Олеся і Володимир познайомилися в одному з дорогих столичних ресторанів. Він був успішним підприємцем, якого добре знали у вузьких колах столичного бізнесу.
Йому було далеко за сорок, але, незважаючи на зрілий вік, він стежив за собою, тому нітрохи не поступався у фізичній формі двадцятирічним.
Олеся вчилася в інституті і на цьому, мабуть, все… Хоча ні, природа нагородила дівчину правильними рисами обличчя і чудовою фігурою. Олеся знала, що її зовнішні дані ― велика рідкість, і, на відміну від більшості подруг, не відвідувала косметолога і відрізнялася від усіх своєю природністю.
Того вечора, коли відбулося знайомство, у Володимира залишився за плечима не найкращий день. Провалилася велика угода, до якої готувалися не один місяць, тому в ресторані, крім міцних напоїв, його більше нічого не цікавило.
Олеся теж прийняла трохи більше норми, тому стала голосніше розмовляти і завзято сміятися, тим самим привертаючи увагу чоловіків.
― Гей, не хочеш відпочити у мене вдома? ― сказав лисий чоловік, який сидів за сусіднім столиком. Олеся зробила вигляд, що не помітила випаду на свою адресу.
― Гей, ти! Я взагалі-то до тебе звертаюся! ― підвищив голос незнайомець, потім встав і рішуче пішов до столика, де сиділи дівчата.
― Чуєш ти, відійди від них! Проблем захотів? ― підійшов до лисого чоловіка Володимир.
Через хвилину зав’язалася бійка, рознімати яку приїхали поліцейські. Коли конфлікт було врегульовано, Володимир вийшов з ресторану.
― Дякую вам. Якби ви не втрутилися, навіть не знаю, як би я сама виплутувалася… Ви перший чоловік, який заступився за мене після відходу тата, ― першою почала розмову Олеся, але одразу ж зніяковіла. ― Вибачте, навіть не знаю, що на мене найшло, не розумію, навіщо я вам це взагалі сказала… Я піду.
Але Володимир її не відпустив.
* * *
З того дня минуло півроку. Незважаючи на величезний статок впливового і заможного нареченого, весілля Олеся і Володимир відсвяткували скромно, для своїх.
Попередньо, щоправда, закохані підписали шлюбний контракт, майбутня молода дружина не була проти, вона все розуміла. Все-таки різниця у віці у них велика, Володимира можна було зрозуміти.
За договором, якщо раптом дружина вирішить розлучитися, їй дістануться тільки подарунки, які вона отримає від чоловіка під час спільного життя, все інше залишиться Володимиру.
Сімейне життя було схоже на казку. Олеся приїхала до Києва вступати до інституту з невеликого села Харківської області, для неї просто життя в столиці вже було розкішшю, а після заміжжя вона ніби потрапила до раю. Так тривало скільки років.
― Коханий, привіт, що ти сьогодні хочеш на вечерю? ― зателефонувала Володимиру на роботу молода дружина.
― Навіть не знаю, Олесю, передай кухарям, щоб особливо не заморочувалися, я не дуже голодний.
― Сьогодні вечеря на мені, приїжджай раніше, ― весело сказала Олеся і повісила трубку.
Цілий вечір вона готувала на кухні, дуже старалася, адже був привід. Вперше за кілька років Олеся хотіла попросити кохану людину про дорогу покупку, хоч вона і була практично впевнена, що він не відмовить, але хвилювалася сильно.
У Володимира на роботі були великі проблеми: новий напрямок у бізнесі, в який він вклав більшу частину активів, став приносити збитки, потрібно було терміново щось робити, але рішення проблеми все не спадало на думку. «Гаразд, час відпочивати, ще й Олеся вдома сама , готує, старається», ― вирішив Володимир.
― Петре, залиш ключі від машини у секретаря і їдь додому, сьогодні я сам поїду! ― відпустив водія і почав збиратися додому.
По дорозі машина наїхала колесом на цвях. Поки втомлений Володимир сам міняв колесо, пішов дощ. Без того поганий настрій став ще гіршим. А потім ще й голова розболілася. У огидному настрої Володимир переступив поріг будинку.
