Того дня я ще не підозрювала, що моє життя назавжди зміниться. Я стояла на зупинці і намагалася сісти у маршрутку. Людей було дуже багато, лив дощ і дув сильний вітер. Раптом поряд зі мною зупинилося дороге авто.
Водій відчинив вікно і запропонував мені сісти в машину, пообіцяв підвезти. Чесно кажучи, я злякалася спочатку. Але був ранок, поряд стояли люди, і я видихнула. Я відмовилася від пропозиції.
До університету я поїхала на тролейбусі, який якраз приїхав на зупинку. Наступного ранку історія повторилася. Я знову відмовилася від допомоги, але тепер бодай розглянула таємничого незнайомця ближче.
Ним виявився статний чоловік років 30 на вигляд. Він був добре одягнений і постійно мені посміхався. Ну як тут не розхвилюватися? Адже я знаю, що знайомства на вулиці нічим хорошим не закінчуються.
Але через пару днів цей чоловік чекав мене прямо на зупинці, цього разу без машини. Він перепросив за те, що налякав мене і просто познайомився зі мною. Звичайно, я поставилася до цієї пропозиції скептично, але погодилася.
Подумати тільки: ми їхали всього якихось 15 хвилин, а мені було так цікаво та весело. Хлопець приходив на зупинку ще кілька днів. А потім ми обмінялися телефонами та почали спілкуватися.
Виявилося, що моєму новому знайомому 31 рік, він на 10 років за мене старший. Я не вірила, що можу сподобатися такому чоловікові. У мене й залицяльників ніколи не було. Мені завжди здавалося, що я негарна.
Але він вважав інакше. Коли в універі дізналися, що я спілкуюся з старшим чоловіком, почали розводити про мене плітки. Мовляв, я з ним через гроші, а йому від мене тільки одне й потрібне.
Я не вірила у це і не намагалася нікому нічого доводити. Просто пливла за течією. Хлопець насправді мав гроші. За фахом він кондитер, має своє пекарню. Він часто водив мене до закладу та пригощав свіжими тістечками.
Від будь-яких подарунків, окрім квітів, я відмовлялася. На свій день народження я попросила книгу, жодних прикрас та телефонів! Подружки сміялися з мене, казали, що я підчепила багатого тата.
Мені було гидко це слухати. Коли ми почали зустрічатися по-справжньому і про все довідалися мої рідні, вони були не в захваті. Але коли мій обранець зробив мені пропозицію, батьки заспокоїлися.
Ми почали жити разом, я закінчила університет і була при надії. Через кілька років у бізнесі коханого настала криза. Він практично збанкрутував і потребував грошей.
Не роздумуючи жодної хвилини, я продала квартиру, яка нещодавно дісталася мені від бабусі. Родичі крутили біля скроні. Казали, що він мене кине з дитиною, а потім знову знайде собі дівку молодшу!
Але я не слухала їх і робила, як веліла серце. Родичі завжди бачитимуть лише те, що хочуть бачити. Звичайно, я розповіла про все чоловіка. Він обійняв мене і заплакав. Тоді я усвідомила, наскільки сильно кохаю цю людину.
Гроші, отримані з продажу квартири, врятували пекарню коханого. Справи пішли вгору, а за рік я знову чекала на дитину. Цікаво, чи змогла б я стати такою щасливою без того доленосного знайомства на вулиці?
