Стосунки з чоловіком розладналися давно. Майже всі обов’язки по дітях він переклав на мене, сам же брав участь тільки фінансово – оплачував гуртки, давав гроші на одяг, продукти та інше.
До того ж ми жили в його квартирі, і я навіть уявити не могла, куди мені йти з трьома дітьми, якщо ми розлучимося Щоправда, все до розлучення йшло. Я це розуміла, знала про його молоду подружку і навіть намагалася готуватися до цього.
Але хіба до цього можна бути готовим? У підсумку сталося те, чого я і боялася. Він першим заговорив, що наш шлюб себе вичерпав, що потрібно розійтися і будувати життя окремо одне від одного…
У якийсь момент я навіть посміхнулася. Справді, чому б мені не побудувати життя окремо? Окремо від цього чоловіка, який давно став чужим. Окремо від дітей, які цілком можуть із татом залишатися в цій просторій квартирі…
Я погодилася, почекала, поки він порадіє, а потім додала, що діти в такому разі залишаться з ним. Адже в мене свого житла немає, не везти ж мені їх до мами в село. Старший уже до школи ходить, молодший син і донька в садочку.
Усе поряд, усе по сусідству. Знімати в цьому ж районі велику квартиру мені не по кишені. Та й спробуй ще винайми житло з трьома дітьми. Навіть чути про це не хочу. Звісно, чоловік такого повороту не очікував.
Потім він трохи оговтався і почав видавлювати аргументи, закликаючи до мого материнського інстинкту. Виглядали ці спроби жалюгідними і кумедними. Шкодую, що не запитала тоді, а де ж його батьківський інстинкт?
Хіба мало батьків залишаються з дітьми, коли жінки, наприклад, по роботі їдуть за кордон? Живуть же, справляються, вчаться готувати сніданки, прибирати, купати, плести косички, робити уроки.
А якщо не справляються, то підключають бабусь, наймають нянь. Я ж від дітей не відмовляюся. Частину своєї зарплати буду переводити чоловікові на дитячі потреби. У вихідні можу проводити час із дітьми.
Влітку я їх і зовсім обіцяю до мами забирати в село на канікули. Він весь вечір продовжував мене переконувати, потім дзвонив своїй коханці порадитися, потім знову намагався мені щось довести.
Наступного дня я взяла вихідний, зібрала речі і перевезла до подруги, попутно зайнялася пошуками квартири, а шокованого чоловіка залишила насолоджуватися свободою.
Я розумію, що багато наших спільних знайомих стануть на його бік. Мовляв, я кинула дітей, а він, такий бідолаха, тепер не знає, що робити, але багато жінок, опинившись без чоловіка з дітьми, якось справляються.
Причому це вважається навіть нормальним. А якщо батько один із дітьми, то просто біда. Біжіть рятувати. Хоча в нього ж є коханка, яку він планував привести. Нехай вона його і рятує