Стіл просто ломився від його улюблених страв, молода дружина була в красивій вечірній сукні, вона явно готувалася до приходу коханого.
Олеся дала Володимиру час насолодитися вечерею і почала розмову.
― Коханий, моя мама стала часто хворіти, їй вже дуже важко жити одній в селі, тим більше в приватному будинку. Я хотіла тебе попросити: давай купимо їй квартиру поруч з нами, ну або хоча б просто в Києві? Так мені буде в рази спокійніше за неї, я буду частіше її бачити, ― посміхнулася Олеся, але те, що сталося далі, вона ніяк не очікувала побачити і почути.
― Та що ви всі до мене пристали?! Я вам ці мільйони, що, друкую десь у підвалі?! Одному щось дай, тобі купи, мамі твоїй купи! Нема у мене грошей, розумієш? У бізнесі проблеми, як би ми з тобою самі не поїхали жити в село до твоєї мами! ― прокричав Володимир, встав з-за столу і попрямував до виходу. ― Сьогодні я буду спати один!
* * *
З тієї розмови минуло півроку. Справи в бізнесі вирівнялися, але ось у сімейному житті почалися проблеми. Точніше, Олеся була все така ж мила і ласкава, але стала вимагати дорогі подарунки, прикраси і багато коштів на кишенькові витрати.
Але бентежило Володимира зовсім не це. Не так давно він подарував їй каблучку з діамантами, яка загубилася буквально через два тижні, те ж саме сталося і з дорогим годинником, але ситуація з сукнею змусила його піти на крайні заходи.
В один із відомих бутиків столиці завезли дорогі вечірні сукні знаменитого французького модельєра, і саме цю сукню захотіла Олеся, і люблячий чоловік не зміг відмовити. Закохані вирушили в магазин за обновкою.
― Дякую, коханий! Сьогодні якраз у мене зустріч з подругами, я буду в ній чудова! ― поцілувала чоловіка Олеся і побігла збиратися.
Наступного дня Володимира запросили на ділову вечерю. Кожен запрошений мав прийти з другою половинкою.
― Олесю, ввечері нас запросили на вечерю, я за тобою заїду. І так, одягни цю нову сукню, ти в ній чарівна! ― зателефонував він дружині з роботи.
― Тут така справа… ― запнулася Олеся, ― я вчора зачепилася за стілець у ресторані, порвала її дуже сильно. Тому вона вже в дорозі на міське звалище, я її викинула, ― звучало якось невпевнено.
― Ну ти даєш, як так! ― засмутився Володимир. ― Гаразд, щось придумаємо.
Настрій у Володимира був хороший, і він вирішив порадувати дружину, тому перед вечерею заїхав у той самий бутік, щоб купити таку саму нову сукню.
― Схоже, ви з коханою ніяк не можете визначитися, чи потрібна вам ця сукня, ― посміхнулася консультантка, оформляючи покупку.
― Звичайно, потрібна, якщо ми за другою прийшли! ― весело відгукнувся Володимир.
― За другою? Хм… Не знаю, чи варто це говорити, але ваша дружина вчора приходила і хотіла повернути сукню. Була дуже наполеглива…
Нещасливу вечерю Володимир практично не пам’ятав. У голові було стільки думок. Він насправді кохав Олесю, а вона, виходить, ним тільки користувалася, їй потрібні були від нього тільки гроші. Доказів не було, тому в голові у засмученого закоханого виник план.
― Доведіть, що вона за моєю спиною щось замишляє ― я заплачу потрійну суму від того, що зараз лежить у конверті! ― сказав Володимир, наймаючи приватного детектива, щоб той почав стежити за Олесею.
― Буде зроблено! Якщо ваша дружина щось від вас приховує, це обов’язково вилізе назовні! ― впевнено заявив приватний детектив, і вони роз’їхалися по своїх справах.
Володимир повернувся в офіс, а детектив взявся за роботу.
Кілька днів нічого підозрілого за Олесею не спостерігалося, але одного разу все змінилося. Вранці вона сіла в автомобіль і поїхала до великого торгового центру, але замість покупок просто підійшла до входу і стала комусь дзвонити.
