— Зайчику, мені треба дещо тобі сказати, — сказав Євген, обіймаючи дружину.
— Кажи, коханий. У тебе, напевно, для мене сюрприз, — улесливим голосом відповіла Віка, чекаючи повідомлення про черговий подарунок або поїздку в подорож.
— Ну… — Євген запнувся і не знав, що сказати, він боявся реакції дружини.
— Розумієш, це, звичайно, сюрприз, але не з тих, які я тобі роблю зазвичай. Просто через три дні до нас приїжджають мої батьки з Оленкою.
Вона збирається вступати, а вони хочуть Київ подивитися. Вони ненадовго, на тиждень. Оленка складе іспити, і всі поїдуть…
Євген не встиг договорити.
— Що-о-о? — закричала жінка, ніби наступила на розпечене вугілля.
Вона, наче ошпарена, підхопилася з ліжка і почала ходити по кімнаті.
— Ні, ти знущаєшся! — обурювалася вона.
На її обличчі навіть з’явилися червоні плями від злості.
— Я цілий рік сиджу тут безвилазно, дихаю цим брудом і пилом. Ми так давно нікуди не їздили. І замість того, щоб відвезти мене хоча б до Таїланду, ти тягнеш сюди своїх батьків, та ще й з цією малоліткою!
— Не треба так про мою сестру! — розлютився чоловік.
— Ми поїдемо, куди ти хочеш, але коли мені дадуть на роботі відпустку. Якщо ти не забула, гроші не падають мені з неба. Це ти пішла з офісу, хоча я ніколи не забороняв тобі працювати, а тепер скаржишся на нудьгу.
Поки я доробляю останні тижні, нехай мої побудуть в гостях, а ти зустрінь їх, як належить. Ти ж хороша господиня. Ну не сердься.
Євген поцілував Віку в щоку, але вона різко відсунулася.
— Я не хочу і не буду прибирати за твоїми родичами. І не проси, — сказала дружина своєму чоловікові.
— Зайчику, не треба нічого прибирати. Просто зроби для них те, що ти і так робиш для мене щодня. Мої рідні дуже культурні, — продовжував переконувати дружину Євген.
У нього в цьому сенсі було просто героїчне терпіння.
— Вони три роки до нас не приїжджали і не приїхали б, якби не вступ Олени.
— А знаєш, я втомилася готувати і прибирати навіть тут, для нас! — ображено надувши губи, заявила молода жінка.
— Вже вкотре прошу тебе найняти нам домробітницю, а ти все відмовляєшся.
Ти подивися на мої нігті! На них навіть немає нормального манікюру через миття посуду.
Євген тільки рік тому став топ-менеджером у великій компанії і купив квартиру, грошей на оплату домашнього персоналу у нього на даний момент не було.
Вікторія ж не працювала з дня одруження, вважаючи, що головна цінність чоловіка — гаманець. Вона займалася собою і покупками дорогих речей, але від такого життя поступово впадала в депресію, а нерви зривала на бідному чоловікові.
— Я втомився тебе вмовляти! — суворо сказав їй чоловік.
— Зрештою, я три роки виконую всі твої прохання. Сподіваюся, ти можеш виконати хоч одне моє.
З цими словами чоловік взяв портфель і пішов.
Віці зовсім не хотілося сваритися з чоловіком, вона могла б через це втратити все. Але зустрічати цих родичів з провінції, та ще й підносити їм чай, прибирати зі столу… це було вище її сил.
Жінку в тремтіння кидало від однієї думки про це. Щоб зняти стрес і помститися чоловікові, вона взяла його картку і поїхала в торговий центр, щоб нічого на ній не залишити.
Вечір обіцяв бути не нудним, поки Вікторія розбирала покупки, з роботи прийшов чоловік.
— Я нічого не приготувала, не встигла, — недбало кинула вона.
— Кохана, ну добре. Вибач. Я нагрубив тобі, так? Більше цього не повториться.
Просто моїм рідним правда, ну правда дуже потрібно приїхати. Ось невеликий презент за те, що ти потерпиш! — ласкаво сказав Євген і простягнув дружині маленьку оксамитову коробочку з черговими золотими сережками.
Він завжди робив цей хід, коли Віку потрібно було вмовити щось зробити, і вона звикла.
— Ну… гаразд, ти прощений, — з єхидною і кокетливою посмішкою промурмотіла вона, розглядаючи нову прикрасу.
Настав день приїзду родичів.
