– Настю, у тебе на вихідні які плани? – запитав Павло у своєї нареченої, коли вони ввечері лежали на дивані і дивилися серіал.
– У мене? – повернула вона голову на хлопця. – Та я навіть не думала! А що, є якісь ідеї?
– Та просто мої на ці вихідні збираються в місто приїхати! Ось я і подумав, може, зварганимо з тобою вечерю, ти якраз із моїми батьками та з сестрою молодшою познайомишся! А то ми вже місяць намагаємося вирватися до батьків, та все не виходить! А тут вони самі приїдуть!
– Чому ні?! – знизала плечима дівчина. – А ти коли дізнався, що вони сюди поїдуть?
– Ось тільки що буквально! Христинка написала! Вони в місто збираються, хочуть до свят новорічних отоваритися!
– Так, звісно, давай так і зробимо, я не проти! – сказала Настя і позіхнула.
– Тільки, Настю, потрібно буде ідеальний порядок у квартирі навести! Ну, щоб мама моя пораділа, яка ти в мене чистюля! Вона любить, коли вдома порядок, щоб ні пилу, ні сміття, навіть щоб натяку на це не було!
Настя підняла голову і подивилася на Павла дивним поглядом.
– Ти що, хочеш сказати, що я нечупара і бруднуля якась? – спантеличено запитала вона.
– У нас взагалі-то вдома завжди порядок! Тож не треба мені тут! Зрозумів?
– Та я не це мав на увазі! Я ж не казав, що ти бруднуля якась, я просто тобі сказав, що перед їхнім приїздом потрібно буде просто ідеальний порядок навести! Ну, щоб ні в кого зайвих питань навіть не виникло!
– Павло, у нас удома і так постійно ідеальний порядок, ти прекрасно це знаєш, тож прям вилизувати квартиру я не збираюся, і все, закрили тему! – невдоволено сказала дівчина.
– Що ти одразу нервуєш, Настю? Я ж просто хочу як краще, щоб ти мамі моїй сподобалася!
– Слухай, Павло, у мене запитання до тебе таке! Я тобі подобаюся?
– Що за запитання? – здивувався Павло. – Звичайно, подобаєшся, як ніхто більше!
– Ось і все, на цьому давай і зупинимося! А лізти зі шкіри геть, щоб іще комусь сподобатися, навіть твоїй мамі, ти мені вибач, звісно, якщо це грубо прозвучить, я не збираюся! У нас удома порядок? Порядок! Їжа завжди приготована! Ми обидва працюємо і себе забезпечуємо! Квартира у нас є! Що ще потрібно?
– Квартира є в тебе! – поправив свою дівчину Павло.
– Не важливо! Ти ж тут зі мною живеш, отже, вона є в нас! Так що все, Павло, проїхали цю тему і давай більше до неї не повертатися!
Павло хотів ще щось заперечити Насті, але вона йому ясно дала зрозуміти, що цього робити не варто.
До вихідних залишалася всього пара днів. Уже в суботу мали приїхати батьки і молодша сестра . І Павло чекав цього дня з невеликим побоюванням. Він дуже переживав, як його дівчину сприйме саме його мама, Світлана Вікторівна. Вона була дуже суворою і прискіпливою до будь-якої дрібниці людиною.І в п’ятницю, коли Павло і Настя приїхали додому з роботи, хлопець знову звернувся до Насті з тією самою розмовою, що й кількома днями раніше.
– Настю, давай зараз швиденько перекусимо і займемося прибиранням! – запропонував він.
– Навіщо? – здивувалася дівчина. – У нас і так скрізь порядок! Завтра зранку я пил трохи протру і підлогу, і все!
– Ні, Настю, давай зараз, і не просто пил і підлогу трохи протерти, давай генеральну влаштуємо! Щоб прямо взагалі скрізь усе блищало! – трохи нервуючи, вимовив хлопець.
