— Мій чоловік тільки й дбає про свою маму і сестру, а до нас з дочкою йому байдуже! — скаржилася Юля подрузі.
— Ігорю, давай цю відпустку проведемо втрьох: ти, я і Настуся? — Юлія запитально подивилася на свого чоловіка. — Поїдемо куди-небудь, орендуємо будиночок або квартиру? А може взагалі путівку взяти в санаторій або на базу відпочинку?
— Ууу, розмріялася! — посміхнувся чоловік. — У нас відпустка коли? В кінці серпня! На дачі якраз дозріває урожай, треба все зібрати! Ось тобі і санаторій, і база відпочинку!
Юля стиснула губи і відвернулася.
— Тим більше моя мама з сестрою і дітьми приїдуть, вони вже речі збирають, — продовжив чоловік.
— Ігорю, ну вони до нас щороку і так їздять! Можна ж хоч раз зробити по-іншому? — обурилася Юлія.
— Ти забула? Ми спеціально беремо тиждень спільної відпустки, щоб мої могли до нас на дачу приїхати і побути на свіжому повітрі!
— Так! А мені ця відпустка взагалі не здалася! Весь цей тиждень я доглядаю за твоїми родичами і роблю закрутки, щоб дати їм з собою!
— Чого ти розійшлася?! Настусі, між іншим, теж корисно побути на природі!
— Так, тільки сини твоєї сестри її постійно ображають! Вони старші і постійно дістають своїми дурними жартами!
— Ой, це діти! Не вигадуй! Сваряться, миряться! Все! Розмова закінчена!
Юля ще спробувала щось сказати, але чоловік надів навушники і продовжив грати за комп’ютером. Вона лише зітхнула і вийшла з кімнати.
Увечері, коли чоловік пішов до магазину, Юлія зателефонувала подрузі:
— Оксано, це неможливо! Відпустка гірша за роботу! — скаржилася вона.
— Юлю, ну так ти скажи, що їхати не хочеш! — парирувала Оксана.
— Так, як же! Вчора спробувала, але Ігор непохитний…
— Та що ти його все слухаєш? На мою думку, він про тебе взагалі не думає.
— Знаєш, дійсно! Тільки й печеться про своїх родичів, як би їм догодити! Тільки чомусь всі домашні справи на мене скидає, а сам то на риболовлю, то за грибами, вдома не буває.
— Егоїстично це якось…
— Та вже! Гаразд, Оксано, вибач, що я тут скаржуся…
— Та кинь, подруго! Як там Настуся у тебе? У мене Оленка за нею скучила, може зустрінемося якось?
— Так, Настя теж вчора твою дочку згадувала, «привіт» їй від нас передавай! — Юля зітхнула. — А зустрітися навіть і не знаю коли, стільки справ до від’їзду на дачу потрібно встигнути зробити! Гаразд, я як звільнюся, подзвоню!
— Добре! Не забувай!
Оксана була найкращою подругою Юлії і завжди її підтримувала. До того ж, їхні дочки були однолітками і чудово ладнали одна з одною.
Перед сном Юля вирішила знову поговорити з чоловіком:
— Ігорю, ну може ми змінимо наші дачні плани цього разу? А врожай якось на вихідних зберемо, — м’яко почала вона.
— Ой, ти знову за своє?! — розлютився чоловік. — Ми вже все вирішили! Сьогодні мама дзвонила, вони вже збираються!
— Так може вони без нас там відпочинуть? А ми своєю сім’єю кудись поїдемо? — всередині Юлі все ще теплилася надія.
— Як вони будуть господарювати в чужому будинку?!
— Точніше, хто за ними доглядатиме, ти хотів сказати?
— Що ти починаєш, га?! Вирішили на дачу, значить на дачу! Завтра після роботи я заберу маму і Олю з хлопцями, і ми всі приїдемо!
— А ми з Настусею? — здивувалася Юля.
— У тебе ж з завтрашнього дня вже відпустка, правильно? Ось зранку їдьте на дачу! Приберися там поки, приготуй щось поїсти, а то ми всі ввечері приїдемо голодні!
Юлія зрозуміла, що розмовляти з чоловіком безглуздо. Він дійсно думає тільки про себе і своїх родичів.
— Ігорю, чому Юля нам не відкриває?! — Зоя Вікторівна обурено зателефонувала своєму синові. — Мало того, що ми тут самі на автобусі тряслися, так ще й хвіртка зачинена!
— Мамо, ну вибач, на роботі завал перед відпусткою! Не встиг вас забрати! — почав виправдовуватися Ігор. — То постукайте в хвіртку! Юля має бути вже на дачі, чекати на вас!
— Вадик, Ілля, досить бігати! — крикнула Ольга на своїх синів, які носилися навколо паркану. — Мамо, ну що там? Пустять нас сьогодні, нарешті, чи ні! Я вже втомилася тут стояти!
— Ігор сказав, Юля повинна бути тут, постукати треба, — відповіла Зоя Вікторівна і забарабанила в хвіртку. Але двері, як і раніше, ніхто не відкривав.
— Вона що, оглухла там?! — почала закипати Ольга.
