Мені вже 43 роки, і чекаю дитину. Батько малюка відмовився продовжувати стосунки, як тільки я йому повідомила цю новину. Так що я опинилася на роздоріжжі і зовсім не розумію, як правильно вчинити в цій ситуації.
За рік до зустрічі з коханим я розлучилася з чоловіком. Розлучення пройшло мирно, без зайвих скандалів та образ. Ми давно усвідомили, що нам краще бути порізно. Просто все ніяк не наважувалися на цей крок.
Ми просто занадто звикли один до одного, чи що… І все ж таки це було неминуче. Після розлучення мене накрила жахлива депресія. Ніколи до цього я не почувала себе так самотньою.
Знайомство з цим чоловіком буквально врятувало мене. Я ніби отримала шанс розпочати своє життя з чистого аркуша, і від цього я була безмірно щаслива! Наші стосунки швидко розвивалися.
Вже за два тижні після знайомства ми вирішили жити разом. А через півроку стосунків його сім’я називала мене невісткою. Я вірила, що нарешті знайшла людину, з якою хочу зустріти старість разом.
Я думала, що ми зможемо розділити всі радощі та смуток, що випадуть на нашу долю… Отже, коли я дізналася, що чекаю дитину, у мене не було жодної краплі сумнівів у тому, що ми будемо щасливою сім’єю.
Неможливо передати словами те розчарування, яке я відчула, коли коханий сказав, що не хоче цієї дитини. Як зараз пам’ятаю нашу розмову… Дізнавшись результат тесту, я одразу ж повідомила радісну звістку.
А він тільки й відповів, що це не входить до його планів, і поклав слухавку. Того вечора додому він так і не повернувся. Вже тоді зрозуміла, що продовжувати стосунки немає сенсу.
Як далі жити з людиною, усвідомлюючи, що вона не хоче бути ні батьком, ні чоловіком? Тож уже за кілька днів ми розійшлися. Зараз я збентежена. Почуття самотності повернулося і накрило ще сильніше.
Можливо, дитина змогла б мене позбавити цього, але чи чесно це стосовно малюка? Вирощувати дитину без батька — величезна відповідальність, і я не впевнена, що впораюся з нею.