– Павло, ти що, маму свою чи що, так боїшся? – здивованим поглядом подивилася на свого нареченого Анастасія.
– З чого ти взяла?
– Та з того, що ти в останні кілька днів просто мариш цим прибиранням у домі й тим, що мамі щось може не сподобатися! Тобі що, десять років, що ти так перед матір’ю трясешся? Ти ж казав, що вона у тебе найдобрішої душі людина, а тут починаєш просто від думки про те, що вона приїде, боятися!
Павло спочатку хотів трохи виправдатися і навіть, можливо, віджартуватися на цю тему. Але передумав і сказав своїй дівчині все прямо, щоб у неї потім не виникло запитань.
– Казав, так! Тільки це… Як би тобі так сказати, мною просто вигаданий образ хорошої і доброї мами! Насправді, мама моя – це просто тиран у спідниці!
– Ти приколюєшся? – усміхнулася Настя. – Та хоч би й тиран, мені, повір, від цього не буде ні жарко ні холодно!
– Настю, ти не розумієш! Вона буде докопуватися до кожної дрібниці, до кожної пилинки ! Навіть те, що ми з тобою посуд просто складаємо поруч із раковиною на цю залізну решітку, щоб він стікав, їй це дуже не сподобається! Вона нас завжди з сестрою змушувала витирати посуд після миття і прибирати на місце! Тобто там реально тиран у спідниці! І я не жартую!
– І що? – продовжувала веселитися дівчина. – Слухай, Павло, по-перше, я у себе вдома, по-друге, як мені потрібно, так я у себе вдома все і роблю, і підлаштовуватися я ні під кого не збираюся! Особливо намагатися вдавати з себе того, ким я не є! Краще відразу під час знайомства постати перед усіма тим, хто ти є насправді! Я ось цього лицемірства і підлабузництва, ти сам прекрасно знаєш, терпіти не можу!
Тож усе, заспокойся, тобі вже двадцять п’ять років майже, любий мій, а ти досі маму свою боїшся… Я її от не знаю ще, але, чесно кажучи, ти мені її зараз представив не з найкращого боку, і себе, до речі, також!
– Вибач, Настю! Я просто справді дуже переживаю і нервую! І я не знаю, як це контролювати!
Наступний день у Павла та Насті почався з того, що вони мало не посварилися. Коли Анастасія у своєму звичному темпі наводила лад у квартирі, витирала пил, протирала підлогу. Паша в цей час бігав поруч, метушився і просив, щоб вона робила це набагато краще.
Настя терпіла це, але терпіла недовго. Кінець її терпінню прийшов, коли Павло зажадав, щоб вона відмила всі батареї у квартирі, які Настя зазвичай протирала зверху, а вглиб туди лізла вкрай рідко. Тільки в тому разі, коли там реально було видно скупчення пилу неозброєним поглядом.
– Павло, ось тобі треба, йди у ванну, бери там ганчірочку і хоч вилижи тут усе! Ну вчора з тобою на цю тему тільки поговорили, ти мені вже зранку мозок почав виносити зі своєю мамою! Вона ще не приїхала, а я вже не особливо хочу, щоб вона приїжджала! Ти мене реально за ранок уже дістати примудрився своїм скигленням!
– Настю, ну що ти таке кажеш? – ображено вимовив хлопець.
– Павло, ну правда, ти дорослий чоловік уже, а поводишся гірше за маленьку дитину! Мама те, мама це, а це мамі не сподобається, а тут мама не схвалить! Я просто не думала, що ти такий мамин синочок! – психувала Настя.
– Не кричи! – попросив наречену Павло.
– А ти не скигли і не нуди, не ходи! Геть падай за свою приставку і не заважай мені прибиранням займатися!
Павло насупився, але сперечатися з дівчиною не став. Він, звісно, хотів спробувати донести знову до Насті свою точку зору, але щойно він відкрив рота, Анастасія різко підняла руку і зобразила жест, що означав би, щоб він просто заткнувся.