Зоя Вікторівна знову зателефонувала синові:
— Ігорю, твоя дружина там заснула чи що?! Ми тупотимо біля паркану як жебраки, нам ніхто не відкриває!
— Дивно… — здивувався Ігор. — Гаразд, я вже їду, хвилин через двадцять буду.
— Ну, нарешті, приїхав! — незадоволено сказала Ольга, коли Ігор під’їхав до будинку.
— Так і не відкрила вона? — запитав він, побачивши злих маму і сестру.
— Як бачиш: «ні»! — гримнула Зоя Вікторівна. — Взагалі ніякої поваги! Як так можна!?
— У мене хлопці вже втомилися, ми близько години тут чекаємо! — підхопила сестра.
— Так, не переживайте! Юля, напевно, просто не чула! — заспокоював родичів Ігор.
Він своїм ключем відімкнув замок на хвіртці і пройшов до будинку, але вхідні двері теж були зачинені.
— Де її носить?! — зло запитала Зоя Вікторівна. — Невже вона не знає, що ми до неї приїдемо!?
— Та знає… — розгублено відповів Ігор. — Я вчора їй все сказав, вона мала купити продукти і приїхати сюди, готувати вечерю і навести порядок.
— Видно, як вона тут порядок наводить! — хмикнула мати.
— Може, пішла кудись, до сусідки або на колонку по воду, — відповів Ігор.
Але, коли він увійшов до будинку, то не побачив ні речей дружини і дочки, ні вечері.
— Ну що там, коли будемо їсти? Хлопці вже змучилися! — втиснулася слідом Ольга, але накритого столу не побачила. — У сенсі?! А де їжа!?
— Не розумію, що відбувається… — Ігор був здивований не менше за свою сестру.
Він взяв телефон і набрав номер дружини, але та не відповідала.
— Нормально! — продовжувала обурюватися Ольга. — Взяла кинула нас усіх! Ну і безсовісна у тебе дружина!
— Та Юля ніколи так не робила, я не розумію, що відбувається… — Ігор не знав, як на все це реагувати.
Він зайшов в Інтернет, щоб зв’язатися з дружиною через соцмережі. У неї на сторінці він побачив фотографію, на якій були зображені чотири квитки на поїзд. Опублікована вона була сьогодні вранці.
— Не зрозумів! Що це за новини?!
— Що там? — Ольга заглянула до брата в телефон. — Чиє це фото? Юлі?
— Так…
— Вона поїхала чи що?
— Мабуть так…
— Серйозно?! А хто нас годувати буде? Ми навіщо взагалі сюди приїхали?! — закричала Ольга.
— Що у вас сталося?! — у дверях з’явилася Зоя Вікторівна з онуками. — Де Юля?!
— Вона поїхала, уявляєш?! Кинула нас усіх і поїхала! — голосно відповіла Ольга.
— Поїхала?! Куди?! — тепер настала черга Зої Вікторівни дивуватися.
— Я не знаю куди… — Ігор розгублено подивився на матір і сестру.
— Оце новини! І як ми тут будемо?!
На телефоні Ігоря писнуло смс: «абонент, якому ви дзвонили, зараз в мережі» і номер дружини. Він одразу їй набрав:
— Юля?! Ти в своєму розумі?! Ти де взагалі?! Де Настя?!
— Тихо, Ігорю, не кричи, — спокійно відповіла дружина.
— Не кричати?! Ти куди поїхала?!
— Ми з Оксаною і доньками вирішили поїхати до Києва, відпочити. Купили квитки і пару екскурсій.
— Що?! — задихаючись від обурення, вигукнув Ігор.
— Ну ти ж не захотів з нами їхати! Ось ми і скооперувалися з Оксаною, вона взяла відгули на роботі, у мене відпустка, все склалося, — не звертаючи уваги на крик чоловіка, продовжила Юлія.
— Та й Оленка з Настею були дуже раді, дівчатка так добре ладнають між собою, скучили одна за одною.
— Юлю, ти що собі дозволяєш?! Як ти могла взагалі?!
— Ігорю, досить! — різко відповіла дружина. — Я кожну свою відпустку ґарую на твоїх родичів, доглядаю за ними і влаштовую чудові вихідні! Цього разу я і сама хочу відпочити!
Юля вимкнула телефон і в цей час якраз зникла мережа, поїзд заїхав у лісову зону. Додзвонитися повторно Ігор до неї не зміг.
— Ну вже ні! Я повертаюся в місто! — відразу зібралася Ольга. — Добре, хоч я захопила хлопцям шоколадки!
— Вчинок твоєї дружини просто жахливий! З ряду геть! — незадоволено сказала Зоя Вікторівна. — Ігорю, негайно відвези нас до міста!
— Мамо, а як же свіже повітря? У саду яблука, полуниця дозріли, — відповів син.
— Я це все і на ринку куплю! Залишатися тут не бажаю! — суворо сказала мати. — Або ти пропонуєш мені тут горбатитися?
Ігор нічого не відповів і мовчки вийшов з дому. Він довіз своїх родичів до міста, а сам поїхав до себе в квартиру. Залишатися на дачі без дружини йому теж не хотілося.
Спеціально для сайту Stories