— Мамо, тато, влаштовуйтеся! — сказав Євген, коли його батьки з компактними сумками зайшли в квартиру. — Салют майбутнім студентам!
Худенька дівчина повисла на шиї у старшого брата.
— Євгене, ну, нарешті, побачилися. Забув мене зовсім, не приїжджаєш, мало дзвониш, діловим став! — пожартувала Олена.
— Ні, не забув, всіх пам’ятаю, тільки на роботу давно час. Буду ввечері, всіх цілую.
Євген поїхав, а господиня будинку приступила до зустрічі гостей.
— Сідайте обідати, — сухо сказала вона. — Але відразу хочу попередити, щоб ніхто не ображався. Я рідко готую і більше цього робити найближчим часом не буду. Смаженої картоплі з салом, яку ви любите, у мене, на жаль, немає, все дієтичне.
Євген в останній момент попередив мене про гостей. Надалі вам доведеться харчуватися в кафе. У будинку дві вільні кімнати, влаштовуйтеся. І, будь ласка, віднесіть туди відразу свої речі.
У нас тут пристойна квартира, а ваші сумки довго лежали на вокзалі, вони дуже брудні. А тебе, Олена, я попереджаю, не можна користуватися моєю косметикою.
— Ну і прийом вона нам влаштувала, — сказала мама Євгенія своєму чоловікові. — Щось мені вже не хочеться дивитися Київ.
Кожен день, поки Євген був на роботі, Вікторія не давала спокою його рідним. Батьки чоловіка намагалися цілий день гуляти по Києву, дивитися пам’ятки, щоб не потрапляти на очі істеричній невістці, а сімнадцятирічна Олена їздила в інститут на іспити.
Але як тільки хтось із них стикався з родичкою, та відразу ж починала чіплятися до всього.
Вікторію дратувало, що «провінційні рвані ганчірки» висять у загальному коридорі, що у ванній брудно після того, як хтось із гостей мив там руки. Але найбільше діставалося Олені.
Віка і сама не розуміла, чому так не терпіла незграбну дівчину, яка недавно закінчила школу.
Напевно, вся справа в тому, що і Вікторія сама була такою, коли приїхала вступати до Києва шість років тому до зустрічі з Євгеном.
Вона була родом з села, жила в гуртожитку майже без коштів. Але весілля з перспективним хлопцем, який в ті роки закінчував ВНЗ, перевернуло її життя.
Тепер вона вважала себе важливою дамою і не хотіла бачити людей, схожих на неї в минулому.
Одного разу, коли Олена збиралася в інститут, Вікторії здалося, що та скористалася її парфумами.
— Підійди сюди! — крикнула вона зовиці. — Я попереджала тебе, щоб ти не чіпала мою косметику?!
— Та ти що, Віко?! — здивувалася Олена.
— Я й не думала у тебе нічого брати.
— Та за кого ти мене приймаєш?! — істерично кричала невістка. — Я ж відчуваю запах своїх парфумів! Ти взяла їх і бризнула на себе.
— Та ні, що ти, Віка, заспокойся, це мої парфуми. Я привезла їх з дому.
— Та як ти могла привезти зі свого села таку дорогу парфумерію? Ти користуєшся тільки провінційною дешевою косметикою, тому що ти сама така! — Віку неможливо було зупинити, для неї тема бідності і життя в глибинці була дуже болючою.
Олена виявилася дівчиною не боязкою, вона впритул підійшла до Вікторії, подивилася їй в очі і жорстко відповіла:
— Припини мене обзивати. Ти сама приїхала з села, якщо не забула. Я ніколи не беру чуже, тому що мої батьки не вчили мене красти. А ось хто виховав тебе, таку хамку, я не знаю.
— Та ти просто… — Віка вже хотіла вчепитися в волосся молоденькій зовиці, але в цей момент додому прийшов Євген.
Він втрутився і запитав, що за скандал відбувається.
— Та ось, твоя сестричка вкрала мої парфуми, — заявила дружина чоловікові.
— Я навіть не знаю, як вони виглядають і де стоять, — виправдовувалася Олена. — А твоя дружина просто ненормальна, вона накинулася на мене , тому що їй щось примарилося.
— Так, я не хочу більше брати участь у цих жіночих сварках. Віка, заспокойся. Я прийшов з роботи і втомився, хочу відпочити. Коли вже, нарешті, це все закінчиться? — у відчаї вимовив Євген.
Його і справді все це довело.
— Коли твоя сімейка поїде звідси! — кинула дружина чоловікові.