Через півгодини все, що планувала Анастасія, було закінчено. У квартирі був порядок, власне, як і завжди.
– О котрій вони приїдуть? – запитала в Павла Настя.
– Вони вже в місті, приблизно хвилин за сорок будуть у нас!
– Так вони ж по магазинах збиралися!
–
– Це вони завтра поїдуть по магазинах, а потім відразу додому!
– Зачекай, вони що, з ночівлею в нас чи що залишаться? – здивувалася Настя.
– Ну так! Я ж тобі казав!
– Нічого ти мені не говорив, Павло! Навіть не заїкався про це! А спати вони де будуть?
– У вітальні їм постелимо на дивані, ну, принаймні, мамі з Христинкою, а батько на підлозі, я думаю, поспить, або в маленькій кімнаті на тому старому диванчику!
Настя нічого не відповіла Павлові, а тільки невдоволено похитала головою.
Перед самим приїздом Павло підійшов до Насті й попросив її:
– Настю, я тебе зараз дещо про що попрошу, тільки ти не злися, будь ласка!
Але Настя була вже на межі.
– І про що ж? Щось знову не так? Щось іще маму твою не влаштує?
– Ні!
Павло втупився в підлогу перед собою і не знав, із чого почати.
– Я своїм сказав, що… Коротше, що це орендована квартира, що ми її знімаємо!
– Що? – межі обурення дівчини не було. – Ти хворий, чи що? Чому ти так їм сказав? Ти ж чудово знаєш, що це моя квартира, її мені батьки віддали, коли собі за містом будинок побудували!
– Я знаю! Але прошу тебе, підіграй мені, будь ласка!
– А чому ти їм правду не сказав? Чому я, цікаво, брехати через тебе маю?
– Ну просто батько мій буде не в захваті, дізнавшись, що я живу у квартирі своєї дівчини! Та й мама теж! Вони вважають, що це не по-чоловічому!
– О це так! – у розгубленості Настя сіла на крісло у вітальні.
– Що таке? Ти ж підіграєш мені?
– Я просто в шоці, Павло! – відповіла дівчина.
Павло присів поруч, навпроти Насті. І винуватим поглядом подивився на неї.
– Дзвони батькам і кажи, що все скасовується! Я не хочу, щоб вони сюди приїжджали! Я не хочу нікому брехати, я не хочу починати знайомство з такої жорсткої брехні! І взагалі, після такого я за тебе заміж виходити не збираюся! А про квартиру, так про неї взагалі можеш забути! А ще краще, просто збирайся і, будь ласка, йди!
– Але Настю, я ж тебе кохаю! Ти ж це несерйозно!
– Ще як серйозно,Павло! Я тобі сказала, все! Ніякого весілля, нічого між нами більше не буде! Мені такі сюрпризи, як ти на мене висипав за ці два дні, протягом усього життя не потрібні більше! Збирай свої речі, і прощавай, любий! – суворим голосом промовила Анастасія.
У цей момент у домофон подзвонили.
– Настю, заспокойся, будь ласка! Вони вже приїхали, я піду їм двері відчиню! Давай, будь ласка, без сцен і без усіляких приколів!
– Та ти вже всі приколи відмочив! Ти забрехався, як я не знаю хто! Мало того, що ти сам забрехався, так ти ще й мене на це намагався підштовхнути! Я тобі сказала, все, між нами все скінчено! Нікого я у свою квартиру не впущу! Можеш сказати своїм, щоб вони тебе просто почекали внизу, і що ти скоро спустишся до них зі своїми речами!
– Настю, ну ти ж не серйозно! Через таку дрібницю?
– Що? Брехня, по-твоєму, дрібниця? – усміхнулася дівчина. – Знаєш, любий мій, якщо для тебе це дрібниця, то для мене це серйозний проступок, і тепер навіть не знаю…
– Що ти не знаєш?
– Та нічого я не знаю! Я і тебе, виходить, зовсім не знаю! Ми вже майже рік живемо разом, і я й гадки не маю, де ти мені брехав, а де правду говорив?!
