-Я йду, вибач.
-Ні.
-Так! Вибач… мене чекають, мені треба йти.
Він розчепив її руки, зчеплені в замок на його ногах, вона впала на підлогу, він переступив і, не озираючись, пішов. Він пішов і не озирнувся, не сказав «прощавай», «до побачення».
Не заспокоїв, не сказав, що кохає і буде приходити.
Він просто пішов, голосно грюкнувши дверима від роздратування, що його затримали і не пустили до коханої, яка чекає на нього в їхньому затишному, любовному гніздечку, яке він влаштував для них двох.
Він просто пішов, зневажливо струсивши з плечей спогад про тонкі, білі кисті, що істерично стискали його в обіймах. Він навіть не подумав про великі, світлі очі, повні сліз. Скривившись усім тілом, він зробив крок у темряву ночі з під’їзду, в інше, нове, щасливе життя. Він не подумав про того, хто чекав на його увагу.
Про того, хто тихо стояв, притулившись до стіни і тримаючи в руках паперовий паровозик, який склеїв сам у дитячому садку і хотів подарувати татові.
Він навіть не згадав, що обіцяв сходити у вихідні на футбол. Він думав, що хлопчик занадто малий, щоб щось запам’ятати, зрозуміти, зробити висновки, а тим більше не повинен переживати.
Адже він занадто малий…
-У такому віці діти більше потребують матері, а не батька, – каже він другові і морщиться, йому не подобається, що зачеплена ця делікатна тема.
Він не хоче зараз говорити про колишню жінку і про дитину.
Він не хоче навіть називати її дружиною, не хоче якось позначати сина, просто безлико – дитина.
Не син, а дитина.
Не дружина, а жінка.
Єдине, що він хоче, це говорити про неї, про свою кохану.
Пишне волосся, тверді груди, гнучкий стан, м’який голос, а очі…
Ах, ці очі…
-Але ж ти був закоханий у дружину, – обурюється товариш, адже так само ти захоплювався нею, звеличував її!
– Пффф, ти завжди заздрив мені, можеш сходити втішити її, я знаю, що ти був закоханий у неї, йди, мені байдуже.
У мене є моя кохана, вона весна, вона юність, свіжість, відчуття.
Моя душа співає, коли я її бачу, моя голова паморочиться від кохання і радості, моє горло пересихає, а серце починає так битися, що заглушає гул машин.
– Те ж саме ти говорив про дружину, – не здається товариш.
-Я прошу тебе не кажи мені про неї, а то посваримося… Це була помилка.
-Добре, а син? Адже ти так радів появі сина.
-Я не кидаю його, я буду справно платити аліменти, так давати гроші, я буду всі вихідні і свята проводити з сином, він навіть не відчує моєї відсутності.
*****
-Він плаче, будь ласка, приїжджай, хочеш я піду взагалі з дому, приїжджай… Він чекає два місяці. Хочеш, приїжджай зі своєю… коханою.
-Що значить плаче? Я не можу взяти, кинути всі свої справи і приїхати, ти жінка, мати врешті-решт, заспокой дитину, відверни її чимось.
Що за нісенітницю ти говориш, я не відмовляюся від своєї дитини! Я просто не можу зараз приїхати, зайнятий, розумієш?
Він вимикає телефон, гидливо морщиться – дістала, потім посміхається і повертається до своєї коханої, притягує її до себе на коліна, цілує ніжну шию за маленьким, рожевим вушком.
Ні, ну що за людина така, він платить аліменти. Ні, ну може він хоча б у відпустці відпочити!
***
-Алло, тату… маму поклали в лікарню, ти не можеш мене забрати до себе? Або хоча б побути зі мною.
-Вибач, сину, не можу, я зайнятий… На роботі зашиваюся.
-Тату… мені страшно.
-Ти що? Ти вже дорослий,ти чоловік! Тобі дев’ять років!
-Мені сім, тату… і мені справді дуже страшно.
Завтра приїде бабуся, вона буде зі мною, а сьогодні…побудь зі мною ти, будь ласка…Візьми до себе? Я не буду заважати тато…Я як мишка, тихо посиджу в куточку…
-Вибач…Не можу. Хочеш, я тобі піцу замовлю?
***
-Алло, тату… ти не забув, що у мене день народження післязавтра?
– Післязавтра? Ммм, звичайно не забув. Я там мамі скину гроші раніше, візьмеш у неї на подарунок, купи собі що-небудь.
***
-Алло, тату, ти обіцяв на футбол прийти, у мене сьогодні вирішальна гра.
-Що? Сьогодні? Вибач, сину, не можу. Ще цих ігор знаєш скільки буде, не переживай…Ну не можу я сьогодні, зайнятий. Все, вибач, мені треба бігти…
***
– Та можеш ти заспокоїти дитину? Що вона у тебе постійно кричить, коли я приходжу додому, ти спеціально чи що?
Що значить ти втомилася? А як же інші жінки? Хто просив дочку? Я? Ти божевільна чи що? До того ж у мене є син… Все, набридло слухати твій крик, я йду, яка різниця куди, подалі від тебе…
Цього ж вечора він скаржиться своєму найкращому другові на ту, яка колись була коханою.
-Ні, ти розумієш… Я їй кажу, що я з роботи, мені треба відпочити. А вона мені дитину суне, втомилася вона. Як же інші жінки, і з дитиною займаються, і вдома чисто, наготовано, стежать за собою, а ця…
Я не можу, я втомився від неї. Бачити не можу і не хочу. Пустиш до себе на пару днів? Мені треба охолонути.
***
-Привіт, синку.
-Привіт, батьку, що ти?
-Що я?
-Що дзвониш, я питаю?
-А що я не маю права подзвонити власному синові?
– Маєш, маєш… батьку, мені ніколи.
***
-Привіт
-Так, привіт, говори швидше, я зайнятий.
-Ось як, на власного батька немає часу, я для тебе…
-Що ти для мене? Вибач, мені ніколи.
***
-Алло, це ти налаштувала сина проти мене?
-І тобі привіт. Синові вісімнадцять років, він сам вирішує, з ким йому спілкуватися.
***
– Привіт, синку.
-Привіт, батьку, щось сталося? Вибач, поспішаю.
-Твоя дівчина? Хоч би представив.
– Моя наречена, Анжеліка… Анжел, це… мій рідний батько…
– Рідний… ніби є ще не рідний, – посміхнувся він.
– Є, – сказав, як відрізав.
-Синку, коли ж ти встиг подорослішати?
-У сім років… коли мама була в лікарні, ти ж мені тоді сказав, що я чоловік. Але я був не чоловік, батьку. Я був маленький наляканий хлопчик. Я подзвонив дядькові Борі, він відразу ж приїхав. Ось він, мій батько, справжній.
***
-Ти що? Ти що, негідник? Ти! За моєю спиною, з моєю жінкою, та як ти міг, ще й друг називаєшся. Мою дитину налаштував проти мене, ти… ти не друг… ти…
-Ти забув, напевно, сам тоді відправив мене до неї. Їй не було чим дихати, ти був її повітрям.
Я допоміг їй впоратися з болем, я стійко чекав… Мені пощастило, вона перестала сумувати за тобою, вона побачила, хто був поруч весь цей час…
-Ти негідник, ти забрав мого сина! Ти зламав моє життя, ти…
-Це мій син, вибач…
Спеціально для сайту Stories