Через день, коли вся сім’я Євгена виїжджала з цієї «гостинної» квартири, і він пішов проводжати рідних, мати сказала йому так, щоб Вікторія чула:
— Я не знаю, навіщо ти на ній одружився. Але добром це не закінчиться.
Вікторія вже хотіла побігти за свекрухою і наговорити їй якихось гидот, але двері за родичами чоловіка зачинилися. У жінки знову почалася істерика.
— Ні, ти подивися! Я запросила її до своєї квартири, готувала їм, прибирала тут, як прислуга, а вона… Євгене, так не може більше тривати! Я забороняю тобі спілкуватися зі своїми батьками і сестрою!
— Ти переходиш межі, — жорстко відповів чоловік. — По-перше, я доросла самостійна людина, ти не можеш нічого мені забороняти. По-друге, я син своїх батьків і зобов’язаний з ними спілкуватися, допомагати, а ти постійно влаштовуєш їм скандали. Якщо ти будеш продовжувати в такому дусі, ми будемо постійно сваритися.
— Коханий, але ж вони мене просто не терплять, — лагідно сказала Віка, розуміючи, що може втратити все. — Спілкуйся з ким хочеш, допомагай кому хочеш, але, будь ласка, зроби так, щоб я їх більше ніколи не бачила.
— Ну добре, — спробував згладити кути Євген.
Кілька місяців чоловік і дружина прожили у відносному спокої. Євген намагався дзвонити батькам тільки тоді, коли Вікторія не чує, наприклад, під час його походів по магазинах.
Він не хотів сварок з дружиною.
А ось його сестра Олена передумала вступати до столичного ВНЗ і навіть не приїхала, щоб дізнатися результати іспитів, тому що прийом, який їй влаштувала Віка, шокував дівчину.
У день народження своєї матері Євген вирішив привітати її і надіслати додому гроші. Телефонну розмову про це почула Віка.
— Як ти міг їй так багато надіслати? А як же наша сім’я?! — почала обурюватися дружина.
— Віко, ну, взагалі-то, у мами ювілей, і я як син просто зобов’язаний зробити їй гарний подарунок. Оскільки я сам не можу приїхати і щось їй купити, то надіслав гроші.
Ти ж знаєш, як вони живуть з батьком. У цьому немає нічого поганого, я ще зароблю, нам на все вистачає, адже у нас поки що немає дітей. До речі, коли ти, нарешті, вже про них подумаєш?
— Я зараз розмовляю з тобою не про це! — закричала Вікторія в люті.
— Якщо ти збираєшся віддавати все зароблене своїй тій сімейці, про яких дітей взагалі може йти мова, ти не їх будеш годувати, а своїх провінціалів.
— Це перебір… — відповів Євген, паралельно думаючи над тим, що відбувається. — Щоб ти знала, ти зірвала вступ до інституту моєї сестри. Вона не захотіла їхати сюди вдруге, думаючи, що всі поводяться, як ти.
— Ну і правильно! Так воно і є! — розійшлася не на жарт жінка.
— Тут не повинні приймати всяких селюків з розпростертими обіймами. Подивися на себе, ти майже директор великої компанії, а церемонишся з якимись провінціалами, які з тебе тільки витягують гроші!
— Віко, — терпіння Євгенії починало лопатися. — Послухай мене уважно, у тебе якийсь пунктик. Не можеш сама забути, як приїхала з села? Ну ти-то влаштувала своє життя, завдяки мені, а чому моя сестра не має права виучитися тут, влаштуватися на роботу, вийти заміж? Чим вона гірша за тебе?
Віка знову зрозуміла, що переборщила. Вона потягнулася до чоловіка, щоб його обійняти, але він відсторонився.
— Ти переходиш всі межі. Подумай про свою поведінку. І взагалі, я починаю сумніватися, що ти вийшла за мене з кохання, — сказав Євген і пішов на роботу, грюкнувши дверима.
Вікторія дуже розлютилася.
На її думку, свекруха налаштувала сина проти дружини, і вона не хотіла дати їй можливість зіпсувати своє життя.
Спочатку жінка накапала собі валеріани, щоб заспокоїтися, але нічого не допомагало, злість душила її зсередини. І тоді вона вирішила виплеснути її на свекруху.
Вікторія набрала номер матері чоловіка. Та прийняла дзвінок, бо вирішила, що невістка хоче її привітати і помиритися, але не тут-то було.
— Послухайте мене, Лідія Сергіївна, — сказала Віка, виважуючи слова по телефону.