– Я тобі не брехав! – відповів Павло.
– А я в цьому не впевнена! Точніше, я впевнена у зворотному! – заявила Настя. – Коротше, все! Я вже все сказала, збирай свої речі, і тебе там на вулиці вже чекають!
– Я не хочу від тебе йти, я не хочу з тобою розлучатися, Настю! Куди я піду зараз, мені в понеділок на роботу, ти хоч головою своєю думаєш, що робиш?
– На відміну від тебе, постійно цим займаюся! А от ти навряд чи! Бо якби ти головою думав, то не став би всіх навколо себе дурити і не став би мене просити тобі підіграти!
Поки Павло і Настя сперечалися, Павлу зателефонувала мама. Він подивився на вхідний і скинув його.
– Гаразд! Давай я їм зараз усю правду розповім, і тобі брехати не доведеться! Тебе таке влаштує?
– Послуг мені робити не треба! Тому що я брехати і так нікому не збиралася! І рішення свого я теж скасовувати не збираюся, я тебе більше не хочу тут бачити! Павло, краще по-хорошому збирайся і йди! Інакше я зараз батькові зателефоную, і він тебе вже по-іншому просити буде!
Павлу знову зателефонували.
Він узяв слухавку і нервово відповів на виклик. Він попросив маму почекати його внизу, але не став пояснювати причину того, чому їх ніхто не впускає в будинок.
Близько години Павло бігав квартирою і збирав свої речі. Благо, великого нічого не було. Лише одяг, ноутбук та ігрова консоль, яку йому нещодавно подарувала Настя.
– А це ти куди зібрався забирати? – здивувалася Настя, коли Павло поліз відключати приставку від телевізора.
– Так вона ж моя, ти ж мені її подарувала!
– Навіть не смій торкатися до неї! Я її купувала для нас обох, а не дарувала її тобі!
– Та й подавися ти своєю приставкою! – рявкнув невдоволено Павло.
– Ось і подавлюся! – відповіла Настя.
Вона ходила за ним по всій квартирі, немов тінь, щоб Павло випадково не прихопив із собою нічого, що йому не належало.Коли молодий чоловік покинув квартиру Анастасії, Насті довелося вибігати за ним у під’їзд і вимагати, щоб він повернув їй ключі. Але Павло робити цього не став, а просто послав її подалі.
Тож Насті нічого іншого не залишалося, як і справді зателефонувати батькові і пояснити йому всю ситуацію, що склалася. І попросити, щоб він приїхав і поміняв їй на дверях усі замки, чим раніше, тим краще.
Після цього Настя кілька разів бачила Павла в місті, він намагався з нею поговорити навіть кілька разів. Але дівчина вдавала, що вона з ним навіть не знайома.
І якось одного разу, практично через місяць після того, як вона виставила хлопця з дому, Павло прийшов до неї ввечері.
– Хто там? – запитала вона через двері, знаючи, що за дверима стоїть саме Павло.
– Настю, ти ж прекрасно бачиш, хто тут! – відповів він. – Відкрий двері, давай поговоримо, будь ласка! Відчини!
– Пішов геть звідси, поки я поліцію не викликала! І більше навіть не приходь сюди! – грубо відповіла дівчина.
– Я ключі приніс!
– Можеш собі їх залишити, я замки змінила!
– Ти що, серйозно? Ти настільки мені не довіряєш?
-Павло, вали звідси по-хорошому, будь ласка! Я після тебе взагалі нікому не довіряю! Тому що зрозуміла, що скільки не знай людину, а в підсумку вона може тобі такий сюрприз піднести! Тож дякую тобі!
– За що? – не зрозумів хлопець.
– За все! Особливо за досвід! Якби не ти, я б досі була наївною і довірливою дівчинкою! А так ще раз спасибі тобі, і провалюй звідси, поки я справді не викликала поліцію!
