На вершині засніженого пагорба стояли дві дитячі фігурки. Вони дивилися вниз, на розкатану саморобну гірку, від якої перехоплювало подих. Накатана доріжка круто спускалася донизу, закінчуючись десь на середині річки, зараз щільно закута льодом.
Тут каталися тільки старші хлопці, майже дорослі. А Олександрі й Валентину було по дванадцять років. Було дуже страшно. Валя ніяк не міг наважитися скотитися цією, так званою, гіркою. Саша його підбадьорювала.
-Нічого, всі катаються, і ми зможемо. Давай разом поїдемо, на одній картонці. Обхопи мене руками міцніше, і ми з’їдемо.
Так, так уже вийшло, що Саша була дівчинкою, а Валя хлопчиком.
Якщо зважати на їхні характери, то саме Саші слід було бути хлопчиком. Такою відчайдушною вона була. А Валя, навпаки, боязкий і сором’язливий. Мало того, що природа посміялася, так ще й батьки назвали хлопчика Валентином, а дівчинку Олександрою.
Батьки в цих дітей були різні. Просто жили в одному під’їзді. Тому Саша з Валею, незважаючи на відмінність характерів, дружили. Дружили від самого дитинства.
Олена Миколаївна, мама Валі, завжди була проти цієї дружби. Адже Саша вважалася дівчинкою з неблагополучної родини.
Однак це, напевно, було єдиним, з чим Валя не зміг змиритися і продовжував дружити з Олександрою. Таємно від своєї владної матері вони зустрічалися на вулиці. А вже якщо попадалися, то Валя терпів прочухана, прекрасно знаючи, що з Сашею все одно дружити не перестане.
Вони стояли на вершині пагорба, і саме Саша примушувала Валю скотитися. Вона була тією людиною, що підбиває на найвідчайдушніші вчинки, і це подобалося Валі.
Вони з’їхали з гучним вереском. Саша верещала від захвату, а Валя від страху. З’їзд скінчився плачевно. Валя і сам не зрозумів, об що він роздер своє зимове пальто. І ось тут хлопчикові стало набагато страшніше.
-Мама мене покарає! – шепотів він.
-Не бійся! – відповідала Саша, намагаючись приладнати на місце вирваний із м’ясом трикутний клаптик.
Саші самій було не по собі. Вона взагалі-то нікого не боялася, ні батьків, ні однолітків. А ось за Валю переживала, добре знаючи його маму – Олену Миколаївну.
-Слухай, у мене ідея. Прийдеш додому, сховай пальто. А завтра скажеш, що тобі його в роздягальні порвали, а ти нічого не бачив.
-Як це? – моргнув Валя, його в очах запалилася надія.
-Ну, як-як. Потихеньку до школи підеш, а потім покажеш пальто. Ти не винен. Його в роздягальні шкільній зіпсували.
Валя погодився з подругою, що так, мабуть, буде краще. Можливо, менше влетить. Принаймні, спробувати варто.
У квартиру хлопчик прокрався тихо, як мишка. Мокре від розталого снігу пальто постарався повісити клаптиком до стіни. За цим його і застала Олена Миколаївна, яка вилетіла в передпокій немов цербер.
-Ти знову з цією гуляв? Я вас у вікно бачила. А що це ти там ховаєш? Ах ти, маленький негідник! Майже нове пальто порвав. Ось до чого доводить твоя дружба з цією хуліганкою.
Олена Миколаївна зірвала пальто. У передпокій обережно вийшов Петро Степанович, тато Валентина. Зі співчуттям подивився на сина. Поглядом співчував, але мовчав. Він і сам боявся свою грізну дружину.
-А ти чого втупився? – рявкнула на нього Олена Миколаївна. – Синок-то весь у тебе пішов. Такий самий нікчемний. Тільки речі псувати вміє. Нове пальто! Подумати тільки!
-Олено, але ми ж його з рук взяли. – тихо сказав Петро Степанович.
-Замовкни, – рявкнула на нього дружина. Хіба мало, де і що ми взяли? Він має навчитися цінувати речі.
“Від гріха подалі” Петро Степанович пішов на кухню, залишивши сина. Вона продовжувала кричати.
-Чого мовчиш, очима лупаєш? Іди й штопай пальто. Як зашиєш, так і будеш ходити. Або ти що думаєш, я нове тобі куплю?
За п’ять хвилин Валя сидів, схилившись над пальто і затиснувши в пальцях голку. Він шив, кілька разів уколовшись, один раз навіть до крові. Виходило неакуратно. Ходити в такому тепер буде соромно. Однак доведеться. Валя розумів, що мама не жартувала.
