“Вона ще пошкодує!”
Так думав Олег, коли дружина несподівано заявила, що подає на розлучення. Головне – ще вчора все було добре, вона прала його шкарпетки і прасувала сорочки, а сьогодні – заява про розлучення!
І взагалі без найменшої причини! Олег працював, майже не гуляв і вживав в міру.
“Чого їй не вистачало?!” – обурювався вн. – “Іншого чоловіка знайшла! Стерво! Вона ще пошкодує! Вона ще приповзе в сльозах! Я їй влаштую! Вона зрозуміє, але буде пізно!”
Поки він думав, його дружина говорила все те ж саме, що повторювала останні пару років:
– Я втомилася все тягнути на собі! Я працюю, перу, прибираю, мию, готую, займаюся з дитиною. Я втомилася! Ось, я порахувала: ти проїдаєш більше, ніж приносиш в дім!
Коли ти минулого разу загуляв на три дні, я зрозуміла, що мені легше жити, коли тебе немає вдома!
Без тебе в домі чистіше, спокійніше, мені не треба готувати для тебе: нам з Кирилом не потрібно смажене м’ясо!
Коли тебе немає, у мене навіть плита чистіша: я приготую гуляш на два дні або котлети і ніхто не з’їдає це без гарніру за один раз! Я хочу, щоб мені стало легше! Я втомилася!
Я перетворилася на тітку з сумками! Я не подобаюся сама собі, коли ти поруч! Мені з тобою соромно, дорого, важко і погано!
Коли ти востаннє читав книжку Кирилу? Ніколи? Коли ти з ним гуляв? Купав? Що він від тебе чув, крім «йди, я втомився»? Ти знаєш, в яку школу я його записала?
Як звати виховательку в садку? Ти знаєш, коли він ходив на підготовку до школи? Ти взагалі не цікавишся дитиною! Ти з ним живеш в одній квартирі, але навіть не спілкуєшся з ним!
Він бачить або веселого батька, що валяється на дивані з пляшкою пінного, або сплячого батька!
Навіщо дитині такий приклад? Навіщо йому такий батько? Ти пам’ятаєш, коли у нього день народження? Ні? Який сенс у тобі? Я не буду з тобою жити!
“І не набридає їй повторювати одне і те ж?” – ще вчора дивувався Олег. Цю істеричну промову Оля виголошувала майже щовечора, поки її чоловік їв котлети прямо зі сковороди. Ну, або що там вона приготувала.
“Звичайні жіночі претензії”, – в цілому у Олега було таке ставлення до слів дружини, – “влаштовує скандали від нудьги і неробства”.
Все ж було добре! А сьогодні – на розлучення подала! Раптово!
“Вона ще пошкодує! Думає, вона іншому чоловіку потрібна! Стара тридцятирічна тітка! Ось зараз піду, так вона через два дні назад покличе! А я ще подивлюся: повертатися чи ні!”
-Я зібрала твої речі! Не можу більше бачити тебе! Іди!
-Гаразд! – Олег прожував сосиску. – Я піду! Але чи повернуся я – це велике питання!
Ну, він, звичайно, дав дружині останній шанс передумати: довго взував черевики, шарудів пакетами з речами, тупцював біля дверей. Але вона не передумала.
“Ось уперта баба!” – в серцях подумав він і, шкодуючи, що не з’їв ще пару сосисок, вийшов з квартири дружини.
Довелося їхати до мами. Вона теж завела цю платівку: та що сталося, та чому вигнала, що ти зробив, та не може бути, щоб на порожньому місці…
-А ось може! Може вигнати на порожньому місці! – пояснював Олег мамі. – Я все для сім’ї робив! Я працював! Гроші в дім приносив! А їй все було мало! Їй то чоботи, то шуби! Їй багатий чоловік потрібен! А може, вже знайшла! Тому і вигнала! Нудно їй стало! Уваги не приділяв!
Мама розводила руками і дзвонила Олі. Але, мабуть, розмова не клеїлася – назад Олега ніхто не покликав.
“Ну, нічого! Пожаліє ще! Де вона такого чоловіка знайде? Кому вона потрібна з дитиною?” – резонно думав Олег, вибираючи в магазині пінне по акції.
На перше засідання суду Оля причепурилася: чи то зачіску змінила, чи то нафарбувалася. Але виглядала добре. Посміхалася. На питання відповідала нервово: мовляв, сім’ї вже давно не було.
Все, мовляв, сама, ні допомоги, ні підтримки. З дитиною не займався. Звичайні жіночі наклепи, – пояснював Олег, намагаючись вгамувати тремтіння в руках. Треба б протверезіти, але перед засіданням суду Олег посоромився.
