— Сашко, ну скільки можна? — дорікала Людмила чоловікові. — Розумію,якби гроші були потрібні на справу! Але ж тут все йде не зрозуміло на що, хіба ти не бачиш?
Я думала, що ми скоро візьмемо квартиру в іпотеку, але тут з’явилася чергова блузочка для твоєї сестри!
Добре, я згодна: хочеш ти купити щось для себе – купуй на свої! Навіщо весь час циганити гроші у рідні?
Три речі можна робити нескінченно: дивитися на палаючий вогонь, на воду і спонсорувати нужденних родичів.
І, якщо це не так, можете кинути в нас камінь або закидати капцями – як прийнято говорити сьогодні.
Добре, допомагай, якщо це відбувається не на шкоду власній родині. І якщо гроші потрібні на предмети першої необхідності: оплату дорогої операції, імплантацію зубів або ремонт дірявого даху – тут не посперечаєшся.
Тут, звичайно ж — ласкаво просимо, дорога рідня!
А якщо гроші потрібні на тридцять шосту кофтинку, яка терміново знадобилася в четвер о п’ятій годині вечора?
Щось подібне стало відбуватися і в родині Радченків: Люда і Сашко були одружені вже два роки.
Подружжя жило скромно, навіть дуже. Але це не заважало родичам чоловіка постійно звертатися до них з проханнями про матеріальну допомогу.
Чому? А хто їх знає! Але ти, синку, повинен! І, причому, всім: і матері, і сестрі!
Так, мати тебе одна виростила, а сестра – на виданні! І хто ще допоможе бідній дівчинці, крім старшого братика?
І нічого, що сестра – двадцятирічна здорова дівчина – живе з хлопцем і не хоче ні вчитися, ні працювати: Яночка себе не знайшла!
Нехай шукає краще, візьме ліхтар, чи що, щоб не блукати в темряві власних мрій – у Вашого сина вже своя сім’я, дорога свекруха!
Але це все були тільки думки – відкрито сказати про все мамі чоловіка Люда не могла: боялася образити і її, і коханого Сашка.
А апетити рідні росли. Ось і тепер зовиці терміново знадобилася чергова кофтинка.
Хоча, на думку Люди, цій конячці, в кращому випадку, підійшла б тільки попона.
Та й це, навряд чи, її б врятувало…
Але Сашко знову видав сестричці гроші з власних заощаджень — а вони накопичували, не багато, не мало — на перший внесок: поки сім’я жила в гуртожитку. Який, до речі, оплачували батьки Люди.
Дівчина поки навчалася — закінчувала останній курс. Чоловік уже працював. І майже вся його зарплата відкладалася в скарбничку: харчувалися на те, що заробляла дружина — вона вечорами підробляла в супермаркеті касиром.
Гроші збирали по-старому: складали в банку. Так, це — не помилка: не в банк, а в звичайну скляну банку, що стояла в старій казенній тумбочці.
І іноді, вечорами, подружжя діставало свої заощадження і мріяло, як облаштує свою власну квартиру: адже коли-небудь вони все-таки переїдуть…
В принципі, жити було можна. Скромно, але можна! До того ж, попереду у них була грандіозна мета: своє житло! І заради цього варто було потурбуватися і затягнути паски.
І все, спочатку, йшло добре. Але раптом дивно пожвавилася рідня чоловіка. Якій терміново знадобилися гроші на навчання, лікування, одяг і ще на багато дуже потрібних речей. Без яких ніяк не можна було обійтися.
— Ну, як же в будинку без вафельниці, синку? — виголошувала синові Зоя Петрівна. — Думаю, вам варто подарувати її мені на восьме березня!
Люда, яка розрахувала гроші і вже підібрала свекрусі недорогий крем для ніг, засумувала: яка вафельниця? Придбання цієї речі пробило б величезну прогалину в скромному бюджеті молодої сім’ї.
І хто буде їсти ті вафлі? Дочка і син жили окремо. Тоді — що? Точніше — навіщо?
А просто! Мабуть, логіка і бажання мами ніколи не перетиналися і йшли паралельно.
Напевно, щоб стояла на полиці і радувала око: ось і у мене все — як у людей!
І чому, начебто недурна і не дуже молода жінка, цього не розуміє? Або розуміє, але все одно наполягає на своєму?
І вафельниця була куплена — хто б сумнівався! — і, дійсно, зайняла своє місце на полиці. Поруч із подарованою раніше мультиваркою і роботом-пилососом: його, виявляється, кіт лякається!
— Сашко, ну скільки можна? — дорікала Людмила чоловікові. — Розумію, гроші потрібні були б на справу! Але ж тут все йде на якусь фігню, хіба ти не бачиш?
Ми вже який місяць нічого не можемо відкласти! І все — через бажання твоєї рідні!
Ти розумієш, що скоро я закінчу ВНЗ, і мене попросять з цього гуртожитку! А за орендовану квартиру мої рідні платити не зможуть! Про твоїх я взагалі мовчу: це, взагалі — бездонна безодня бажань!
Я думала, що ми скоро візьмемо квартиру в іпотеку, але тут підійшла чергова блузочка для твоєї сестри!
Добре, я згодна: хочеш ти купити кофтинку або вафельницю — купуй на свої! Якого рожна весь час циганити гроші у рідні?
У твоєї ж мами – і пенсія, і робота: хіба мало? Та й сестричка твоя вже живе з кавалером, який її утримує! Що не так?
– Все так, Людо! – зітхав Сашко.
— Тоді поговори з мамою! Нехай стримає свої невгамовні амбіції! Я все розумію, але навіщо їй терміново знадобився фетровий капелюх? Для чого? Щоб в електричці бути красивішою за інших тіток?