Таких випадків було багато. Валя ріс, не в силах перечити суворій мамі. Єдиною віддушиною в його житті була Олександра. Вона вносила в його життя ковток свіжого повітря, штовхала на відчайдушні вчинки, за які часто влітало, але про які Валя жодного разу не пошкодував.
Йшли роки, і кудись зник Петро Степанович. Тато Валі пішов одного ранку на роботу і випарувався. Через кілька днів стало відомо, що він просто втік. Втік кудись у далеке місто, подалі від крикливої дружини.
Звідти подав на розлучення і переписав квартиру на сина. Олена Миколаївна була в люті. Проклинала колишнього чоловіка останніми словами. Жодної краплі вдячності вона не відчувала до чоловіка за те, що він залишив її жити у своїй дошлюбній квартирі, та ще й переписав цю квартиру на Валентина.
Вона б і синові про це не сказала. Валентин дізнався випадково, з паперів, які Олена Миколаївна забула на столі.
Після дев’ятого класу життя розвело в різні боки Валю і Сашу. Валентин пішов у десятий. Він був відмінником. Як же інакше, за такої мами? Олена Миколаївна пророкувала синові вступ до інституту.
Саша, як водиться, з таким скаженим характером, навчалася, не дуже. Після дев’ятого вона вступила до коледжу. Уже там, у коледжі, познайомилася з якимось таким же відчайдушним, як вона сама, хлопцем.
Чекала від нього дитину, вийшла заміж. Найімовірніше, дівчина це зробила, щоб швидше з’їхати від батьків. Так думав Валя. Він на весіллі подруги був. Сильно засмучувався. Ні, не тому, що Саша виходить заміж, а тому, що жити вона тепер буде в іншому районі міста і часто бачитися в них не вийде.
Все одно вони зустрічалися. Інколи зідзвонювалися. Саша навіть хотіла взяти Валю хрещеним своєї першої дитини. Однак тут уже заперечив її чоловік. Не подобалася йому ця дивна дружба. Може, ревнував. Хоча ревнувати до Валі було нерозумно. Він був дуже сором’язливим і до кінця навчання в інституті навіть не поцілувався жодного разу.
Закінчив Валентин інститут і пішов працювати інженером на місцевий завод. Мама його туди пропхала, за знайомством. Вона, як і раніше, все вирішувала за сина.
Хлопцеві було двадцять чотири роки, коли він уперше почав зустрічатися з дівчиною. Її звали Олена, так само, як маму Валентина. Він наївно вважав, що матері це сподобається, коли привів додому дівчину для знайомства. Зробив це без попередження, не бачачи нічого поганого. Привів і заявив:
-Мамо, познайомся, це Олена. Ми з нею зустрічаємося.
Олена Миколаївна почервоніла, стоячи в передпокої. Треба сказати, далі у квартиру вона молодим пройти не дала. Перегородила дорогу, грізно зсунувши брови.
-Що це ще за Олена? Звідки вона взялася, Валентине? Я дивлюся, у тебе багато вільного часу, якщо ти встигаєш із дівчатами знайомитися. Я це виправлю. Зараз же проводь цю особу, і ми з тобою будемо розмовляти.
Дівчина на ім’я Олена відкривала і закривала рот, немов риба, викинута на берег. Вона й слова не вимовила. Наляканий маминим спалахом поганого настрою, Валентин виштовхав Олену з квартири.
У під’їзді почав бурмотіти якісь вибачення, але вже з погляду дівчини розумів, що вони більше не побачаться. Олена презирливо фиркнула і вбігла в ліфт, що під’їхав. Валентин дивився на її обличчя, поки двері ліфта не зачинилися, потім понуро опустив плечі. Він пішов до мами. Давно Олена Миколаївна так не кричала.
-Валя, хто це? Як ти посмів притягнути таку в наш будинок? Де в тебе очі? Ти бачив, як вульгарно вона одягнена? Вона ж сто відсотків легкої поведінки. Де ти тільки примудрився з нею познайомитися? Тобі всього двадцять чотири роки, про що ти думаєш? Які дівчата? Рано одружуватися, рано зустрічатися. Зараз ти маєш думати тільки про роботу.
Олена Миколаївна синові й слова сказати не дала. Та й що йому було говорити? Він з Оленою зустрічався крадькома. Брехав матері, що затримується на роботі. Одягалася Олена насправді трохи зухвало, але хлопця це не бентежило. Єдине, про що він шкодував, що не попросив Олену перед зустріччю з мамою одягнутися скромніше.
