Наталя сиділа в лікарняній палаті, сподіваючись, що чоловік прийде до тями. Перед очима у неї пропливали картини минулого. Перше знайомство, він відразу їй сподобався… Побачення, весілля, медовий місяць… Вагіт..ть, пол…и
Вони жили добре, ніколи не сварилися. Чоловік обожнював свою маленьку доньку. Все було б так добре, якби не ця аварія.
Лікарі не давали ніяких надій. Але Наталя все сиділа, сподіваючись, що він, хоч на мить, відкриє очі. І він відкрив!
Дмитро оглянув палату і, побачивши Наталю, прошепотів: «Я… Я буду з тобою! Поки ти будеш потребувати. Буду з тобою…» Після цього він знову втратив свідомість і до тями вже не приходив.
Наталя поховала чоловіка і, за звичаєм селища, в якому жила, відзначила дев’ять днів, а потім і сорок.
Коли гості, які приходили на поминки сорока днів, розійшлися, Наталя пішла зачиняти хвіртку. Раптом біля воріт вона побачила пса. Він був великий і чорний, весь у колючках і ковтунах. Наталя скрикнула від несподіванки, а пес радісно замахав хвостом, ніби знав її.
Подумавши, що це чийсь сусідський приблуда, Наталя закрила хвіртку і пішла в будинок. Коли ж вона вийшла вранці в магазин, то, з подивом, побачила цього ж пса. Він лежав під парканом і, побачивши жінку, встав, виляючи хвостом.
Собак у Наталі не було, тому вона вирішила залишити його у себе. Вона відмила і вичесала псу шерсть, нагодувала і обладнала йому будиночок у дворі. Так Тишка став її сторожем, який тільки радував свою господиню.
Він ніколи не кривдив кішок і курей, зате не пропускав у двір нікого чужого. А вже як він любив маленьку Ганнусю, дочку Наталі, це не передати словами! Він дозволяв їй робити з собою все, навіть катав на спині, як поні, не намагаючись її скинути. Наталя завжди була спокійна за доньку, коли поруч був Тишка!
Минув рік, потім другий. Біль втрати поступово притуплявся. Наталя почала виходити з депресії. Вона відправила доньку в садок, а сама вийшла на роботу в місцевий продуктовий магазин.
Був теплий весняний вечір. Наталя втомлено йшла додому. В одній руці вона тримала ручку Ганни, а в іншій важку сумку. Раптом вона відчула, що хтось вихопив сумку з руки. Обернувшись, Наталя побачила приємного молодого чоловіка.
-Вибачте, що налякав Вас, але я не можу дивитися, коли жінка носить важкі речі. Можна, я допоможу донести?
Звичайно ж, від несподіваної допомоги неможливо було відмовитися. Поки йшли, познайомилися. Чоловік представився Ігорем. Виявилося, що він самотній, переїхав до селища недавно і живе на сусідній вулиці.
Ігор доніс сумку до воріт. Наталя відкрила хвіртку, але тут Тишка мовчки вилетів на вулицю і, з глухим гарчанням, кинувся на нового знайомого! Наталя ледь встигла схопити пса за шкірку, і його білі ікла клацнули в повітрі біля горла приголомшеного чоловіка.
На цій незручній ноті закінчилася їхня перша, але далеко не остання зустріч.
Наступного ж дня Ігор знайшов Наталю на робочому місці. Він став наполегливо до неї залицятися, засипаючи подарунками і обіцянки. Наталя, змучена самотністю і болем втрати, не була проти.
Незабаром їхні стосунки перейшли в близькість. Ігор став ночувати у Наталі, правда, поки він був у гостях, їй доводилося замикати свого пса у вольєрі.
Зазвичай добродушний Тишка, при Ігорі поводився вкрай дивно. Він, без гавкання, лише з повним ненависті риком, бився грудьми об огорожу вольєра. Наталя розуміла, що варто собаці опинитися на волі, як він знову спробує загризти її кавалера.
-Він явно ревнує мене до тебе, – сказав одного разу Ігор, спостерігаючи за реакцією собаки. – Мені здається, він небезпечний для Анни. Хочеш, прилаштую його сторожити на будівництво, а тобі спокійну собаку подарую?
-Ну ні! – відрізала Наталя. – Цей пес з нами довше, ніж ти. І Анну він обожнює. Ти до нього і пальцем не доторкнешся!
