Колись давно я вирішив придбати невелику квартиру. Однокімнатну недалеко від центру. Це було потрібно, бо я вже не міг терпіти сусідів по квартирі і мені потрібно житло ближче до роботи.
На щастя, заробіток і низька ціна за кімнату дозволили мені зібрати значну суму. Подивившись оголошення, я знайшов пристойний варіант для себе. Одна кімната, цегляний будинок, квартира не кутова… Але одна проблема.
Бракувало пари тисяч, приблизно половини вартості квартири. Тоді я розповів все батькам. Мати майже одразу зголосилася допомогти мені. І наступного дня я мав потрібну суму на руках.
Минули роки, я вирішив змінити місце проживання. Мені потрібна була квартира більша, і фінанси дозволяли придбати таку. Стару квартиру я не хотів здавати, бо не мав бажання морочитися з квартирантами, тому вирішив її продати.
Покупець знайшовся швидко. І оскільки ціни відтоді значно зросли, сума за квартиру вийшла набагато більшою за ту, яку колись я сплатив. Якось мені зателефонувала мати. Я й подумати не міг, навіщо дзвонить посеред робочого дня.
Як правило, мати такого ніколи не робила і дзвонила мені лише вечорами або у вихідні. Виявилося, вона хотіла, щоб я повернув половину вартості квартири, яку я продав. Я трохи здивувався від такого прохання.
Подумати не міг, що тоді, стільки років тому, брав у батьків у борг. Повернути гроші було для мене не важко. Правда, я їх планував використати її на ремонт нової квартири. На матір мої плани ніяк не вплинули.
Під кінець розмови я все ж таки погодився повернути ці гроші. Це була дуже велика сума, і мені відверто не хотілося її віддавати. Щоправда, з іншого боку, справді завдяки моїм батькам я й зміг ту квартиру купити.
Але ж це було так давно! Та й ніхто мені тоді не казав, що доведеться повертати ці гроші. Та ще й з відсотками! Я довго думав, як краще вчинити. Зрештою, гроші поки що при мені, і змінити рішення я ще встигає.
Але й мати навряд чи нормально стерпить відмову. А стосунки руйнувати не хочеться. Але все ж таки мені не хотілося віддавати гроші. Вони ж і мені потрібні…