Як він і припускав, дівчина не захотіла з ним більше бачитися. Коли Валентин зателефонував, сказала, що не дозволить себе так принижувати і кинула слухавку.
Наступною дівчиною Валентина була Оля. Оля працювала продавчинею в кіоску і характером володіла жвавим. Цього разу, пам’ятаючи попередній невдалий досвід, перед знайомством із мамою Валентин попросив нову дівчину одягнутися якомога скромніше.
Олену Миколаївну про знайомство попередив. Жінка злилася, це було помітно, але у квартиру увійти дозволила. Навіть чаю налила. Тільки потім почала свій допит.
-А де ви працюєте, Олю? Продавчинею? Ох, треба ж! Яка у вас там зарплата? Контингент, напевно, різний… Ну, зрозуміло, чого ти у Валю вчепилася.
-Не зрозуміла? – поперхнулася чаєм Оля. – Що значить, я вчепилася?
-А то й значить! – підібгала губи Олена Миколаївна. – Валя працює інженером, у нього гарна квартира. А ти всього лише продавчиня. Вирішила урвати собі шматок пожирніше?
-Мамо, перестань. Перестань, будь ласка, – просив Валентин.
-А з чого це я маю перестати? – тільки розпалювалася Олена Миколаївна. – Сину, відкрий очі. Цій голодранці потрібен не ти, а твоя зарплата і квартира. Ти її кросівки бачив? Вони ж “каші просять”. Підошва давно відклеїлася. Я ось одразу на це увагу звернула і зрозуміла, що твоя Оля із себе представляє.
Ольга сиділа, почервонівши від обурення, і переводила погляд із Валентина на його матір. Вона чекала захисту. Чекала, що він поставить свою матусю на місце. А все, що зміг зробити Валя, це просити маму перестати погано говорити про його дівчину.
Справа скінчилася тим, що Ольга послала Валентина, його матір і гордо пішла. Хлопець зажурився, розуміючи, що і цим стосункам прийшов кінець. Натомість Олена Миколаївна була надзвичайно задоволена собою.
-Ось бачиш, синку? Що й треба було довести! Хіба пристойна дівчина стане так висловлюватися? І де ти їх тільки знаходиш? Що тобі спокійно не живеться? Нема куди поспішати. Встигнеш ти ще одружитися. А поки що занадто молодий для цього.
Занадто молодим для одруження Валентин залишався до тридцяти років. Мама міцно тримала його життя у своєму залізному кулаці. До тридцяти років, уже не хлопець, а чоловік почав розуміти, що мама ніколи не дозволить йому одружитися.
Не потрібна їй конкурентка. Їй потрібен турботливий син, який завжди під боком. Який підкоряється вказівкам, віддає зарплату і робить мамине життя зручним.
Саме з цим усвідомленням у життя Валентина прийшло кохання. Справжнє кохання, а не те, що було раніше. Тільки зустрівши Кіру, Валя зрозумів, що з нею він не зможе так легко розлучитися, як із попередніми дівчатами. Знайомити Кіру з мамою він дуже боявся, але збирався зробити дівчині пропозицію. Як бути, він розуму не міг докласти.
І тоді на допомогу прийшла Саша. Так, та сама Саша, подруга дитинства. Розлучена, з двома дітьми. Зустрівся з нею Валентин абсолютно випадково. Зрадів і виклав усе, що відбувається в його житті.
Розповів, як мама відшиває всіх його подруг. Розповів про Кіру і про те, що не знає, як далі бути. Саша по-чоловічому ляснула друга дитинства по плечу і заявила:
-А знаєш що? Веди-но ти мене до своєї мами. Я, як чоловіка вигнала, у квартирі ремонт затіяла, тож нам із дітьми якраз ніде жити. Ти тільки Кіру свою попередь. Сподіваюся, вона в тебе дівчина тямуща?
Валентин спочатку не міг зрозуміти, що пропонує Саша, а коли зрозумів, довго сумнівався. Однак, він із дитинства піддавався на всі авантюри Олександри, піддався і зараз. Того ж вечора він привів до мами подругу дитинства і двох її дітей.
– Доброго вечора, Олено Миколаївно, – сказала Саша, входячи у квартиру і скидаючи з ніг брудне взуття.
Скидаючи, абияк, і не зупиняючи двох своїх дітей, які, не роззуваючись, побігли по кімнатах. Олена Миколаївна застигла з відкритим ротом, перевела очі на Валентина.
