З першого класу мені подобався один хлопець, а я подобалася йому. Ми сиділи за однією партою і всіляко один одному допомагали: підказували тільки нам зрозумілими словами, у разі потреби давали списати, ділилися маминими бутербродами.
Класу до восьмого наше спілкування стало виражатися в прогулянках у парк, походах у кіно і довгими сидіннями в порожньому класі удвох. Що ближче до випускного, то впевненішою я була в тому, що все життя ми пройдемо разом, дружною сім’єю.
Ось тільки ми про це не говорили. Та й не розуміла я в тому віці, що жіноче уявлення про щастя інше, ніж у чоловіків. Перед випускним ми захоплено репетирували святковий концерт. Дорепетирувалися майже до опівночі.
Щасливі і втомлені, хто з ким розходилися по домівках. Я з цим хлопцем пройшла кілька кварталів, коли він раптом відбіг від мене, помахав рукою і підхопився до трамвая, що під’їхав. Я просто в шоці була.
Постояла, взяла себе в руки і вирішила, що ось, завтра на випускному все буде по-іншому. На випускному мій коханий просто отримав атестат і пішов, не залишився на танці і не поїхав зустрічати світанок.
Зустрілася ми через кілька місяців. Він винувато нахилив голову і тихо сказав, що хоче порадитися. Виявилося, що в нього була дівчина і тепер вона при надії. Я сказала те, що підказувало мені моє виховання.
Порадила з нею одружитися. Наступного разу ми зустрілися вже через 5 років на зустрічі однокласників. Я організовувала цю зустріч, була зайнята і поговорити з ним не могла. Наша розмова відбулася тільки нещодавно.
Коли майже випадково у соцмережі я дізналася, що в нього тільки одна дитина дошкільного віку. Я набралася нахабства чи сил і написала йому. Виявилося, що тоді, перед випускним, він просто злякався, що доведеться одружитися.
Був не готовий до такого кроку. Тому придумав історію з вагітністю дівчини, а пізніше, через 5 років, теж не зміг переламати себе і підійти з поясненнями. Хочеться сказати всім – перш ніж розійтися, спробуйте поговорити.
