Мій син хороший хлопець – чуйний, чесний, вірний. Я завжди говорила, що батьків він ніколи не покине і не зрадить. Само собою, у дитинстві в нього теж був хуліганський період, але ми пройшли його досить швидко. Кілька сварок, два дні ночував не вдома, а в друзів. У принципі, все.
Він, до речі, вступив до інституту сам, на бюджет. Він давно цікавився біологією, тож іспити склав із першого разу – на факультет, який його цікавив. Я в цьому мало розумію, батько навіть не намагався. Не знаю, в кого він такий. Зате він сам для себе вирішив, що настав час вчитися.
При цьому гулянки відійшли на другий план. Ближче до кінця четвертого курсу в сина з’явилася робота. Я не маю на увазі його нескінченні підробітки, а нормальна робота, за професією. З цієї хвилини він став ніби іншою людиною. Дорослішою, незалежнішою. І водночас далі від нас, батьків.
Він уже не приходив на кухню по обід, а просто замовляв собі доставку, якщо був настрій. Я вважаю, що нічого кращого, ніж домашня кухня, немає. Тож мені така поведінка одразу впала в око. У той період ми з чоловіком обміняли з доплатою колишню квартиру його матері на житло в новобудові.
Для сина, для його майбутнього. Він уже натякав, що незабаром зможе отримувати більше і тоді захоче знімати щось окремо. То навіщо витрачати гроші на чужу житлоплощу якщо ми про все вже подбали? Так син почав жити окремо. Спершу це було незвично. Він там, ми – тут, але потім звикли.
Я з чоловіком перестала сваритися через брак місця. Він зміг вмикати телевізор на високу гучність, як йому подобалося, але потім у наше життя прийшла дуже своєрідна дівчина. Вона з того покоління молоді, яке все життя не знало горя і біди. Навіть старші дівчатка в дитинстві їй були не указ.
Ми ж пам’ятаємо інші часи. Ми не знали, що таке гординя. Ця дівчина не любить багато речей – прибирати, працювати, готувати, слухати критику, йти назустріч. Тому після знайомства я була впевнена, що це ще один “період” у житті сина. І що рано чи пізно він теж мине, але цього разу я не вгадала.
Вона завагітніла, і наше життя зробило новий виток. На жаль, не в потрібному нам напрямку. Якщо до появи “пуза” син з неї пилинки здував, то з кожним наступним місяцем вона все більше і більше перетворювалася на подобу якогось божества. Ні в кого немає права їй перечити.
Її місце – ліжко, а нічого важчого за телефон вона піднімати не зобов’язана. Ну так, шостий місяць, я все розумію. Але протерти пил на столі, просто через нудьгу, хіба не можна? Раніше син сам займався прибиранням. Встигав. Тепер же він постійно затримується на роботі.
Він сам закуповується в магазині і приходить, готує, бо невістці готувати не можна. У неї від цього настрій падає і втома з’являється. Раз на кілька днів вона може вийти на вулицю, пройтися по бутіках. А ось нещодавно, на вихідні, вона зробила подарунок моєму синові.
За його ж гроші повела їх до фотографа. На тематичну фотосесію. Там вони, значить, позують напівголими, він їй живіт цілує, а вона рукою прикриває все те, що нормальні люди прикривають одягом. І, ви уявляєте, в результаті вона навіть від цього втомилася.
А на минулих вихідних зателефонувала мені, з бажанням поговорити. Ну я, звісно, зібралася. Раптом там щось важливе. Порадитися або ще чого. Ан ні, оголошення. Причому якраз у її стилі. Вона, бачте, дізналася, що живе не у своїй квартирі й навіть не у квартирі чоловіка, а в житлі, записаному на мене.
Ми, якщо чесно, раніше думали зробити синові подарунок і переписати квартиру на його ім’я, але це було до появи невістки в нашому спільному житті. Коротше так: або я переписую все на сина і вони живуть без будь-яких претензій, або вони переїжджають в будинок сватів.
Вони живуть в селі. І до роботи син зможе добиратися, якщо тільки буде виїжджати ночами. А так, у тому зрубі місця всім вистачить. Це так. Все тому що у невістки складається враження, що навколо неї “стіни не рідні”, а стрес у мами – значить, стрес у дитини.
Я прекрасно розумію, що це дешева маніпуляція і в разі чого вона просто намагається бути застрахованою. Ну а як же, розлучення і хата навпіл. Але що робити? Син цілком її підтримує. У всьому. Чоловікові начхати, він каже: син вже дорослий, нехай сам вирішує, а в мене серце кров’ю обливається.
Мало того що невістка ледача, так ще й підла шантажистка. І сама ж по дому палець об палець вдарити не може. Так ще й претензії виставляє. Це ж скільки гонору може бути в людині, щоб так розмовляти зі старшими. Але доведеться погодитися. Квартиру придбали заради сина, а не щоб руйнувати його сім’ю.