-Що тут відбувається?
-А те й відбувається, Олено Миколаївно, що ми з Валею житимемо разом. Згодом узаконимо стосунки, так би мовити. А поки що приймайте невістку, – відповіла за Валентина Саша.
-Не може бути! Валю, ти з глузду з’їхав? Ти навіщо її сюди привів?У неї двоє дітей.
-І це все правда, – усміхалася Саша. – Олено Миколаївно, ми з вами не перший рік знайомі. Не треба перераховувати мої достоїнства, я й так усе знаю. Гей, діти, ви куди побігли? Швидко мити руки, будемо вечеряти. Сподіваюся, Олена Миколаївна чогось смачненького приготувала?
Мама Валентина кричала, верещала. На кухні дійшло мало не до бійки, коли Саша, по-хазяйськи взявши ополоник, почала наливати суп своїм дітям.
Валентин мовчав. Саша давала його мамі таку відсіч, що в якийсь момент чоловікові стало навіть шкода Олену Миколаївну. Втомившись кричати, вона бліда ходила квартирою і стежила, як би діти Саші чогось не розбили і не зламали. Затягла сина у свою кімнату. Намагалася напоумити, майже плакала. Валя тримався щосили.
-Мамо, не кажи мені нічого. Ти стількох моїх дівчат відвадила, але з Сашею в нас точно все серйозно. Так, у неї діти, так, вона така, я розумію. Але ми будемо жити разом.
На допомогу Валентину поспішила Саша. Заглянула в кімнату й підморгнула Олені Миколаївні.
-Ви мені майбутнього чоловіка зі шляху не збивайте. А то, дивіться, я ж знаю, що це квартира Валі. За законом ви на неї права не маєте. Нам тепер із вами багато спілкуватися доведеться. Я в декретній відпустці, поки не працюю. Тож доведеться шукати спільну мову.
Саша зловтішно потерла долоні. Олена Миколаївна здригнулася.
Наступні дні стали для жінки кошмаром. Саша поводилася потворно. За дітьми не стежила, дозволяючи їм робити все, що заманеться. Готувати не готувала, але вимагала від Олени Миколаївни сніданок, обід і вечерю за розкладом.
Якщо жінка відмовлялася готувати, Саша просто спустошувала холодильник. Кричати на неї було марно. Олександра сама могла перекричати кого завгодно.
На третій день Олена Миколаївна розплакалася. А ще через тиждень запропонувала розмін квартири.
-Валя, я згодна на однокімнатну, тільки позбавь мене цього кошмару.Якщо ти вирішив погубити своє життя, я так більше не можу.
-Якщо-що, – втрутилася в розмову Саша, – то ця квартира належить цілком Валентину.
-Так, це так, – зковтнула Олена Миколаївна. – Але Валя, ти ж не залишиш мене зовсім без житла? Давай продамо квартиру. Купиш мені невеличку однушку, а вам ще й на двокімнатну залишиться.
-Не знаю, не знаю, – зробила вигляд, що задумалася Саша. – Тут такі апартаменти…
-Я згоден, згоден, мамо, – кивнув Валентин, намагаючись стримати радість.
Уночі, коли вони зачинилися в спальні й Валя ліг спати на розкладене крісло, а Саша влаштувалася в ліжку разом зі своїми дітьми, чоловік прошепотів:
– Я навіть не знаю, як тобі дякувати. Я повірити не можу, що в нас із тобою вийшло.
-Ще як вийшло! – позіхнула Саша. – А ти сумнівався. Може, далі сам? А то в мене у квартирі ремонт закінчено, ми з дітьми можемо повертатися.
-Тільки не це! – підвівся на ліктях Валентин. – Олександра, благаю тебе, поживи хоча б до продажу квартири. Я боюся, що вона відступиться.
-Ну гаразд, так і бути. Поживемо ще трохи. Як у тебе там, із твоєю Кірою? Нормально все?
Із Кірою було все нормально. Коли Валентин виклав їй начистоту все про свою маму і про попередні знайомства, вона все зрозуміла. Кіра була дівчиною спокійною і поступливою. Піддаватися нападкам з боку майбутньої свекрухи не бажала. Із Сашею познайомилася і подруга Валентина їй сподобалася.
Забігаючи наперед, можна сказати одне. Коли через місяць Валентин привів до мами Кіру і повідомив, що вони збираються одружитися, Олена Миколаївна була просто щаслива. Невістка здалася їй ідеальною.Спеціально для сайту Stories