— Я не знаю, як ви там задурили голову своєму синові. Євген тепер і розмовляти зі мною не хоче, і жити теж. Подаруночки він вам відправляє.
Так ось, я бажаю вам найжахливішого дня народження, щоб гірше цього дня нічого в вашому житті не було. Щоб ви спокійно не спали, щоб ви погано жили, щоб у вас були одні проблеми.
Чуєте?! Одні проблеми! — вимовивши це, Віка так стиснула в руці телефон, що він ледь не зламався.
Лідія Сергіївна завжди була стриманою, але це ж був її ювілей, як невістка могла так вчинити…
Жінка розплакалася, нічого не відповіла невістці і вимкнула телефон, а трохи заспокоївшись, передзвонила своєму синові і розповіла всю правду.
Коли Євген повернувся додому, він не став церемонитися з дружиною:
— Віка, — сказав він без зайвих слів. — Я знаю, що ти зіпсувала день народження моєї матері. Після розмови з тобою у неї сильно піднявся тиск.
Останнім часом ти тільки те й робиш, що шкодиш мені і моїм родичам. Між нами вже не залишилося ніяких почуттів, ти зла і холодна. Я не знаю, чи варто мені продовжувати жити з тобою.
— Але, сонечко, вибач, я погарячкувала, — відповіла Вікторія, розуміючи, що вона дійсно сама все руйнує.
— Можливо, — сухо сказав їй чоловік.
— Але так просто і швидко помиритися з тобою я не можу. Послухай, що я тобі скажу, відсьогодні ти будеш жити в кімнаті для гостей, тому що спати з тобою в одному ліжку мені не хочеться.
Можеш більше для мене не готувати і не прибирати.
Ти ж не прислуга. Домашню робітницю брати не буду, харчуватися буду в кафе, а прибирати в своїй кімнаті можу і сам. Для мене це не важко.
Я не вважаю це ганьбою і долею провінціалів. Ти будеш жити зі мною не як дружина, а як сусідка. Якщо я захочу до тебе повернутися, то скажу про це сам. Але якщо не захочу, вибач, оформимо всі документи як належить і розійдемося.
Все. Не підходь до мене.
Вікторія була в жаху, вона знала, що сама все зіпсувала. Насправді, в глибині душі вона кохала Євгена, просто любов до красивого життя була набагато сильнішою.
Усвідомлюючи, що вона наробила, жінка намагалася згладити ситуацію. Вона справно влаштовувала чоловікові романтичні вечері, робила все по дому, змінювала зачіски і вбрання, щоб привернути його увагу, намагалася всіляко підлещуватися і догоджати йому, сама купувала йому подарунки.
Але у Євгена в голові ніби щось клацнуло. Він бачив, що дружина намагається виправитися, тільки ось бажання повертатися у нього чомусь не було.
Як сусіди вони прожили півроку, а потім в компанію до Євгена прийшла нова співробітниця. Її звали Христина.
Молода жінка недавно розлучилася з чоловіком, і у неї було складне становище. Їй доводилося жити на орендованій квартирі і в усьому собі відмовляти, але вона не сумувала і була дуже легкою людиною в спілкуванні.
Євгенію подобалася самостійність нової знайомої, бажання всього домогтися і ні від кого не залежати.
Згодом чоловік, сам не розуміючи, що відбувається, почав залицятися до неї. Вони багато часу проводили разом, і Христина незабаром зізналася, що Євген їй подобається, але вона ніколи не зв’яжеться з одруженим.
Він довго думав і, нарешті, зважився, взяв Христину за руку і відвіз додому, щоб кардинально змінити своє життя.
— Я не хочу тебе образити, Віко, — сказав він дружині, яка так і застигла з графином в руках, дивлячись на парочку. — Я не залишу тебе на вулиці. Але прошу поставитися з розумінням і познайомитися.
Це Христина, я її кохаю і хочу одружитися з нею, а ми з тобою офіційно розлучаємося. І не потрібно кидатися на неї, як ти нападала на Олену. Це не допоможе. Вже нічого не зміниться.
Шокована Віка впустила графин на підлогу, він розбився на друзки, як і її шлюб.
— Як ти міг так зі мною вчинити? Ти ж казав, що повернешся до мене… — прошепотіла вона.
— Я казав, що це можливо, — відповів Євген.
— Але я не знав, що зустріну жінку, яка готова робити для мене все безкорисливо і не називати себе при цьому прислугою…
Спеціально для сайту Stories
