— Зою, ну ти ж розумна жінка, — говорила Антоніна Тимофіївна. — Я знаю, що ти можеш все! Я хочу, щоб мій Валерка повернувся до тебе. Обіцяю, я тобі все пробачу!
— Антоніна Тимофіївна, — посміхнулася Зоя. — Ми з вашим сином розлучилися три роки тому! Коли жили разом, я була небажаною невісткою. А тепер ви мене несподівано полюбили?
— Ну так все пізнається в порівнянні! — обурилася Антоніна Тимофіївна. — Ти давай, свого залицяльника кидай і мого Валеру повертай! Мене його друга дружина зовсім не влаштовує!
Перший шлюб Зої тривав цілих дванадцять років. Заміж за Валерія вона вийшла зовсім молоденькою, весілля зіграли через місяць після її повноліття.
Перші пару років, поки молоді жили окремо, все було добре — Зоя і Валера багато часу проводили разом, притиралися один до одного, вчилися самостійно вести побут.
Серйозні фінансові проблеми змусили подружжя переїхати в будинок до матері Валерія, Антоніни Тимофіївни. Та спочатку була проти одруження сина, тому невістку не любила і всіляко їй пакостила:
— Господи, ось же криворука! — голосила Антоніна Тимофіївна, дивлячись, як Зоя смажить картоплю. — Ну чого ти її так часто перемішуєш? Не буде ж скоринки! А Валера без скоринки не їсть.
Зоя мовчала, огризатися зі свекрухою вона не могла — боялася, що цим зіпсує стосунки з чоловіком. Валера, до речі, завжди ставав на бік матері.
Після переїзду їхні стосунки почали псуватися — Антоніна Тимофіївна вміло перед сином розігрувала страждальницю. Практично щодня вона йому скаржилася:
— Синку, я навіть не знаю, як ми далі жити будемо! Твоя дружина ненаглядна наш будинок скоро спалить. Ти уявляєш, заходжу я сьогодні на кухню, дивлюся, на плиті сковорідка стоїть. Олія вже закипіла! А Зойки немає! Уявляєш, що б було, якби крапелька потрапила у вогонь?
— Ви ж самі мене в город відправили, веліли огірків на салат нарвати. А потім слідом за мною вийшли і сказали, щоб я заразом і грядки полила, — тихо пояснила Зоя.
— Ні, Валера, ти подивися на неї! — спалахнула Антоніна Тимофіївна. — Вона ще й мене винною виставити намагається! Ні, з такою дружиною ти далеко не заїдеш. Розлучайся, синку, поки не пізно!
— І правда, Зоя, — докірливо вимовив Валерій. — Не можна так! Мама права, тобі потрібно бути уважнішою!
Броню Зоя відрощувала довго. Тільки через п’ять років вона навчилася гідно відповідати свекрусі. Антоніну Тимофіївну, до речі, відсіч привела в замішання.
***
Зоя з чоловіком збиралися відзначати п’яту річницю весілля. Вирішили зібрати близьких людей в кафе, щоб позбавити себе зайвих клопотів. З цього приводу Зоя порадилася з мамою:
— Ну, не знаю, — промовила Ангеліна Василівна. — Мені здається, Зою, що в кафе зручніше. Так, доведеться витратити більше грошей, але зате порядок після гостей наводити не потрібно, перемивати гору посуду не знадобиться. Прийшли, посиділи, рахунок закрили і розійшлися по домівках.
У Антоніни Тимофіївни поради ніхто не питав і свекруха, коли отримала запрошення від Зої, обурилася:
— А що це? У вас грошей багато, чи що? Хто взагалі п’ять років з дня весілля святкує? Це — дурниця, а не ювілей! Ось діамантове весілля або золоте — ось це так, я розумію!
Я, значить, півроку вже у вас випрошую новий спальний гарнітур, ви мені кажете, що грошей немає. А незрозуміло кого в кафе кликати кошти є? Я правильно розумію?
— Мамо, ну чого ти починаєш? — Спробував згладити конфлікт, що назрівав, Валерій. — Ми багато народу не запрошували, батьки та парочка друзів з обох сторін. Ну свято, все-таки!
— Це свято, якщо вже так захотілося, можна було б і вдома відзначити! Так роблять всі нормальні люди! Давайте, поки не пізно, скасовуйте цей захід. На вулиці зараз тепло, дощів не очікується.
Накриємо стіл під навісом, посидимо по-людськи. А гроші, які я вам заощадила, ви мені віддасте на новий спальний гарнітур!
Зоя вперше за все сімейне життя обурилася:
— А ви чому, Антоніна Тимофіївна, нашими грошима розпоряджаєтеся? Ми на свято з Валерою півроку відкладали, можемо собі дозволити! Хіба можна до вас у двір гостей запросити, тим більше на вулиці їх посадити?
Щоб, вибачте, собаки з тарілок їжу крали? У вас чотири собаки, і всі не прив’язані! Ні вже! Спочатку свято, а вже потім ваш спальний гарнітур. Ми з Валерою знову гроші відкладемо і через три-чотири місяці купимо!
Антоніна Тимофіївна розлютилася, на невістку накричала і сказала, що її ноги у тому кафе не буде. Втім, напередодні свята все ж змінила гнів на милість і на урочистість з’явилася.
Синові з невісткою демонстративно нічого не подарувала, весь вечір просиділа з кислим обличчям, відпускала єхидні коментарі і псувала настрій іншим гостям.