Суддя – жінка, звичайно, єхидно запитала:
-Зловживаєте міцними напоями?
-Та я взагалі не вживаю! – обурився Олег. – Максимум дві пляшки пінного ввечері після роботи! Це зараз я… у мене стрес! Мене дружина кинула!
-Зрозуміло, – відповіла вона.
І дала три місяці для примирення. Олег подивився на майже колишню дружину: ще не пошкодувала?
-Ой, ти що, взагалі не просихаєш? – з огидою скривилася вона, відповідаючи на його погляд. Напевно, ще не пошкодувала.
“Гаразд, я почекаю!” – вирішив Олег. – “Подивимося, як вона через три місяці заспіває! Без чоловіка-то! На колінах приповзе!” – йому подобалося уявляти, як Оля кличе його назад. А він відмовляється. А повернеться тільки на своїх умовах!
Але всі три місяці Оля не вживала жодних заходів для примирення – суд їй не указ! Взагалі не дзвонила, не писала. Робила вигляд, що Олега не існує!
“Точно іншого чоловіка знайшла!” Хоча, обережне опитування спільних друзів, перегляд соцмережі ніяких результатів не дало. Казали, що у неї нікого немає.
Тому через три місяці Олег приготувався до тріумфу: тепер вона вже точно зрозуміла, як погано без чоловіка.
“Буде ридати!” – мріяв Олег. Навіть мамі сказав:
-Та забере вона заяву, звичайно! Зрозуміла вже тепер свою помилку!
І дійсно: на цьому засіданні Оля вже не посміхалася. Була зосереджена і серйозна. На питання відповідала коротко. Але від розлучення не відмовлялася.
“Чекає, коли я попрошу!” – здогадався Олег. – “Не дочекається!”
І якось само собою виявилося, що їх розлучили. Вийшло, що Олег не заперечував. Правда, був один незручний момент. Суддя запитала, з ким залишається дитина, які є клопотання. Ну, Оля, звичайно, висловилася:
-Зі мною дитина. Його батько ніколи ним не цікавився. Запитайте, коли день народження його сина?
-Олег Вікторович, коли день народження вашого сина? – запитала суддя з посмішкою.
Олег потягнувся до документів – здається, там десь було написано.
-Не підглядайте! – посміхнулася суддя – жінка, а що ви хотіли? Був би чоловік суддя, він би таких питань не ставив, не пішов би на поводу.
-Третє червня! – Олег випалив навмання.
-Сьогодні! Сьогодні у Кирила день народження! – пирхнула Оля. – А ти навіть не пам’ятаєш! Сьогодні шосте червня! Сім років виповнилося!
-А третього числа хоч привітав? – з посмішкою запитала суддя.
Ось хто дає жінкам такі посади? Проклятий матріархат! Звичайно, Олег не став відповідати.
-У батька є заперечення щодо визначення місця проживання дитини?
-Ні! – ображено вигукнув Олег.
Ну, і звичайно, суд залишив сина з колишньою дружиною.
«Ще й аліменти присудять», – гірко подумав Олег, але тут же підхопився: ось зараз Оля не витримає і розридається! Адже у неї життя сьогодні розбилося! Все! Вона тепер розлучена з причепом! Нікому не потрібна!
Але тут Олег побачив, що Оля стоїть на сходах суду і розмовляє з якоюсь жінкою:
-Тетяно! Ти як сюди?
-Та я у справі, а ти як?
-Розлучилася ось! Я тепер вільна жінка, – і засміялася!
Засміялася! Олег не міг повірити своїм очам! Тільки що її життя впало в прірву, а вона сміється!
“Жінки точно без мізків! Жодна розумна істота не буде сміятися в такий день! У неї в житті сьогодні катастрофа, а вона базікає з подружкою і сміється! Та їй психічну експертизу треба!” – все це промайнуло в думках Олега і він підбіг до колишньої дружини.
-Так, треба відзначити, але я сьогодні не можу. У Кирила день народження… – говорила Оля, але колишній чоловік перервав:
-Я думав, ти плакати будеш, а тобі все одно?! – не витримав Олег і висловив все.
– Ти ще пошкодуєш! Я тебе… я тебе засуджу! Я квартиру!… І Кирила!… Я тобі покажу!
-Квартира моєї бабусі, – спокійно відповіла Оля. – А що це ти про Кирила згадав? Що сталося?
-Що сталося?! – Олег ще дуже довго висловлював, що сталося: розвалила сім’ю, позбавила дитину батька, віджала, вигнала, знайшла іншого, залишиться одна з сорока кішками, нікому не потрібна.
І навіть, коли Оля давно пішла, Олег повторював: “Ти ще пошкодуєш!”
Спеціально для сайту Stories
