Цієї весни мені виповниться 33, хоча по мені й не скажеш. Подружки й однокурсниці давно повистрибували заміж, у багатьох уже діти до школи пішли, а в мене якось не зрослося. Серйозні стосунки, звісно, були, але що далі вони заходили, то сильніше я усвідомлювала, що це не моє.
Навіщо ми одружуємося? Завжди думала, що заміж потрібно виходити для створення своєї сім’ї, а для цього я не була готова ні морально, ні фінансово. Далекі родичі тільки те й робили, що жартували наді мною. Кар’єристкою називали, казали, що я буду старою дівою, склянку води в подати буде нікому.
І тільки сестра моєї мами спокійно прийняла мій вибір. Вона сама заміжня була один раз, і, за її словами, їй не сподобалося – сильно не порозумілися зі свекрухою. І ось сталося диво. Так я думала перші півроку після того, як зустріла його. Не чоловік – мрія!
Молодий фахівець, що подає надії, доглянутий, гуморний, на два роки молодший за мене. І наміри в нього були найсерйозніші – через чотири місяці покликав заміж. Я від цього, звісно, розтанула. Це була вечеря в дорогому ресторані, навколо купа людей, він на одному коліні, я у вечірній сукні.
Як тут не погодитися? Стали планувати весілля. Вирішили влаштувати скромне свято для близьких друзів і родичів – час зараз важкий, та й грошей у нас не те щоб багато. Призначили дату і вже почали розсилати запрошення, як раптом мені дзвонять з міського телефону на мобільний.
Це сусідка моєї тітки набрала мене, щоб повідомити, що тітонька померла минулої ночі, а я найближчий родич. Тоді мені стало зовсім не до весілля. Вона багато в чому замінила мені матір. Я була обізнана про її слабке здоров’я, але не припускала, що вона покине цей світ так скоро.
Ще ніколи я не відчувала себе такою самотньою. Тільки коханий був поруч, втішав, як тільки міг, допоміг з організацією похорону. Уже після похорону під час генерального прибирання квартири тітки знайшовся заповіт. Виявляється, все, що в неї було, вона заповідала мені.
Я на заповіт не розраховувала. Особливо на велику суму грошей, яку встигла зберегти моя тітка. Відтоді коханого як підмінили. Першого ж дня, як він про це дізнався, відновив підготовку до весілля і був на сьомому небі від щастя. Я подумала, що це не дуже красиво – радіти, коли людина пішла з життя.
Мені хотілося почекати хоча б півроку, але він мене не зрозумів. Подивився на мене округлими очима і переконливо сказав, що життя одне, тому нема чого чекати. Мало того, він став кликати на весілля всіх, кого тільки знав. Колишніх однокурсників, друзів, мало не людей із дитячого садка.
Ось як він вирішив розпорядитися грошима, отриманими мною у спадок: відіграти найгучніше весілля в місті, щоб усі знали, а квартиру моєї тітки продати, додати те, що залишиться після весілля, і побудувати будинок. Як же ми почали сваритися! Я не хотіла і не хочу продавати тіткину квартиру.
І вона краща за ту, яку ми зараз винаймаємо. Ба більше, весілля на 200 осіб зовсім не входило в мої плани. Навіщо ми одружуємося взагалі? Є куди витратити гроші, окрім як на торти та частування для гостей. Неправильно це все. Посварилися так, що я вирішила з’їхати і пожити в тій самій квартирі.
Сподівалася, що ми не дійдемо до якогось раціонального висновку, але тут вирішила вклинитися свекруха. Приїхала мене нібито провідати, а сама вже намагається на мене тиснути роздумами, що таке гроші і для чого вони потрібні. Дуже мене обурило її ставлення до чужих статків.
Вона так легко ними розпоряджається. І останній її аргумент, здається, поставив крапку в наших з її сином стосунках. Вона нагадала, що я старша і мені вже ні з кого обирати, а от її син знайде собі пару дуже швидко. Одразу після цієї фрази моя без п’яти хвилин свекруха стояла за дверима.
Дуже шкодую, що взагалі розповіла своєму нареченому про гроші. Та й який він після цього наречений? Навіщо ми одружуємося взагалі? Мені немов голову запаморочило, я не бачила, що він до грошей ласий. І тепер у мене немає довіри ні до цієї людини, ні до його сім’ї.
Зараз намагаюся придумати, як розійтися по-тихому. Якщо мені і судилося вийти заміж, то точно не з таку людину. Найбільше мене тривожить те, що я тепер боюся залишатися одна. Слова свекрухи про те, що я занадто стара для шлюбу, сильно мене зачепили. А що, як вона має рацію?