Стосунки у Наталі з Ігорем розвивалися стрімко. Їй так хотілося влаштувати своє життя, що вона закривала очі на тривожні дивацтва свого залицяльника. А саме, на те, що він приїхав невідомо звідки і оселився в покинутому будинку, не працював і, особливо, роботу не шукав.
Не помічала вона і нездорової тяги Ігоря до маленької Анни…
Рання осінь принесла зливи і похолодання. Збираючи вранці дочку в садок, Наталя зрозуміла, що у неї температура. На роботі потрібно бути вчасно – відкривати магазин. Виходу не було – Наталя зателефонувала Ігорю і попросила посидіти з Анною. На що він відразу погодився.
Зачинивши Тишку у вольєрі і запустивши Ігоря, Наталя побігла на роботу.
Встигнувши вчасно, Наталя зайнялася справами. До обіду мала прийти напарниця і підмінити її. Приблизно до цього часу мав приїхати лікар до Анни.
Час минув швидко і, нарешті, передавши все напарниці, Наталя побігла додому.
Зайшовши у двір, вона відразу зрозуміла, що щось сталося. Двері в будинок були відкриті і хиталися від вітру. Хвіртка у вольєрі Тишки була вирвана, пса не було видно.
Наталя влетіла в будинок, Ігоря ніде не було. Вона почала кликати дочку. Раптом з дитячої вийшов Тишка. Подекуди на морді шерсть злиплася під бурими плямами. У Наталі серце завмерло, але тут же відпустило, бо слідом за псом вийшла Ганнуся. На лобі у неї було садно, сукня була порвана, вона трималася за шерсть Тишки, на правому зап’ясті були синці.
Наталя кинулася до доньки.
-Ганнусю, люба, що сталося? Що з тобою?
-Дядько Ігор мене образив, а Тишка за мене заступився…
Наталя намагалася заспокоїти тремтіння в руках, що посилювалося, і скласти сюжет із плутаної розповіді дочки.
-Дядько Ігор не хотів годувати Тишку. А я знала, що він голодний. Я взяла його їжу і вийшла, щоб йому покласти. За мною вийшов дядько Ігор, почав кричати, в…ив мене і потягнув за сарай…
Дівчинка розплакалася, але продовжила:
-Тоді Тишка вирвався і збив його з ніг. А я побігла додому. А потім прийшов Тишка і ми з ним чекали на тебе.
Хитаючись, мучившись найстрашнішими передчуттями, Наталя пішла до сараю. Перше, що вона побачила, – це ноги, що стирчали з-за сараю. Ігор лежав обличчям вниз, у бурій калюжі. Штани його були приспущені. Наталя не стала його чіпати.
З хвилини на хвилину мав з’явитися лікар. А ще потрібно було викликати поліцію. На ватяних ногах вона зайшла в будинок. Тишка так і сидів біля Анни. Наталя поклала тремтячу руку йому на холку і, дивлячись в очі, прошепотіла:
-Тишка, біжи! Біжи в ліс, поки не пізно.
Пес пильно подивився на господиню, лизнув коліно Анни і вийшов за двері. Тоді, Наталя не усвідомлювала ніякого містицизму того, що відбувалося. Вона побачила з вікна, як пес зник у заростях на задньому дворі.
-Тук-тук… Можна до вас?
Лікар обережно зайшов до кімнати…
А потім Наталю закрутило в шаленому вихорі… Швидка… Поліція… Допити… Хвора Анна…
Поліцейські впізнали Ігоря.
-Ми давно розшукуємо цього… -говорив їй молодий слідчий.- Його справжнє ім’я Олексій Н. Він звинувачується в ряді злочинів проти неповнолітніх. Втік з-під варти минулої зими. Ваша дочка… Якби не ваш пес… Ви розумієте, що сталося б.
Всупереч побоюванням Наталі, Тишку ніхто не шукав. Як же вона зраділа, коли побачила його, через місяць, голодного і худого, біля своїх дверей. Вона забрала його в будинок, і зиму він ночував з ними під теплою батареєю.
А навесні, оговтавшись від стресу, Наталя знову познайомилася з чоловіком. Знову покохала. На її подив і полегшення, Тишка не виявляв жодної агресії до нового кавалера!
Дмитро став все частіше залишатися у Наталі. А, через місяць, вийшовши рано вранці годувати пса, Наталя ніде його не знайшла. Тишка пішов назавжди. А Дмитро назавжди залишився.
Усвідомивши це, Наталя мимоволі згадала слова чоловіка: «Я буду з тобою, поки ти будеш потребувати…»
Спеціально для сайту Stories
