От буває ж так, що життя готує для нас різноманітні сюрпризи. В той вечір я не збиралася за покупками. Проте моя мати привезла багато яблук із села. Оскільки вони годилися тільки на джем та пироги, я вирішила піти за цукром.
Все ж хай хоч якісь закрутки будуть у домі. У гаманці грошей було, як завжди, небагато. На цукор вистачило. Стоячи на касі з опущеним поглядом, я звернула увагу на кошик покупця переді мною.
Там були оливки, фрукти, червона риба, кілька видів сиру та пляшка вина. Я зітхнула. Мені б так жити. Я підвела погляд на жінку і завмерла. На мене з легким прищуром дивилася свекруха колишнього чоловіка.
Не сказавши жодного слова, вона повернулася до касира і почала пробивати товари. Я ледве стрималася, щоб не вийти з черги, але все ж таки вирішила не показувати своєї зацікавленості. Вона була проти нашого шлюбу.
Що спільного може бути у її сина та вчительки середніх класів? Свого ставлення до мене вона не приховувала, онуків не приймала і була першою в черзі, щоби привітати сина з розлученням.
Попри обов’язки батько дітей аліментів не платить. Він не працює, живе на гроші матері та живе у неї. У свекрухи свій бізнес, тож грошей у неї не бракує. Мені ж всі ці роки після розлучення доводиться несолодко.
На зарплату педагога важко прогодувати двох дітей, тож доводиться хапатися за будь-які підробітки. Моя мати щомісяця віддає чи не всю свою пенсію, щоб було що одягнути підростаючих дітлахів.
А від їхнього батька ні слова, ні копійки. Як і від бабусі. З того дня, як я побачила свекруху, ніяк не можу заспокоїтись. Хіба справедливо, що мій колишній чоловік нічого не робить і живе на широку ногу, а я з дітьми виживаю?
Хіба це нормально, що батькові все одно, як живуть його діти? І чи нормально те, що бабусі все одно, як живуть її онуки? Мені хотілося плакати. Здається, що виходу з цієї ситуації немає.
Подружка давно ще казала, щоб я звернулася до влади щодо несплати аліментів. Може, так і вчинити? Хоча б нагадати таким чином, що й колишній чоловік має обов’язки.