Ні, хай купує і драпове пальто, і капелюх — але на свої гроші! Я втомилася, розумієш, втомилася!
Звичайно, він розумів. Але як відмовити сестрі і рідній матері? Адже вона його одна виростила…
— І що? Тепер ми повинні вічно позичати їй і твоїй Янці гроші? Якщо мало — нехай твоя сестра йде працювати! Не все ж серіали дивитися.
І, взагалі, — завершила Люда, — якщо ти нічого не зробиш, я, напевно, піду від тебе!
— Куди? — остовпів Сашко: втратити свою Людочку він не міг. Та й вона була не здатна на такі речі: жартує, напевно — куди вона подінеться! Адже вони кохають одне одного!
— Куди-небудь — там буде видно! Може, поїду до своїх після закінчення інституту, раз тут ловити нічого.
— Що значить, нічого? А як же я?
— А що ти? Повернешся до мами, купиш їй капелюх і будеш вигулювати в новому капелюсі вечорами. Повернувшись додому, будете вечеряти смачними вафлями з чаєм!
На мою думку, дуже приваблива перспектива!
— Знущаєшся, так? — запитав Сашко.
— Ні в якому разі! Адже я вам тільки заважаю! Так, і роблю твоїй ненаситній матусі нерви! Думаю, тобі потрібно буде погодитися.
Після цієї розмови Люда якось замкнулася. І вже не прагнула підтримувати вечірню бесіду — за вечерею вони завжди розмовляли.
Перестала кликати на спільні прогулянки і відмовлялася, посилаючись на втому, якщо це робив Сашко.
І настав день ікс: дівчина закінчила ВНЗ! З цього приводу чоловік купив пляшку ігристого і влаштував скромні дружні посиденьки: тільки він і вона…
І Люда стала якось відтавати: вони почали жартувати і сміятися, як раніше. Пригнічений Сашко підбадьорився: невже у них все знову може налагодитися? Адже втрачати Люду йому зовсім не хотілося.
І тут на порозі з’явилася Янка, яка проходила повз! Ні, вона прийшла не привітати невістку, як можна було подумати: просто їй не вистачило пари тисяч на покупку чергового одягу.
І чоловік мовчки дістав цю пару тисяч і віддав сестрі. А Люда чекала, що він відмовить: адже у них замаячила друга спроба! Яку Сашко успішно провалив.
Ось і все: як не намагався жартувати і веселити дружину Сашко після відходу сестри, вона замовкла.
— Що, через якісь пару тисяч? — гарячкував чоловік. — Та я тобі їх завтра зароблю! Чого дутися?
Ну так — дав гроші! Що я — жмот, чи що?
Але дружина не реагувала: Люді стало ясно, що чоловіка переробити не вдасться. І потрібно було або все це ковтати, або йти.
Вона б, із задоволенням, зробила перше: дівчина кохала чоловіка. Але вже не ковталося.
До того ж, її за ці пару років шлюбу вже нагодували досхочу.
Наступного дня повернувшись з роботи, Сашко не виявив речей дружини: вона з’їхала в невідомому напрямку!
Як же так? Він же так її кохав, а вона…
На столі лежала записка: “половину грошей я забрала – вони чесно належать мені. Гуртожиток не оплачений – я там більше не живу. Будь щасливий, якщо зможеш. На розлучення подам сама.”
Ошелешений чоловік сів на ліжко з панцирною сіткою – у старому гуртожитку були старі меблі: “на яке розлучення? І куди ж тепер подітися йому? Назад до мами в однокімнатну?”
Сашко заметушився. Але ніхто не знав, куди пішла або поїхала Людочка.
— Ех, ти, — зневажливо сказала вахтерка у відповідь на його питання про зниклу дружину.
— Це ж треба — проґавити таку дівку! Треба бути зовсім без мізків в голові!
Подруги теж не були в курсі. Або просто діяли відповідно до жіночої солідарності.
Нещасливому чоловікові дозволили переночувати останню ніч в гуртожитку: завтра в кімнату заселяли нових постояльців.
І ця остання ніч минула у чоловіка без сну: що він зробив не так? Або, може, Люда щось зробила не так? А, може, мама?
І знову перед ним стояли два головні питання: хто винен і що робити?
На ранок Олександр взяв відгул – все одно працювати сьогодні він би не зміг – і поїхав на до мами, яка зовсім не зраділа приходу сина: “ми так не домовлялися!”
– Ну і що, що ти маєш право тут жити: в однокімнатній квартирі удвох нам буде не комфортно! Ти ж – дорослий чоловік! Тому, шукай собі інше житло! І готувати тобі я не наймалася!
«Так, у своїй іпотечній квартирі було б набагато зручніше! — подумав Сашко і вперше реально пошкодував про даремно витрачені гроші».
І того ж вечора заселився в орендовану у якоїсь бабусі недорогу кімнату: без Люди йому було все одно, де жити.
Телефон коханої не відповідав. Місце її нового проживання, як і місце роботи, було, як і раніше, невідоме: мабуть, дівчина серйозно і якісно підстрахувалася.
І Сашко почав вчитися жити без Люди: їх розлучили дуже швидко – ні дітей, ні спільно нажитого майна у подружжя не було.
На процес дружина не прийшла: її інтереси представляв найнятий для цієї мети адвокат.
А подарований мамі люблячим сином капелюх – відмовити їй він так і не зміг! – дуже добре ліг на ту саму полицю: адже носити його ніхто і не збирався!
І не тільки на полицю – а на ту саму вафельницю: ці дві речі були просто створені одна для одної. Ось вона – справжня гармонія! Ви ж цього хотіли?Спеціально для сайту Stories
