра.
— Я скажу правду. Скажу, що він не займається дитиною і навіть не з’являється тут. Просто констатую факт. А там, буде, що буде, — сказала Анна Віталіївна. — Тамара обіцяла мені, що я буду часто бачитися з Кирюшею. Звичайно, я буду за ним сумувати, але з матір’ю йому краще…
— Ти мені більше не мати, — заявив Антон матері після суду.
— Ну, отже, так… — тихо промовила Анна Віталіївна. Їй було дуже сумно. Вона згадувала, як Кирюша, одного разу напередодні суду заявив їй, що найбільше хотів би жити не з мамою чи татом, а з нею. Тому що тільки бабуся пускала з ним мильні бульбашки, читала казки і грала в машинки. А мама і тато були весь час зайняті…
«Бідні, нещасні наші діти…» — думала Анна Віталіївна.
Тамара виграла суд, Кирило став жити з нею. Антон спочатку дуже образився на матір, але одного разу все ж зателефонував і повідомив про те, що одружується, причому терміново. Тому що його наречена чекає дитину.
Анна Віталіївна, почувши новину, сумно зітхнула і подумала про те, що хоч син у неї і розумний, але батько з нього так собі, ніякий, на трієчку. І вона дуже сподівалася, що хоча б цю дитину він буде любити і проводити з нею багато часу. З Кирилом же Антон взагалі не бачився і не прагнув.
Зате Анна Віталіївна часто бачилася з хлопчиком. Вони як і раніше грали з ним в машинки, онук був на них просто схиблений і тому бабуся дарувала йому в кожен свій приїзд нову.
Анна Віталіївна ловила себе на думці, що таким чином хоче хоч якось компенсувати онукові відсутність батька, адже вона відчувала в цьому свою непряму провину…
Спеціально для сайту Stories