***
Антоніна Тимофіївна вимагала, щоб невістка змінила роботу. На той момент Зоя і Валера в її будинку жили вже шість років:
— Синку, як ти дозволяєш своїй дружині працювати в такому місці? — виголошувала Антоніна Тимофіївна. — Мені сусідам в очі дивитися соромно, не дай Бог хто дізнається!
— Мамо, а що такого? — дивувався Валерій. — Зоя працює адміністратором в готелі, я нічого ганебного в цьому не бачу.
— Ми всі прекрасно знаємо, хто в цих готелях ошивається, — закочувала очі Антоніна Тимофіївна. — Жодна пристойна жінка і кроку туди не ступить! Нехай Зоя шукає собі якусь іншу роботу. Пристойну!
Он, в наш магазин потрібна прибиральниця. А що? Робота нормальна, гроші платять. І знову ж таки, у мене на виду завжди буде. Я з господинею магазина в хороших стосунках, вона за Зойкою, якщо що, догляне!
— Та зараз, — посміхнулася Зоя. — Ще чого не вистачало! Ви, Антоніна Тимофіївна, хоча б у мою роботу, будь ласка, не лізьте! Готель у нас пристойний, номери здаються в основному сімейним. Взагалі, що це за стереотипи?
— Я вимагаю, Зоє! — підвищувала голос Антоніна Тимофіївна. — Я хочу, щоб ти звільнилася! Не влаштовує моя пропозиція — знайди щось інше. Але тільки йди звідти!
Антоніні Тимофіївні пощастило: у Зої стався конфлікт з роботодавцем, тому вона звільнилася добровільно. Свекруха спочатку раділа, але потім почала скаржитися на брак грошей:
— Раніше ти хоч і працювала в такому непристойному місці, але гроші хороші в сім’ю приносила! А зараз що?
Сидиш лаборантом на пів ставки. У тебе півдня вільних! Влаштуйся куди-небудь ще. Чого мій син один всю сім’ю на собі тягне?
У спробах врятувати шлюб Зоя все ж вмовила чоловіка переїхати. Валера довго пручався, боявся залишити маму одну, але під загрозою розлучення погодився. Тільки переїзд не врятував стосунки — Зоя все одно пішла від чоловіка.
***
Свекруху жінка не бачила і не чула три роки. За цей час багато чого в її житті змінилося — Зоя зустріла гідного чоловіка і збиралася вийти за нього заміж. Спільні знайомі розповіли, що Валера теж одружився:
— Так, Зоє, його нинішня пасія тебе обскакала, — розповідала сусідка колишньої свекрухи, з якою жінка несподівано зіткнулася по дорозі на роботу.
— Такий гавкіт щодня у них вдома! Сваряться, як кішка з собакою! Валерка метушиться між двох вогнів, і мамі намагається догодити, і дружину не образити. Антоніна Тимофіївна ніяк зі своєю другою невісткою спільної мови знайти не може.
— Та вона ні з ким не знайде, — відмахнулася Зоя. — Людина така. Скандальна.
Зоя і сусідка Антоніни Тимофіївни обмінялися номерами і розійшлися. Через пару днів жінці несподівано зателефонувала колишня свекруха. Зоя не відразу впізнала голос Антоніни Тимофіївни:
— Привіт, золотце, — проспівала мати Валерія. — Як поживаєш? Що у тебе нового?
— Добре. А це хто? — поцікавилася Зоя.
— Ти що, дитинко, мене не впізнала? — удавано здивувалася Антоніна Тимофіївна. — Це я, мама Валерія!
— Ммм, — простягнула Зоя. — Чим зобов’язана?
— Не буду ходити навкруги, — діловито заявила Антоніна Тимофіївна. — Відразу до справи перейду. Зою, я хочу, щоб ти повернулася до мого сина!
— Що? — перепитала Зоя. — Куди повернулася?
— До Валерія, — терпляче пояснила Антоніна Тимофіївна. — Мій син без тебе гине! Привів додому не зрозуміло кого! Ця дівчина свої порядки намагається встановлювати, мені грубіянить, не слухається. Валерій переживає, я ночами не сплю. Тільки Вальці одній добре, її все влаштовує!
— Антоніна Тимофіївна, — відкашлявшись, сказала Зоя. — Ви що, перегрілися? Капелюх одягайте, коли в город виходите! Я не повернуся до вашого сина ніколи! Я скоро виходжу заміж за коханого чоловіка, навіщо мені ваш Валерій?
— Зою, ти прекрасно знаєш, що тільки мій син здатний зробити тебе щасливою! — наполягала Антоніна Тимофіївна. — Ви створені одне для одного! Зою, рятуй, я тебе благаю! Кидай свого залицяльника і повертай Валерія. Я тобі допоможу, ти за це не переживай.
— Відчепіться від мене, Антоніна Тимофіївна, — обурилася Зоя.— Я про ваше існування давно забула. І Валерій мені ваш даром не потрібен, дякуючи Богу, позбулася маминого синочка. Більше мені не дзвоніть — не відповім!
— Та як ти смієш так про мого сина… — заволала Антоніна Тимофіївна.
Зоя її не дослухала — кинула трубку. Колишня свекруха дзвонила їй ще кілька разів, але Зоя тримала глуху оборону.
За коханого чоловіка вона, як і планувала, вийшла заміж. Про колишнього чоловіка і його матір Зоя нічого чути не хоче.
Спеціально для сайту Stories
