-Наталю, – я дивився на дружину, як мені здавалося, сталевим поглядом, – я знайшов собі роботу, прошу, не заперечуй, я не збираюся сидіти на твоїй шиї.
Дружина скривилася і відвернулася, напевно, їй постало жалюгідне видовище, колись сильний, здоровий чоловік, стоїть, схожий на привид тіні колишнього і, піднявши підборіддя, намагається щось вимагати.
Так, я з боку, напевно, дуже комічно виглядаю, але мені це дуже потрібно.
-Володю, може, ще зарано? У грошах не маємо потреби, – дружина обриває себе на півслові, – добре, що там робити треба?
-Нічого, Наталю, сидіти. Це дитячий садок за рогом, я там буду охоронцем. Це хоч якісь гроші ,поки зможу на ноги встати, а потім повернуся на роботу… Ми прорвемося, Наталю. Я не можу сидіти без діла, зрозумій…
-Добре, але… якщо тільки ти відчуєш щось, то відразу ж кинеш цю затію.
– Звичайно, Наталю… Наталка, та ти що? Я ще молодий, я ще поживу… Ми ще поживемо… Правда?
-Правда.
Дружина відвернулася, мабуть, щоб приховати сльози.
Я звалився несподівано, хоча, як каже мій лікар, молодий, самовпевнений, я таким же був, так ось, як каже лікар, це повинно було статися, колись це повинно було статися.
Я не був у відпустці одинадцять років. Одинадцять років я ґарував, як кінь, відмахуючись від вмовлянь Наталки і дітей про відпочинок.
І ось, те, що мало статися, воно сталося.
Але все вже позаду, я пройшов довгу реабілітацію, я повністю відновив мову, я вже ходжу без палиці і вирішив, що мені пора на роботу.
Бізнесом займаються діти, я тільки наглядаю.
Бізнес, це просто так голосно називається, у мене три маленькі автомайстерні, в одній з них я продовжував сам працювати, не довіряючи нікому, так би мовити, ювелірну роботу, тепер це робить син і придивляється зять.
Вони всі впораються, я знаю, а я поки буду поправляти здоров’я, читати, думати, їздити на риболовлю, ходити на роботу.
Мій перший робочий день, вірніше ніч.
Я перевірив все, відхилив пропозицію Наталки бути зі мною, запевнив її, що все добре, закрив всі двері і сів на стілець.
Потім пересів на диван.
Взяв книгу, почитав, подивився телевізор, побарабанив пальцями по столу, подивився у вікно.
За вікном було темно.
Я встав, пройшовся по темній будівлі з ліхтариком, вийшов на вулицю, походив там, повернувся назад.
Мою увагу привернув телефонний апарат, точно такий, як у моєму дитинстві.
Я підняв трубку, довгий рівний гудок. На думку спав номер телефону з мого дитинства, я якось машинально набрав його.
Гудок, клацання і голос молодої жінки, сміючись і відволікаючись, відповів мені.
-Алло, алло.
Я поклав трубку. Цей голос мені когось нагадував, такий молодий і завзятий.
Я увімкнув телевізор і сів дивитися кіно, постійно відволікаючись на думки про цей голос.
На другу зміну я знову набрав той номер і знову почув цей голос.
-Алло, говоріть… Михайле, мабуть це тебе…
-Та ну…
-Я тобі точно кажу, це тебе, алло… алло, говоріть.
Я відгукнувся, але мене не чули, там сміялися і два голоси, чоловічий і жіночий повторювали одне і те ж слово…
-Алло… говоріть…
Я слухав… мені здавалося… що я божеволію, але я чув ці голоси, їхні голоси.
У вихідний я подзвонив і мені сказали, що ці номери давно не обслуговуються, їх не існує, але… я ж чув.
-Алло, говоріть… алло….
-Мамо… це я Володя…
-Алло… вам кого… алло.
-Мамо… це Володька.
Через місяць мене почули, мені відповіли…
-Володька? Який Володька? Алло…
-Мамо… це я…
-Михайле, там все переривається, ти знаєш, мабуть цей номер належав якійсь мамі… їй дзвонить син, Володя… Михайле, я хочу назвати нашого малюка Володею…
Я щовечора, приходячи на роботу, набирав заповітний номер і слухав… я слухав рідні і улюблені голоси, мама і тато… іноді… вона знімала трубку і бігла щось робити, а я слухав…
Я слухав голоси рідних, бабусю, дідуся, тітки, дядька…
Я чув, як плакав малюк… Так, у них з’явився малюк… Його назвали Володею, цей малюк був я…
Я не знаю, як це назвати, я не міг нікому розповісти про те, що відбувається… Я запитав у змінника, чи можна користуватися телефоном?
Він сказав, що телефон давно відключений і стоїть для антуражу, декорація, міф, забутий елемент з минулого життя…
Я не міг розповісти дружині, вона обов’язково потягла б мене до цього пихатого, нахабного лікаря…
Я нікому не міг сказати… Я не міг довірити цю таємницю, та й ніхто б не повірив, я сам собі б не повірив, Господи…
Але я продовжував і продовжував дзвонити і слухати, іноді мене чули, іноді до телефону підходив Володя, тобто я.
Я не думаю, що це був якийсь розіграш, ні, це були фрагменти мого життя… життя моїх рідних.
Одного разу, зі мною попросився мій онук, п’ятирічний Михасик, згадуючи себе в його віці, я вмовив сина дозволити Михасику піти зі мною.
Він ходив потім часто, одного разу, думаючи, що онук спить, я знову набрав заповітний номер…
-Діду, а що це?
-Телефон…
-А можна мені? Алло… алло, це я Михайло. Як який? Карпенко. Я? Я з дідусем на роботі… ні, мені не нудно…
Я взяв трубку у онука, там розмовляла моя мама… вона не дожила до появи Михайла… її голос вже не був таким молодим.
-Мамо…
-Володька? Ти де?
-Я на роботі… мамо.
-Володю, чуєш… бережи себе… .Володю, бережи себе, синку, відпочивай більше, чуєш? Я тебе люблю, синку.
-І я тебе люблю, мамо…
Знаєте, я брав апарат з собою, він не працює більше ніде, тільки там…
Мій лікар був задоволений, він сказав, що відновлення пройшло добре… Я вирішив вийти на роботу, але вже не так, як я працював раніше, а, як сказав мій син, за тарифом лайт.
Я зайшов на колишнє місце роботи, завідуюча дуже шкодувала, що я йду, але також бажала здоров’я.
Я набрався сміливості і запитав у завідуючої, чи не можна мені купити телефонний апарат, який стоїть у комірчині…
Завідуюча здивувалася, сказала, що нічого купувати не потрібно, вона і так віддасть, але вона не пам’ятає ніякого апарату… Його і справді там не виявилося… Я дивився сам… його там не було…
Моє життя, як і здоров’я, налагодилися.
Я міг би подумати, що це мені привиділося, але… Замінник бачив апарат, а Михайло пам’ятає розмову…
Вночі мені наснилася мама, вона посміхалася, гладила мене по голові і тихонько шепотіла моє ім’я… А ще… вона мені сказала, що все буде добре…
-Не пустуй, Володю… потрібно відпочивати…
Я пообіцяв мамі, що буду відпочивати.Спеціально для сайту Stories