Через п’ять хвилин до неї підійшов молодий чоловік, простягнув якийсь конверт і пішов. Стало зрозуміло, що це був кур’єр. Олеся забрала конверт, сіла в машину і поїхала в кафе, яке знаходилося за містом. Там її вже чекав якийсь інший молодий чоловік.
Олеся сіла за стіл і простягнула йому конверт. Той почав вивчати вміст, а потім щось написав на серветці. Олеся кивнула і дістала другий конверт, він був настільки пухким, що навіть не закривався, і в ньому були купюри. Детектив в цей час встиг зробити кілька чітких знімків.
Увечері того ж дня знімки і весь звіт про «подорожі» Олесі були у Володимира на столі.
― Володимире Івановичу, я думаю, що це її коханець, якого ваша дружина фінансово утримує. Ви, швидше за все, в ліжку вже не такі чудові, як цей хлопець, ― припустив детектив.
― Забирайте свої гроші і йдіть! ― сухо сказав Володимир. ― Далі ми самі розберемося!
Потім подзвонив дружині.
― Олесю, ввечері будь вдома! На нас чекає серйозна розмова! ― випалив у трубку і навіть не став слухати відповідь.
Поки водій віз його додому, в голові у Володимира крутилися сотні думок. Він уже уявляв розлучення, хотів навіть написати заяву на дружину, адже вона йому брехала!
― Як ти посміла красти гроші! Брехала мені! Я все знаю! Про сукню знаю, що здала, а не порвала! Мабуть, годинник і каблучка за тією ж схемою «зникли»?! ― почав з порога з’ясовувати стосунки розлючений чоловік.
― Коханий, я…
― Ти підеш від мене в тому, в чому прийшла в мій дім! Зрозуміла? Скільки ти йому платиш за те, що він з тобою спить? Швидко кажи!
― Кому? ― очі Олесі округлилися.
― Йому! ― Володимир кинув фотографії, які встиг зробити детектив, на стіл.
І тут вже не витримала Олеся.
― Та пішов ти! Ти крім себе і своїх грошей навколо нічого не помічаєш! Я ні з ким не сплю. Цей хлопець допомагає оформити мою маму в клініку в Ізраїлі. У мами онкологія, я намагаюся врятувати рідну людину! В одному конверті аналізи і висновки лікарів з Харкова, де мама обстежувалася, в другому конверті гроші за лікарню і квитки!
Олеся розридалася, а Володимир ошелешився.
― Як? Чому ти мені нічого не сказала? Я б допоміг…
― Допоміг? Я просила тебе перевезти маму до Києва, але що ти сказав? Що немає грошей. Що я від тебе «вічно щось вимагаю». Та ти зациклився на грошах! У них щастя, чи що? Я хочу, щоб мама одужала, я хочу, щоб у неї були онуки, хочу, щоб вона з ними зустрілася, розумієш?! ― ридала Олеся.
― Пробач мене… ― тільки й зміг вимовити Володимир, і по його щоці потекла сльоза.
* * *
З тієї розмови минув рік.
― Коханий, ми запізнюємося, поквапся, мама прилітає за годину! ― попросила Олеся Володимира.
В аеропорту вони зустрічали маму Олесі, яка пройшла курс лікування в Ізраїлі і повністю здорова поверталася додому.
― Мамочко, я так скучила! ― обійняла маму Олеся.
― Я теж, донечко! ― мама поцілувала дочку в щоку.
― Вітаю, Ольга Вікторівна! ― обійняв тещу і Володимир. ― Ну що, поїхали святкувати новосілля?
― Яке новосілля?
― Ми з Володею купили тобі невеликий будиночок поруч з нами! ― весело повідомила Олеся. ― Невже ти думаєш, що я зможу впоратися без тебе? Особливо тепер, ― і погладила ґрунтовно округлий живіт.
― Лікарі сказали, що у нас буде повний набір! ― засміявся Володимир і обійняв дружину. ― Хлопчик і дівчинка! Без турботливої бабусі нам не впоратися, Ольго Вікторівно!
Спеціально для сайту Stories
